Антропологічна філософія л. Фойєрбаха та її вплив на подальший розвиток філософської думки

Людвіг Фоєрбах (1804–1872) – досить суперечлива постать в історії філософії. Деякі дослідники вважають, що він – останній представник німецької класичної філософії. Також його можна було б назвати і останнім представником філософії нового часу і в якійсь мірі його можна вважати філософом іншого періоду історії філософії, сучасної некласичної філософії.

«Моєю першою думкою був бог, другою – розум, третьою й останньою – людина» [1; с. 265]. У цьому афоризмі добре сформульовано весь хід думок Фоєрбаха: почавши з протестантської теології, він перейшов до гегельянського панлогічного ідеалізму, щоб нарешті прийти до антропологізму – нової, створеної ним самим і залишеною позаду наступним розвитком філософської думки форми метафізичного матеріалізму.

З кінця XVIII – початку XІX століття у філософії здійснюється своєрідний антропологічний поворот. Фоєрбах підпав від вплив цієї тенденції і значно її посилив. Проблема людини виявилася чи не основною для більшості філософських учень ХІХ та першої половини ХХ століть.

Найближчі попередники Фоєрбаха: Кант, Фіхте, Шеллінг і особливо Гегель, – чинили на нього найбільший вплив. Один за одним вони побудували свої філософські системи, спираючись та полемізуючи одне з одним. Концепція Фоєрбаха стала своєрідним логічним завершенням німецького класичного ідеалізму. Вона є матеріалістичною – отже протилежною, але створена на його підґрунті і знаходиться в одній з ним площині. Погляди Фоєрбаха на людину включають у себе певні елементи концепцій усіх попередніх німецьких класиків.

Головний напрямок філософії Фоєрбаха – критика німецького класичного ідеалізму й обґрунтування матеріалізму.

Антропологічний матеріалізм Фоєрбаха – своєрідна філософська реакція на вчення Гегеля, в якому панування абсолютного (абсолютною ідеї) над одиничним доведено до межі. В усіх проявах панування загального (держави, нації, будь–якої форми суспільності) було у Гегеля переважним. Тому позиція Фоєрбаха була об'єктивно цілком виправданою реакцією на німецький ідеалізм.

Філософія Людвіга Фоєрбаха стала першим випадком глибоко послідовного матеріалізму, основними рисами якого були:

• повний розрив з релігією (атеїзм) і звільнення від багатовікового релігійного впливу;

• пояснення Бога і релігії з матеріалістичної точки зору, виходячи з людської природи;

• матеріалістичне, з урахуванням новітніх досягнень науки пояснення проблем навколишнього світу та людини;

• великий інтерес до соціально–політичних питань;

• переконання у пізнаваності навколишнього світу.

Фоєрбах посів почесне місце в історії філософії. Але значення його полягає передусім у тому, що він став сполучною ланкою між великою течією умоглядних міркувань, створеною німецьким ідеалізмом, та іншою найбільшою течією думки і дії, що мала революційний характер. Ця остання течія і стала вважатися його головною, хай і не надто законною, спадщиною. Фоєрбах зруйнував побудови Гегеля, але не заснував комуністичного руху. Та в усякому разі він та ланка, яка зв'язує Маркса з Гегелем, він той «перетворювач», завдяки якому Гегель виявляється в Марксові, що продовжив і «перевернув» Гегеля [2; с. 14].

Залишається, тому, справедливою думка, що духовно Маркс вийшов з гуманістичної релігії Фоєрбаха. Маркса без Фоєрбаха не зрозуміти. Духовний факт цей багатий обтяжливими наслідками і входить до числа обставин, що панують над нашою епохою [2; с. 19].

Марксистська філософія вийшла за національні рамки Німеччини і стала загальносвітовою філософією, особливо популярною у середині і кінці XIX – першій половині ХХ ст. У ряді країн, що пішли комуністичним шляхом розвитку (СРСР, Китай, Східна Європа, деякі країни Азії і Африки), матеріалістична філософія (що зросла на основі філософії Фоєрбаха, Маркса, Енгельса та ін.) стала офіційною і загальнообов'язковою.

Фоєрбах став ідейним попередником Ф. Ніцше, який створив учення про надлюдину, й у свою чергу став геніальним провісником і каталізатором перевороту свідомості західної людини. Не зважаючи на те, що Ніцше сприймав ідеї Фоєрбаха переважно «через треті руки», його філософське вчення багато у чому нагадувало Фоєрбахове. Ніцше неначе перейняв ідеї Фоєрбаха, довів їх до межі, до точки кипіння, і це сколихнуло Європу.

Вся некласична філософія є критикою і переглядом ідеалізму Гегеля. Фоєрбах був одним з перших відступників, і хоча на сучасному етапі розвитку філософії його утопічні ідеї про безмежність людської сутності і світ любові та поваги людей одне до одного не мають безпосередніх послідовників, учення, що якоюсь мірою спирались на Фоєрбаха, такі, як марксизм та ніцшеанство, мали величезні наслідки в історії людства.

Література:

1. Фейербах Л. Фрагменты к характеристике моей философской биографии // Избранные философские произведения. В 2–х т.Т. 1. / Людвиг Фейербах. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955.– 675 с.

2. Любак А. де. Драма атеистического гуманизма / Анри де Любак. – Милан – Москва: Христианская Россия, 1997. – 302 с.

Подлесный Роман

Горловский государственный педагогический институт иностранных языков