Комунікаційні засади представлення технообразу

Докорінна зміна сучасного буття людини, нові культурні явища, які формуються під впливом технологій, потребують якісно нових підходів і поглядів. Спробою осмислення нових практик стало введення французькою дослідницею А.Коклен в філософський, культурологічний, мистецтвознавський ужиток терміну технообраз (technimages). Це поняття може бути застосовано до ряду культурних практик, в яких застосовуються найсучасніші технології, зокрема, при дослідженні явища віртуальної реальності.

Технообраз – це плинний естетичний об’єкт, який неминучо перетворюється всіма учасниками естетичної комунікації безпосередньо в процесі взаємодії з ним. Разючою відмінністю технообразів від класичних «текстообразів» виступає їх принципова відкритість, що спричиняє заміну інтерпретації «робленням», активною трансформацією, а для цього необхідним стає знання способу застосування інструментарію, правила самого «роблення». Класичний образ пов’язаний з інтерпретацією, завершеністю, лінійним розповсюдженням, а технообраз – з інтерактивністю, віртуальним процесом, мережевим способом розповсюдження. Технообраз є рухливим, нестабільним, розчиненим в процесі створення. Він постає незавершеним (але постійно заново створюваним) об’єктом, який може існувати лише в становленні.

Відкритість технообразу радикально трансформує традиційну структуру естетичної комунікації і, насамперед, технообраз змінює співвідношення творця та реципієнта. Ці ролі не просто поєднуються, а загалом не розрізняються, адже реципієнт є активним учасником перетворення технообразу і тим самим ґарантує його існування. Технообраз не має одного автора, він складається всіма учасниками його «роблення».

Досліджуючи таке нове явище як технообраз, варто звернутись до вже існуючих концепцій, які стосуються традиційних форм, щоб віднайти корінні спільності та відмінності двох різних способів існування образів. Звертаючись до підходу Х.-Г. Гадамера до розгляду творів мистецтва, можна виявити характеристики, які є адекватними і технообразу.

Застосовуючи поняття гри до способу буття мистецтва, Х.-Г.Гадамер розглядає твір мистецтва як процес його зображення, представлення, в якому взаємодіють реципієнт і сам твір. Твір не скільки є чимось готовим, скільки стає. Твір мистецтва виступає двоякою єдністю самого твору і його зображення, яка реалізується в процесі сприйняття твору. В процесі зображення твір зберігає свою ідентичність. Отже сам твір – подія, котра охоплює і глядача, і твір в їх взаємодії.

Попри правомірність застосування цієї концепції до аналізу технообразу, відразу ж стає помітною відмінність становища учасника естетичної комунікації. Контемпляція має на увазі, що реципієнт пасивно споглядає твір. Інтерпретація такого реципієнта може бути розглянута як посттворчість, спрямована на вигляд твору та осягання його в ході індивідуального осмислення. Одночасно він відсторонений від твору, повна віддача спогляданню виключає для нього будь-яку цілеспрямовану активність. Тоді як учасник технообразу є в повній мірі творцем, хоча й одним із багатьох. Він активно впливає на технообрах, дотримуючись правил «роблення». Він стверджує і виражає себе в технообразі. Стаючи співавтором, учасник не просто впливає на технообраз, а самі його дії стають його частиною.

Можливість такого стану справ обумовлена істотними відмінностями самого буття технообразу. Будь-яке зображення не вичерпує себе тим, що зображується, а спрямовано назовні, є представленням, яке «вимагає» подальшої розбудови. Отже смисл в повній мірі стає доступним не відстороненому реципієнту, а учаснику твору.

Таким чином у технообразі реципієнт, який віддається контепляції, як такий, відсутній. Будь-який учасник стає співтворцем, а його діяльність стає частиною технообразу. Отже технообраз теж зберігає направленість назовні, але іншим чином. Він зацікавлює реципієнта, притягує до себе, захоплює і врешті «втягує» його в себе, перетворюючи з простого споглядача на безпосереднього учасника-творця.

Що ж не дає реципієнту залишитись просто глядачем? Представлення, в першу чергу, є представленням чогось. В процесі зображення твір істотно пов’язаний з своїм першообразом, котрий і ґарантує інваріантність і цілісність твору. Технообраз такого першообразу не має, його цілісність формально забезпечується «інструкцією», правилами «роблення». Проте, технообраз все ж є представленням – представленням можливості. Технообраз надає можливість (в рамках своїх правил), а для виявлення можливості її необхідно реалізувати, а тому учасник має включитися в діяльність і використати надане. Відбувається не дешифровка та впізнавання образу, а шифрування і створення. Тому можна сказати, що в технообразі учасник реконструює не в сенсі відтворення, а перетворення.

Література:

1. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного // Актуальность прекрасного / Х.-Г.Гадамер. – М.: Искусство, 1991. – С.266-323.

2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики / Х.-Г.Гадамер. – М.: Прогресс, 1988.

3. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма / Н.Б. Маньковская. – СПб.: Алетейя, 2000.

Ляшенко Наталія

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова