Асиметричність стосунку між я та іншим як характерна особливість етико-філософської концепції еманюеля левінаса

Перш ніж звернутися до асиметричного відношення між Я та Іншим, хотілося б окреслити, що, власне, Еманюель Левінас розуміє під етикою або, іншими словами, яку саме етику він пропонує. Коротко ми зупинимося на трьох аспектах.

По-перше, етика для Емнюеля Левінаса постає не як одна з філософських дисциплін, а, в першу чергу, як фундамент для всіх інших філософій. Етика є точкою входу, тим коридором, з якого і уможливлюється перехід до побудови всіх інших філософій. Французький мислитель називає етику «першою філософією» [2; с. 81].

По-друге, слід зазначити, що тема Іншого, навколо якої обертаються всі так чи інакше значущі елементи Левінасової етики, володіє подвійним потенціалом. Поняття Іншого – це обов’язково підґрунтя всієї етичної концепції французького мислителя, але й, водночас, Інший є тим, до кого прямують, аби навчитися від Нього.

По-третє, французький мислитель наполягає на тому, що саме метафізично забарвлена етика відкриває шлях до Іншого як абсолютно Іншого. Підтвердженням цього є наступні слова Е. Левінаса: «Метафізика насправді виникає як рух «від себе», в якому ми йдемо до чужого для нас «там», «поза нами». Мета руху – «інше місце», «інше» – в особливому розумінні цього слова. Метафізичне бажання спрямоване до кардинально Іншого, до абсолютно Іншого. В основі звичайного бажання лежить потреба. Метафізичне ж бажання не ґрунтується на жодній попередній подібності чи схожості. Це – бажання, яке ніколи не задовольнити. Таке бажання є бажанням абсолютно Іншого. Метафізика бажає Іншого по той бік голоду чи спраги, які можна втамувати» [3; с. 73-74].

Висуваючи етику на перший план, Е. Левінас протиставляє її онтології. На думку мислителя, сенс людського існування є неповним, недостатнім, етично хибним, якщо ґрунтується на онтологічному фундаменті. Пропонуючи альтернативну точку зору, Е. Левінас закликає до такої перспективи, яку можна охарактеризувати як «інакше ніж бути» – так називається одна з його робіт. Подолання онтології є необхідним кроком, оскільки саме в первинності онтології Е. Левінас вбачає глибинний недолік всієї європейської філософії. На думку Е. Левінаса, саме етика передує онтології.

На наш погляд, найбільш характерною особливістю етики Еманюеля Левінаса є асиметричний характер стосунку між Я та Іншим. Причому, етичне як таке, слід мислити як відношення, яке по своїй суті є асиметричним [6; с. 346].

Так, на відміну від поглядів М. Бубера, який говорить про взаємність і відкритість співрозмовників, зустрічний вектор партнерів по діалогу [1], Е. Левінас стверджує асиметричність стосунків між Я та Іншим. Я не вправі вимагати до себе такого ж ставлення, яке виявляє до Іншого. Відповідальність за Іншого лежить в основі етики. Страх за Іншого сильніший від страху за своє власне життя [4; с. 121]. Ось яким чином Е. Левінас зображає характер цього зв’язку: «Те, що я дозволяю вимагати від себе незрівнянно з тим, що я вправі вимагати від Іншого. Цей вельми звичайний моральний досвід підкреслює метафізичну асиметрію, саме радикальну неможливість бачити себе ззовні і однаково говорити про себе та про інших» [3; с. 90]. Я та Інший перебувають в асиметричних стосунках. Я відповідальний за Іншого, до мене звернений його заклик. Як при цьому налаштований Інший по відношенню до мене – це питання аж ніяк не першого порядку [5; c. 300].

Отже, етика, яку пропонує Е. Левінас, пориває з уявленням про канон, який слід розуміти як перелік правил чи норм. Левінасова етика як «перша філософія» у поєднані з метафізикою протистоїть усій європейській філософії як онтології: від Досократиків аж до М. Гайдеггера. У стосунку з Іншим Е. Левінас робить акцент не на онтологічному, а на етичному моменті. Єдина можливість, яка відкриває шлях до невловимого, неповторного Іншого – визнати асиметрію поміж нами: мною та Іншим. Я та Інший ніколи не є рівнозначними, однак, завдяки «духовній оптиці» [3; с. 72], так етику називає Е. Левінас, надаючи переваги Іншому, і відкривається можливість не завдати йому шкоди, а набувати у спілкуванні з ним нового для себе досвіду. «Отримувати уроки від Іншого й означає мислити» [5; c. 327].

Попри все сподіваємося на те, що провідний лейт-мотив видатного мислителя, що полягав у наданні переваги Іншому, визнанні Іншого вищим за себе проб’ється і зможе прорости у твердому та часто недоброзичливому ґрунті сьогодення.

Література:

1. Бубер М. Я и Ты / Мартин Бубер // Два образа веры. – М., 1995. – С. 15–92.

2. Левінас Е. Етика і безконечність: Діалоги з Філіппом Немо / Еманюель Левінас ; [пер. з франц. О. Білого]. – К. : Port-Royal, 2001. – 138 с.

3. Левинас Э. Избранное : Тотальность и бесконечность / Эмманюэль Левинас. – М. ; СПб. : Университетская книга, 2000. – 416 с.

4. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого / Еманюель Левінас ; пер. з франц. В. Куринського. – К. : Дух і Літера, 1999. – 291 с.

5. Малахов В. А. Етика спілкування : навч. посіб. / В. А. Малахов. – К. : Либідь, 2006. – 400 с.

6. Малахов В. А. Уязвимость любви / В. А. Малахов. – К. : Дух і Літера, 2005. – 560 с.

Остащук Мирослава

Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника