Соціокультурні витоки кризи національної ідентичності в Україні

Національна ідентичність являє собою динамічну рівновагу двох що суперечать один одному базових характеристик: вона одночасно – і факт і завдання. З одного боку, сукупність обумовлюють ідентичність факторів завжди вже має місце, і в цьому сенсі можна було б говорити про факт, а з іншого боку, це «маєток місця» - результат зусиль по артикуляції цих факторів, внаслідок чого вони утворюють смисловий єдність, що конструюють їх «фактичність» і задає рамки для нашої культурної та національної самоідентифікації.

Глобальна криза ідентичності стає основною причиною розладу суспільства. Цей процес ускладнює пошук життєвого сенсу, веде до правового і морального нігілізму. Неможливість цілої нації здійснити себе в соціальному плані народжує внутрішньо-особистісні конфлікти кожного громадянина.

Що ж являє собою кризу ідентичності, у чому її «суть»? Симптоматика кризи ідентичності виражається в інтенсифікації процесу розпаду впорядкованої системи освоєних в процесі соціалізації смислів і цінностей, у втраті традиційних групових солідарностей і встановленні нового інтегративного механізму змістовних компонентів ідентифікаційного простору.

Сьогоднішня криза національної ідентичності переживається як духовний вакуум, що супроводжується відчуттям історичної приреченості, «бездомності» і втрати національної приналежності громадян.

Сутністю кризи національної ідентичності є зменшення ідентифікації індивідів з колективною реальністю, яку вони раніше підтримували. Мотиви цієї кризи аналогічні основам криз індивідуальної ідентичності. Тут можна назвати заперечення символів, розпад колективної пам'яті, представленої традиціями, втрату віри в спільне майбутнє, дисгармонію між описовим та нормативними образами себе, переривчастість в історії, невідповідність між поданням культури про саму себе і її образами в інших культурах, почуття неповноцінності щодо більш досконалої культури.

Можна додати і деякі інші фактори: оскільки суспільні інститути залежать від їх підтримують, індивідів, криза ідентичності останніх призведе до кризи ідентичності залежних від них інститутів. К. Е. Еріксон [1], розмірковуючи про ідентичність, говорив про те, що «не можна відокремити кризу ідентичності» окремої людини від сучасних йому історичних криз, оскільки вони дуже взаємопов'язані і допомагають зрозуміти одне одного.

Інші причини кризи національної ідентичності можна побачити в ідеологічній, світоглядній площини нації, що пов’язано по-перше, з виснаженням культурних, духовних чинників національної ідентичності, з тотальним нігілізмом по відношенню до історичного минулого, а також кризою національної культури. По-друге, з відсутністю національної ідеї та загальнонаціональної ідеології, здатної консолідувати суспільство.

Витоки сьогоднішньої кризи знаходяться в характері і проведенні реформ кінця минулого сторіччя, в результаті яких відбулася різка зміна ціннісних орієнтацій, що складаються протягом багатьох поколінь. Ідеологія реформ була стратегічно орієнтована на заперечення унікальності того духовного простору. У процесі реформування моделі державної культурної політики було втрачено уявлення про культуру як консолідуючого змістотворного фактору. У культурологічній площині аналізу джерелом кризи ціннісно-нормативної бази вітчизняної культури є світоглядна невідповідність моделей реформування традиційної ідентифікації.

Які ж умови розумного відновлення ідентичності? Звичайно це розуміння є необхідною відправною точкою, але ж її не можна вважати достатньою. Щоб побудувати нову ідентичність, нація повинна уникнути спокуси того, що можна назвати негативною ідентичністю (наприклад, етнонаціональна).

Тенденції етноцентризму, які виявляються під час становлення нової нації на міжнародній арені, призводять до загострення дихотомії «свій - чужий» та поділу української нації на своїх та чужих. До того ж, дискурс про Україну як територію, що з’єднує дві цивілізації, було замінено уявленням країни як ареалу змагання двох чужих, а то й ворожих цивілізацій.

Ці вочевидь не дуже приємні модифікації уявлень про національну ідентифікацію зумовили потребу першочергового вирішення саме проблеми впливу націоналізму на процеси подолання кризи ідентичності.

У культурологічному плані набуття ідентичності передбачає систему умов, що дозволяють знайти багаторівневу самототожність (соціальну, культурну, національну) у трьох часових іпостасях: минуле, сьогодення і майбутнє.

Це означає: пошук духовних символів і підстав ідентичності в історичному минулому (і цілеспрямоване включення в актуальне поле національної самосвідомості образів, що в концентрованому вигляді втілюють цінності та ідеали культури); ціннісно-нормативне самовизначення в теперішньому; ідентифікація з майбутнім (відродження і затвердження в новому історичному контексті національної ідеї як форми суспільної консолідації та національно-культурного самосвідомості).

Отже, роблячи висновки, з точки зору соціального конструювання реальності, про ідентичність людини можна говорити лише в контексті конкурентного суспільства. Ідентичність являє собою феномен, який виникає з діалектичному взаємозв'язку індивіда та суспільства.

Література:

1. Эриксон Э. Идентичность и неукорененность в наше время// Филос. Науки.- 1995.- № 5-6. С. 217.

Турпетко Анастасия

Таврический национальный университет им.В.И.Вернадского