Елементи середньовічної та барокової моделей культури в постмодернізмі

Постмодерн – культурно-історична епоха, в межах якої було встановлено такі світоглядні установки, що передбачають руйнування традиційних парадигм, відхід від унормованих поглядів на мораль, естетику, мистецтво тощо. Проте, незважаючи на зовнішньо виголошуваний протест, постмодерн перейняв певні елементи в попередніх епох. Звісно, ці елементи пропускалися крізь призму постмодерністського світогляду і часто, в контексті естетики руйнації, змінювали первинне значення, а також свою суть. Проте, це аж ніяк не нівелює запозичення постмодерном культурно-світоглядних установок попередніх епох, оскільки воно здебільшого носить характер механічного поєднання, звідси найхарактерніша риса постмодерну – еклектизм. Особливого значення в поліморфізмі культури постмодерну надається середньовічним, зокрема готичним, і бароковим елементам, розгляд яких є метою цієї доповіді.

Насамперед дослідимо присутність в культурі постмодерну елементів середньовічної культурної моделі. Отже, однією з найхарактерніших рис середньовіччя є символізм, який проявляється в мистецтві, світогляді середньовічної людини – це домінантне зацікавлення в внутрішньому, акцент на духовному, інтровертивний характер світосприйняття.

Що ж до світогляду постмодерної людини, то, як зазначає І. Ільїн, «найбільш адекватне збагнення дійсності доступне інтуїтивному «поетичному мисленню» з його асоціативністю, образністю, метафоричністю і миттєвими одкровеннями інсайту» [3].

Таким чином, можемо прослідкувати певне перенесення і видозміну елементів середньовічної світоглядної традиції. Видозміна символізму, згідно з Д. Гудінгом та Дж. Ленноксом, полягає в тому, що «не існує жодної об’єктивної істини, котра, будучи один раз виявленою, повинна бути прийнята кожною раціональною людською істотою» [1; c. 317]. Людина постмодерну намагається символізувати свій надто зраціоналізований світ, вона відкидає розумні пояснення явищ, натомість шукає надреальні.

Особливого значення в постмодерні набирає символ смерті. Постмодерн як поствоєнна епоха кризи, яка звикла до деградації, винищення і жорстокості, звертається до «темних віків». Проте, з всього пласту культури вибирає те, що торкається смерті і надприродних явищ, відкидаючи теоцентричні догми. В культуру постмодерну повертається темна магія, відьми, упирі тощо. На основі середньовічної готичної естетики виникає молодіжна субкультура. Аскетичний силует, ажурність і хвороблива витонченість – це зовнішні прояви готичної субкультури. Естетика смерті є домінантною в її внутрішніх проявах: ідеологія готів полягає у вираженні надприродності, символізму. Проте елементи середньовіччя, використані готами, не відображають свого первинного значення – в цій субкультурі беруться до уваги лише їхні зовнішні прояви.

Звернемось до другого об’єкту нашого дослідження – барокових елементів у культурі постмодернізму. Історично бароко було реакцією на кризу Ренесансу, крах антропоцентричного світогляду і, зрештою, певним чином повернулось у своїх поглядах до середньовічного типу світосприйняття. Отож, можемо ствердити, що барокова і середньовічна моделі культури мають спільні риси. Проте, барокова людина вже була достатньо ерудована, щоб не повернутись в «антинаукову епоху» цілком. Для неї характерна амбівалентність і експресивність, фрагментоване сприйняття і динаміка на противагу цілісності та статиці середньовічної людини. Найхарактерніша риса бароко – химерність, спричинена суперечністю між людиною і світом, який видається таким великим, незрозумілим, що людина губиться в ньому, вона своїм маленьким розумом не здатна осягнути цілісності всесвіту, тому, сприймаючи лише його фрагменти, складає собі образ всесвіту як чогось незрозумілого і дивного.

Погляньмо на людину постмодерну – вона схильна до творення еклектичних світоглядних установок і, виражає свою творчість через еклектизм – чи не є це проявом її фрагментарного світосприйняття? А втілення її бажань, поривів, через крайнощі в будь-якій формі самовираження – чи не є це проявом її експресивності? Вона створює собі імідж, одягає маску – це і є видозмінена барокова театральність. Постмодерна людина акцентує на чуттєвості – чи не прояв це барокового сенсуалізму? То, зрештою, чи не можемо твердити, що людина епохи постмодерну перейняла риси людини барокової?

Період піку постмодерністського світовідчуття І. Ільїн називає ерою необароко, посилаючись на іспанську дослідницю К. Відаль. Відчуття театральної прозорості життя, яке особливо виявилося в 80-х рр., вона пов’язує з необароковим світовідчуттям. Бароковими є визначення, надані 80-м рр.: Г. Дебор – «суспільство спектаклю», Ж. Баландье – «театрократія», О. Калабрезе – «ера необароко». Ж. Ліповецкі – «ера вакууму» [2].

Посилаючись на Й. Гейзінга, котрий назвав бароко «віком перуки», можемо ствердити наявність у постмодернізмі такого елементу барокової моделі культури як театральність, алегоричність, а також способу вияву цих рис через характерний для бароко гротеск. У постмодерновому світі за К Відаль панує порожнеча, де одні лише різоми, парадокси, які руйнують здоровий глузд [2]

Якщо звернутись до хвилеподібного моделювання культурно-історичних епох за Д. Чижевським, то побачимо, що середньовіччя, бароко і постмодернізм належать до ірраціональних, песимістичних, інтровертивних епох.

Постмодерн як епоха нового філософсько-культурологічного змістового наповнення ввібрав у себе деякі риси багатьох попередніх культурних моделей, і найбільше середньовічної та барокової. Це спричинило виникнення таких культурних феноменів як молодіжна субкультура готів, фільми жахів, психоделічне мистецтво тощо. Барокова амбівалентність і експресивність поєднались із середньовічною магічністю і символізмом, утворивши деструктивне, фантасмагоричне вираження, культурний шок, який є найхарактернішою формою мистецького самовиявлення і впливу на споживача в сучасній культурі.

Література:

1. Гудінг Д. Людина і її світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі : у 3 т. / Д. Гудінг, Дж Леннокс Людина і її світогляд […] / Груповий перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. ред. М. А. Жукалюка. – Київ : УБТ, 2007. – Т. 2. – 375 с.

2. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. / И.П. Ильин // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Ilin_Mod/index.php

3. Ильин И.П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм / И.П. Ильин // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Ilin_Post/index.php

Мартиросян Овсанна

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина