Проблема ефективності парламентаризму та представництва в працях в. Леніна

В. Ленін у роботі «Вибори до установчих зборів і диктатура пролетаріату» веде мову про необхідність участі партії революційного пролетаріату у виборах як умови освічення мас. Мислитель вважає, що запровадження загального виборчого права є необхідною умовою реалізації класами своїх інтересів. Зазначимо, що В. Ленін не розглядав демократичні процедури оновлення влади як єдино можливі: «Вирішення цих завдань дається не голосуванням, а всіма формами класової боротьби, аж до громадянської війни» [1; с. 19]. Саме тому мислитель вважає неможливим вирішити головні завдання боротьби класів лише шляхом парламентської діяльності партій і тому дещо нівелює таку функцію парламенту як сприяння досягнення консенсусу в суспільстві, перетворюючи законодавчий орган на інструмент панування одних класів над іншими: «Обмежувати боротьбу класів боротьбою всередині парламенту, або вважати цю останню за найвищу, вирішальну форму боротьби, що підпорядковує собі всі інші форми боротьби, значить переходити фактично на сторону буржуазії проти пролетаріату» [1; с. 19].

Радикальні заклики В. Леніна стають краще зрозумілими в контексті реалій тогочасної суспільно-політичної боротьби та мінімальної ролі робітничого класу в політичному житті країни. В. Ленін не поділяє погляди німецької соціал-демократії, а саме, що робітничий клас повинен спочатку досягти більшості представництва в парламенті, щоб здійснювати владу пролетаріату. Саме тому В. Ленін пропонує позасистемні підходи вирішення соціальних суперечностей, бо не бачить в межах самої політичної системи механізмів для подолання існуючих диспропорцій в представництві, а саме – отримати представникам пролетаріату більшість місць в «буржуазному парламенті». Мислитель вважає, що парламент є ареною на якій буржуазні партії реалізують лише власні соціальні інтереси, що корінним чином є відмінними від інтересів народних мас, шляхом введення в оману останніх: «забувають, що буржуазні партії панують у величезній мірі завдяки обманові ними мас населення, завдяки гнітові капіталу, до чого долучається ще самообман щодо суті капіталізму, самообман, найбільш характерний для дрібнобуржуазних партій, які звичайно хочуть замінити класову боротьбу більш або менш прихованими формами примирення класів» [1; с.19].

В. Ленін із застереженням ставиться до діяльності сучасних йому парламентів, які замість того, щоб виконувати функцію представництва народу, шкодять реалізації його інтересів: «Один раз на декілька років вирішувати, який з членів пануючого класу буде придушувати, розчавлювати народ в парламенті, - ось у чому справжня суть буржуазного парламентаризму, не лише в парламентарно-конституційних монархіях, але і в найдемократичніших республіках» [2; с. 46]. Зазначимо, що мислитель виступає не за скасування парламентаризму, а за докорінну зміну суті і якості роботи парламентів, щоб вони перестали бути «говорильнями», а стали справді «працюючими» установами. Мислитель вважає, що парламент повинен почати виконувати покладену на нього функцію представництва, приймаючи реальну участь у виробленні державної політики, а не вводити народ в оману: «Справжню державну роботу виконують за кулісами департаменти, канцелярії, штаби. В парламентах лише говорять з однією метою – ввести в оману «простонародье» [2; с. 47]. Першим кроком є скасування пільг парламентарів, що суттєво покращить роботу парламенту: «Представницькі установи залишаються, але парламентаризма, як особливої системи, як розподілу праці законодавчої і виконавчої, як привілейованого становища для депутатів, тут немає» [2; с. 46]. Таким чином, В. Ленін виступає за докорінну зміну суті представництва: «Без представницьких установ ми не можемо уявити собі демократію, навіть пролетарську демократію, а без парламентаризму можемо і повинні, якщо критика буржуазного суспільства для нас не пусті слова, якщо бажання подолати панування буржуазії є нашим серйозним і щирим наміром, а не «виборча» фраза як у меншовикім та есерів...» [2; с. 48].

Підсумуємо, досягнення справедливого представництва робітничого класу в парламенті та покращення ефективності роботи останнього є важливим аспектом досліджень у працях В. Леніна.

Література:

1. Ленін В. І. Вибори до установчих зборів і диктатура пролетаріату. – К.: Державне видавництво політичної літератури при РНК УРСР, 1939. – 22 с.

2. Ленин В. И. Государство и революция. Учение марксизма о государстве и задачи пролетариата в революции. – М.: Политиздат, 1977. – 160 с.

Руденко Богдан

Київський національний університет імені Тараса Шевченка.