Марксистські практики і сучасність: досвід вітчизняного правознавства

1. Загальновідомим є те, що філософські дослідження формують самосвідомість науки, її рефлексивність, розвивають властиве їй розуміння своїх можливостей і перспектив, задають орієнтири її наступного розвитку. Взаємозв’язок філософії та конкретних наук є одним з тих питань, вивченню якого традиційно значна увага приділяється у філософії науки. Осмислення перспектив цього взаємозв’язку, як зазначають дослідники, є гострою проблемою для сучасних філософів, вчених та методологів. Розмаїття трактувань і поглядів на це питання, представлене у науковій та учбовій літературі, свідчить про його складність і неоднозначність.

2. Конкретизація загальнотеоретичних положень про роль філософії в науці стає можливою завдяки сходженню у площину певної спеціальної науки. В якості такої пропонуємо розглянути вітчизняне правознавство, зокрема, загальну теорію права. Не лише тому, що взаємозв’язок правознавства та філософії є давнім й спорідненим, адже в глибинах філософії були сформульовані перші системні знання про державу та право, а й тому, що характерні риси прояву зв’язку правознавства із філософією є симптоматичними для більшості вітчизняних соціальних наук на сучасному етапі їх існування та розвитку. Враховуючи, що вказана проблематика нас цікавить перш за все в аспекті впливу марксистського вчення, часові межі розгляду поставленого питання обмежені періодом від радянських часів до сьогодення.

3. В ортодоксальному марксизмі була відсутня власне правова теорія. Мову можна вести скоріше про марксистську інтерпретацію права, про визначення його місця у житті суспільства з позицій доктрини історичного матеріалізму, розробленої основоположниками марксистського вчення. До 1917 року спроби застосувати марксизм до правової теорії мали епізодичний характер і не здійснювали помітного впливу на розвиток правової науки, хоча полеміка із марксизмом приймала іноді достатньо жвавий характер. Після жовтневих подій 1917 року ситуація корінним чином змінилася, поступово марксистська ідеологія стає офіційною і виникає потреба у створенні марксистської правової теорії [1; с. 69-70].

4. До середини 30-х рр. марксистське правознавство розвивалося у полеміці між різними напрямами всередині марксистської науки. Але наприкінці 30-х рр. в СРСР переважаюче значення набуло класове та етатистське розуміння права, одним з основних ідеологів якого став А.Я. Вишинський. З середини 1950-х рр. в радянській науці намагалися протиставити «вузьконормативному» розумінню права його «широку» концепцію – як єдності правової норми та правовідношення (С.Ф. Кечек’ян, А.А. Піонтковський), єдності об’єктивного і суб’єктивного права (Л.С. Явич), сукупності правових норм, правовідносин і правосвідомості (А.К. Стальгевич, Я.Ф. Миколенко). В останні роки існування радянського права тенденції, спрямовані на модернізацію праворозуміння, отримали подальший розвиток [1; с. 71-72].

5. У відношенні своїх філолофсько-методологічних підвалин вітчизняне правознавство перебуває сьогодні в принципово іншій, у порівнянні з радянським періодом, ситуації. Філософська та методологічна спроможність нинішньої правової науки розглядається головним чином у контексті оцінок методологічного значення марксистських ідей у сучасних умовах [2; с. 31]. Виділяються три основні підходи до оцінки науковості марксистської теорії права як в її первозданному вигляді, так і в позитивістській версії, створеної радянськими правознавцями: компромісний, реформістський та радикальний. Прихильники компромісного підходу визнають, що марксистське бачення сутності права, закономірностей його розвитку в значній мірі застаріло, перетворилося в догму й підлягає перегляду. Разом з тим у марксизмі є й позитивні судження й висновки, «що зберігають своє значення й для наших днів. Тому відкидати їх з «порога» так само нерозумно, як і сліпо сповідувати». Відповідно слід відхиляти спроби оголосити все марксистське вчення неправильним. Реформатори настроєні більш рішуче й наполягають на корінному перегляді марксистської теорії права як у її незайманому вигляді, так і в радянській позитивістській версії. Представники третього, радикального підходу вважають, що ні та, ні інша теорії ніколи не були справжньою наукою, а тому ніякої реставрації, доробці не підлягають. Сучасні правознавці повинні створити нову теорію права, яка б відповідала сучасним реаліям і показувала оптимальні шляхи правового будівництва й розвитку суспільства на початку третього тисячоліття [3; с. 17-18].

6. Заслуговує на увагу точка зору, відповідно до якої сьогодні необхідним є перехід від класичного типу наукової раціональності, в межах якої формувався й марксизм, до постнекласичної науки, здатної надати адекватну відповідь на актуальні проблеми правознавства в епоху формування інформаційних суспільств, де проблеми, пов’язані з інформацією та комунікацією, виходять на перше місце [1; с. 73]. І в цьому аспекті у черговий раз знаходить своє підтвердження вищезазначена теза про те, що будь-яка конкретна наука, у тому числі юридична, у своїх теоретичних побудовах обов’язково має враховувати досягнення сучасної філософської думки.

Література:

1. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Общая теория права. – СПб., 2005. – 472 с.

2. Тарасов Н.Н. Методологические проблемы юридической науки. – Екатеринбург, 2001. – 264 c.

3. Сырых В.М. Логические основания общей теории права. Т. 1. Элементный состав. – М., 2001. – 528 с.

Семикозов Герман

Харьковский национальний университет имени В.Н. Каразина