Місце японської культури харчування у раціоні сучасних українців

Існуючі норми споживання їжі безпосередньо пов’язані із рівнем розвитку суспільства, національних традицій, кліматичних умов, індивідуальних особливостей людини: віку, стану здоров`я, способу життя, звичок, релігійних переконань. Під раціональним, (збалансованим або розумним) харчуванням розглядають: наявність та оптимальне співвідношення білків, жирів, вуглеводів (1:1:4), вмісту мінеральних солей, вітамінів та води [1, с. 46]. Натомість, східні уявлення про життя та здоров`я людини базуються на необхідності різних видів енергії (землі - «Інь» та неба - «Ян»), які містяться у продуктах харчування. Так, видатний японський учений К. Ніші, автор власної системи здорового харчування, вважав, що у травному тракті знаходяться причини багатьох хвороб [3, с. 184]. З огляду на те, що на сьогодні в Україні все більшої популярності набувають заклади східної кухні, українцям необхідні знання з особливостей дії на організм комплексу страв та їх окремих компонентів, що пов’язано із фізіологічними особливостями людей слав`янського та східного походження.

Внаслідок низького економічного рівня, українцями здебільшого споживаються страви, які входять до категорії «фастфуду», що сприяє сформуванню уявлення про те, що японська їжа дещо примітивна та зовсім не підпадає під характеристики раціональної. Ознайомлення із традиційними східними системами харчування, дозволило констатувати, що їх прерогативою, в першу чергу, виступали цілющість, помірність, натуральність, на противагу швидкості приготування, тривалості зберігання, підсиленим смаковим якостям притаманним «фастфуду» східного походження. Відомо, що японці впродовж десятків сторіч дбайливо зберігали та передавали з покоління у покоління національні рецепти смачного та здорового харчування. Сучасна домашня кухня Японії практично ніяк не відрізняється від харчування самураїв. Японська кухня – це не стільки здорове харчування, скільки тисячоліттями сформований стиль життя, устатковане острівне світосприйняття. Форми харчування, види страв кожного народу знаходяться у тісному зв’язку із його господарсько-культурним типом, який у значній мірі характеризується тим набором харчових продуктів та способами виготовлення, які притаманні цій нації. Показово, що три головні компоненти: морські та річкові продукти, рис та овочі залишаються і сьогодні основою японської культури харчування [2, с. 3]. Проте, наявність сої повністю реалізовує потребу японського населення у білку. У наш час відомо, що клітковина сої утворює у кишечнику пористий гель, який затримує потрапляння глюкози у кров. При порушенні обміну речовин, характерному для діабету, повільне підвищення рівня глюкози у крові полегшує організму процес регулювання, покращує стан людини. Слід наголосити на великій кількості вітамінів у соєвих бобах (повний спектр) – насиченість залізом дозволяє активізувати кровотворення, а вітаміни А, Е, Р, В, С – дозволяють виконати антиоксидантний захист [4, с. 47]. Історики зазначають, що досить малій популярності у раціоні японців м`ясних продуктів та невеликим порціям, вони завдячують аскетичним буддійським монахам. Особливості самурайської кухні, яку дослідники вважають основою сучасного кулінарного мистецтва Японії, полягають у простоті та стриманості страв з овочів, бурого рису, річкової риби. Проте, зустрічаються згадки про вживання самураями дичини, яка у особливих випадках розбавляла суворий одноманітний військовий раціон. Запозичені із Китаю – сир тофу, лапша, бобово-зернова паста місо, зелений чай, деякі види овочів і фруктів, зараз формують основу нової японської кухні. Аналіз літератури дозволяє виділити чіткі правила здорового японського харчування: використання тільки свіжих продуктів; приготування страви безпосередньо перед вживанням; помірність в їжі; подача гарно оформленої страви; слідкування за розмірами порцій; неспішність за столом; дотримання харчової збалансованості та сезонності у харчуванні; використання для приготування рослинної олії; вживання на сніданок білкової їжі; не зловживання м`ясними стравами; заміна пшениці рисом; надання переваги негазованій воді та несолодкому зеленому чаю; зменшення споживання солі; обов’язкова прогулянка після їжі [5, с. 12 – 41]. Проте, серед недоліків, можна відмітити надмірну кількість солі та недостатню міру термічної обробки, з огляду на європейських споживачів.

Таким чином, у харчуванні українців дійсно спостерігається і цілком допустима тенденція популяризації східних страв. Проте вибір раціону повинен бути свідомим з урахування національних, культурних та індивідуальних фізичних особливостей людини.

Література:

1. Бобрицька М. І. Валеологія: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / В. І. Бобрцька, М. В. Гриньова. – П: «Скайтек», 2000. – Ч. 2. – 160 с.

2. Китина Л. В. Культура современного японского питания: традиция и инновации / Китіна Л. В. – М.; 2008 . – 29 с.

3. Миронов А. А. Сила здорового питания / Миронов А. А. – СПб.: Невский проспект; Вектор, 2007. – 184 с.

4. Субота Н. П. Технології оздоровлення: Навчально-методичний посібник / Субота Н. П. – Х.: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2010. – 124 с.

5. Шнуровозова Т. В. Лучшие рецепты земли рисових колосьев / Шнуровозова Т. В – М.: изд. «Рипол классик», 2010. – 182 с.

Коренчук Руслана

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна