Гуманізація чи дегуманізація вищої освіти?

Вища освіта є стратегічною основою розвитку особистості, суспільства і держави загалом, оскільки освіта – це мозок будь-якого суспільства і провідний чинник його соціально-економічної та політичної стабільності.

Система вищої освіти - це не ізольована система, а відкритий соціальний інститут, тому на її функціонування та кінцевий результат впливає соціальне середовище (освітнє, культурне, духовне), у якому знаходиться та функціонує вищий навчальний заклад.

На сьогоднішній день система вищої освіти переживає не найкращий час. Відповідно до заяв Міжнародного валютного фонду, в Україні багато вищих навчальних закладів (нараховується близько 400 вищих навчальних закладів, більше 100 з яких є приватними), тому система потребує реорганізації і як результат зменшення кількості ВНЗ.

В руслі сучасної парадигми, система освіти - це основний соціальний інститут, який визначає розвиток суспільства і держави. З трьох функцій держави – «учити, лікувати і охороняти» – освіта визначає головну на даному етапі складову – формування майбутнього, тобто розвиток, тоді як інші зосереджені насамперед на збереженні стабільності [1; с. 32]. Освіта є первинним ресурсом держави, яка здатна привнести динамізм в економіку і допомогти в розвитку виробництва, оскільки за рахунок рівня знань та освіченості населення, повинно забезпечуватись близько 40-70% приросту національного доходу. Але в Україні студентами вищих навчальних закладів стають лише 15% випускників шкіл, в той час коли в Японії цей показник сягає 70% [3; с. 50].

Національний пріоритет і головне завдання сучасної вищої освіти – це створення та забезпечення рівного доступу і вільного вибору у здобутті вищої освіти кожним громадянином нашої держави, оскільки це є основою розвитку особистості, добробуту суспільства, гарантом незалежності нації та держави.

Головною метою системи вищої освіти України є створення умов для всебічного розвитку та самореалізації особистості кожного студента й викладача в процесі їх спільної навчальної діяльності. Компетентних фахівців можуть сформувати тільки компетентні викладачі. Саме вони є «творцями» нового освітнього середовища. Особистість викладача та його професійно-педагогічна психологічна культура, моральні якості відіграють вирішальну роль у процесі підготовки сучасних спеціалістів. Навчання і виховання у вищій школі – це універсальний засіб формування особистості студента. Лише викладач-педагог-особистість залишає після себе нове покоління порядних людей.

Демократичне та гуманістичне спрямування навчання дає студенту можливість підготуватися до соціокультурного та професійного життя. Основа гуманізації - це гуманність самої дидактичної моделі навчання й спілкування. Гуманістичне навчання – це певна педагогічна філософія, яка спирається на особистісне зростання людини. Гуманістичне освітнє середовище характеризується варіативністю та альтернативністю, що тягне за собою необхідність внести зміни до начальних програм та планів. Це забезпечить студенту можливість обирати діяльність, яка найкраще зможе розкрити його потенціал, оскільки основою розвитку особистості є вільний вибір.

На думку Томаса Джефферсона, освіта здатна «звільняти, а не підкоряти уми, виховувати людей, які б ставили запитання, а не вузьких і бездумних конформістів, прищеплювала б мораль, яка б підкріплювала свободу, а не мораль, яка б затуманювала розум і не давала виходу в життя новим чи альтернативним ідеям» [2; с. 12].

Студенти ставлять собі за мету знайти престижну роботу, обійняти управлінську посаду у своїй професійній сфері після закінчення ВНЗ. Вимоги роботодавців до потенційного працівника крім професійних знань, умінь та навичок включають в себе і особистісні характеристики, а саме: відповідальне ставлення до своїх обов'язків, вміння взаємодіяти з людьми, загальний рівень культури, вихованість, постійний професійний саморозвиток, розвиток інформаційних та соціальних навичок. Будь-яка професійна діяльність передбачає взаємодію з людьми. Відповідно виникає потреба у всесторонньому розвитку особистості студента під час навчання.

Всесторонній розвиток особистості студента безпосередньо залежить від комфортності становища студента та його взаємодії з різними об'єктами освітнього середовища.

Розвиток особистості студента – це діалектичний процес, який зосереджений на головній потребі особистості студента – потребі в персоналізації, тобто в розвитку творчих здібностей, інтелектуальних та фізичних сил, самореалізації та самоактуалізації, визначення сенсу життя та буття.

Вища освіта в демократичному суспільстві створює умови для розквіту держави, призводить до розбудови суспільства, здатного до самовиявлення і саморозвитку. В житті людини, вища освіта має неабияке значення. Економічний термін «людський капітал» визначає міру втілення в людині здібностей, які приносять прибуток. А соціальний капітал – це збільшення інтелектуального обсягу ресурсів. Освіта становить близько 80% людського капіталу. Європейська практика доводить, що інвестиції в людський капітал є найбільш ефективні.

Отже, незаперечним є той факт, що освіта як основа людського розвитку, прогресу суспільства, розвитку науки, економіки та культури держави є засобом розвитку особистості.

Література:

1. Беляков С. А., Куклин В. Ж. О системных аспектах организации управления образованием / С. А. Беляков, В. Ж. Куклин // Университетское управление: практика и анализ. – 2009. - №1(41). - С. 32-41.

2. Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок XXI століття / С.М.. Ніколаєнко. – К.: Знання, 2006. – 253 с.

3. Ходаков В.Е. Высшее образование в Украине: взгляд со стороны и изнутри. Второе издание/ В.Е. Ходаков. – Херсон, 2006. – 338 с.

Савчин Галина

Дрогобицький державний педагогічний університет імені І.Франка