Опозиція «сакральне-профанне» в аспекті проблеми структурних зсувів культурного простору

Сучасний підхід до розуміння культури передбачає постійний розвиток, динамічні зміни. Поряд із широко відомими процесами, такими як дифузія, інновація, культурогенез тощо дослідники в описах тих чи інших подій використовують інтердисциплінарний термін «зсув» (його синонім – «злам»). Зміст, яким наділяється це поняття, передає зміни в суспільних еволюційних процесах або суспільно-економічних формаціях, наукових парадигмах тощо. У розвитку філософської думки зміщення або зсуви завжди були джерелом для нового розуміння світоустрою, зародження або забуття тих чи інших форм філософствування.

Коли йдеться про зрушення в культурі, то мають на увазі будь-які якісні зміни. Таке динамічне розуміння властиве всім існуючим формам культурного простору. Воно присутнє при описі подій, які відбувалися в релігії, в різних галузях мистецтва, коли одне явище викликає зміну всього світогляду відповідного типу.

При описі динамічних соціокультурних процесів досить часто можна зустріти використання поняття «структурний зсув». Дослідник А.Кармін пов'язує цей феномен із розвитком технологічної культури, яка безпосередньо впливає на сферу духовної культури. Він вказує, що «головним джерелом новацій у культурному житті інформаційного суспільства слугує саме технологічна інформація».[2]

На нашу думку, поняття «зсув» відображає характер трансформаційних процесів, що відбуваються в культурі. Виходячи зі змісту слова «зсув» (помітна, значна зміна в стані та розвитку будь-якого явища), можна охарактеризувати його як якісну зміну взаємозв'язків між елементами системи. Отже, структурним зсувом є зміна внутрішніх взаємозв'язків в системі культури між її структурними елементами, обумовлена динамікою зовнішніх процесів, що результативно призводить до зміни основних системних якостей. Структурні зсуви можуть відбуватися на рівнях особистісних орієнтирів окремого суб’єкта; норм, цінностей, традицій в суспільстві; духовного, художнього, природного культурного простору; при зрушенні всієї парадигми культури.

М.Каган вважає, що «культура в її цілісному існуванні, як система всіх доступних людині форм духовної, матеріальної та художньої діяльності, повинна розглядатися як єдність цих основних підсистем» [1; с.52]. Отже, розуміючи культуру як систему, можна виділити в ній три простори – простір духовної культури, простір матеріальної (природної) культури та художній простір, кожний з яких має свою внутрішнє неоднорідне змістовне наповнення. Одним з таких змістів можна вважати опозицію «сакральне-профанне», яка, на думку дослідників І.Яковенко, А.Пелипенко, стає похідною від первинної метаопозиції «Я – інше» [4;с.36] .

Опозиція «сакральне-профанне» дає можливість зіставлення різних територій (конкретно-особистісної та соціальної) на різних площинах та у різних сферах людського існування. Священними можуть бути звичайні речі, які не змінюються зовні, але стають в уявленні віруючих зовсім іншими; з ними не можна поводитися як колись, вони викликають страх і повагу, стають небезпечними і «забороненими». Дослідник М. Еліаде називає цей процес ієрофанією - «проявом священного в якомусь об'єкті, камені або дереві» [ 3; с.6]. Така зміна внутрішнього змісту ініціює зміщення у загальній структурі. Це дає право класифікувати явище як структурний зсув, що відбувається у межах окремого суб’єкта.

Мистецтво, і художню творчість взагалі, за герменевтичною традицією вважають певним таїнством, а самого творця зводять до рівня бого-людини. Воно завжди було засобом, спроможним задовольнити почуття сакрального у людини, але профанні «вкраплення» епізодично з’являються упродовж історії людства. Слід відзначити, що образи і мотиви, які зустрічаються в мистецтві, сучасна свідомість сприймає як профанне, але раніше вони могли сприйматися абсолютно інакше. Так, грецька статуя - це художній образ, що втілює гармонію буття в цілому, але для наших сучасників це сакральне змінюється на світське естетичне сприйняття. А розвиток релігійно-міфологічної художньої творчості можна уявити у вигляді синусоїдів. Зміни полюсів означеної опозиції «сакральне – профанне» стають рушійними силами динаміки культури.

Найбільш складним культурним процесом, в основі якого знаходиться структурний зсув, можна вважати секуляризацію суспільства та всіх його галузей буття. Цей поступовий процес звужував дії релігії як інституту, заснованого на сакральному, і на різних етапах історії відбувались коливання до повного атеїзму, або до утворення теократії. Зараз помітною є загальна тенденція до десакралізації різних сфер життя соціуму, і разом з тим спостерігається зворотній процес − ресакралізація, особливо в країнах постсоціалістичного простору.

Отже, сакральне має свої підйоми і поступове «вщухання», що приводить до переходу духовної культури від сакральних цінностей до профанних. Сакральне та профанне являють собою полюси, на яких утримується глобальний зміст існування людства. Між цими полюсами протікає життя, історія та взагалі всі людські відносини. Структурні зсуви можуть відбуватися від профанного до сакрального й навпаки. Унаслідок цих коливань утворюється зміна напрямків розвитку суспільства. Перевага цінностей сакрального змісту дає надію на продовження людського буття у вирі глобальних проблем.

Література:

1. Каган М. С.Введение в историю мировой культуры/ М.С.Каган. - Книги 1-2. СПб., 2003. (1) 383 с.+(2)320 с.

2. Кармін А.С. Філософія культури в інформаційному суспільстві: проблеми і перспективи/ А.С. Кармін // Вісник Російського філософського товариства. - 2005. - № 2 (34). - С. 49 - 62.

3. Мирча Элиаде. Священное и мирское/ М.Элиаде. - М.: Изд-во МГУ, 1994. 144 с.

4. Пелипенко А. Культура как система /А.Пелипенко И.Яковенко. – М.: Языки русской культуры, 1998. –376 с.

Гасанова Иридэ

Харьковский национальний университет имени В.Н. Каразина