Історія філософії права к. О. Неволіна

К. О. Неволін (1806-1855) є яскравим представником філософсько-правової думки Росії та київського університету Св. Володимира, адже до 1843 року мислитель читав лекції з енциклопедії законодавства в межах університету. Стосовно культурно-освітнього контексту, слід зауважити, що освіту К. Неволін отримав у В’ятській семінарії, згодом у Московській духовній семінарії, як один з найкращих випускників був направлений до II відділення Його Величності канцелярії в розпорядження М.М. Сперанського, під керівництвом якого створювалося зведення законів імперії. З 1829 році Неволін перебував в Берлінському університеті під керівництвом професора Савіньї (Friedrich Carl von Savigny) (1779-1861), один з найяскравіших представників історичної школи права, заснованої Густавом Гуго, де протягом трьох років продовжував навчання. Лекції читали: Гегель, Кленце, Рудорф, Фрідріх Карл фон Савіньї. По поверненню до Петербургу готувався до складання іспиту на ступінь доктора права. Таким чином, закінчивши цикл навчання, учень М. М. Сперанського почав самостійну діяльність. К. О. Неволін був направлений до Київського університету Св. Володимира ординарним професором кафедри енциклопедії права. Згодом він стає деканом факультету, а потому його тричі обирають ректором університету. Саме тут була підготовлена фундаментальна робота «Енциклопедія законодавства» (1839)[1].

Основними теоретичними джерелами поглядів вченого стали правові погляди відомого кодифікатора законів М. М. Сперанського, також історико-філософські погляди І. Канта, Г. Гегеля, які були критично переосмислені мислителем.

Філософсько-правова спадщина К. О. Неволіна є багатогранною, оскільки мислитель охопив питання правознавства, енциклопедії права, філософії права, історії філософії законодавства. Послуговувався історією філософії для повноти розкриття багатоаспектності питання філософії права. Погляди мислителя в контексті його наукового доробку мають цінність та значення для сучасників, оскільки відкривають перспективність та актуальність історико-філософського підходу у дослідженні питань філософії права.

З’ясувати значення енциклопедії права, прояснити сутність закону, його практичні та теоретичні цілі, значення юридичної герменевтики, сутність філософії законодавства, смисл позитивного законодавства та осмислення задач філософії законодавства, зв’язок закону, його виконання, значення правил та здійснення правди в житті людини – основні аспекти філософії права К. Неволіна. Варто відзначити специфіку потрактування закону, як пошуку ідеї одвічної правди.

Слово правда означає не тільки істину, але і справедливість. Акцент припадає саме на друге значення при розгляді слів однокорінних правді – право, справедливість, правосуддя. Так, К. Сігов акцентує увагу на тому, що на всіх мовах моральнісні і юридичні поняття виражаються словами або однаковими, або похідними від одного коріння, jus і justitia як російське «право» і «правда», нім. Recht і Gerechtigkeit. Соловйов визначає правду «як відношення повинності до всього»[2]. Один з послідовників Соловйова Семен Франк в написаній німецькою мовою статті «Російський світогляд» (1925) зауважив, що в російській мові існує дуже характерне слово, яке відіграє велике значення у всій будові російської думки - це неперекладене слово правда, яке означає і істину і моральне і природне право - як і в німецькій мові слово «richtig» означає дещо відповідне.

Так, О. С. Хомяков «Про старе і нове»[3] твердив, що для суспільства важлива моральна чистота закону. А, М. О. Бердяев «Російська ідея»[4] наголошує, що для слов’янської натури є характерним, що багато знаних представників культурного осердя були шукачами правди. Зокрема, і П. Я. Чаадаєв «Філософічні листи»[5] проголосив «інстинкт правди» ключовим для становлення Боголюдини, як втілення моральних начал та прагнення до єдності. К. Неволін твердить, якого б роду закон не був він за своєю суттю завжди є відображенням одвічних начал правди. Необхідність закону виражається в встановленні міри по відношенню до можливості порушення або взагалі недотримання законів.

Тонкі грані взаємовідносин людини та закону, прав та свобод, особистісної та публічної сфер життя і ілюструють ядро пошуків мислителя [6; с. 37]. Закон має бути практично втіленим, а не тільки теоретично узгодженим. Не декларативний припис, а втілення в дійсності – основна умова функціонування розумного суспільства.

Поняття правди є ключовим для творення правового ладу, є принципом взаємовідносин між людьми, умовою спільного буття їх життєсвіту. Правда має значення справедливості, сув’язі понять моральнісного та правового еквіваленту.

Розвідка проблеми філософії права та традиції викладання енциклопедії законодавства в університеті Св. Володимира робить актуальним з’ясування специфіки світоглядних засад даного мислителя до вирішення сучасних теоретичних та методологічних проблем філософії права.

Література:

1. Неволин К. А. Энциклопедия законоведения. Т. I – К.: 1839. – 633 с.

2. Сігов К. Правда// Vocabulaire Européen Des Philosophies Dictionnaire des intraduisibles sous la direction de Barbarq Cassin Еdition du Seuil/ Dictionnaires Le Robert, 2004.

3. Хомяков А. С. О старом и новом: статьи и очерки. - М., 1989.

4. Бердяев Н. А. Русская идея// О России и русской философской культуре. – М., 1990.

5. Чаадаев П. Я. Философические письма//Сочинения. – М., 1989.

6. Неволин К. О. Полное собрание сочинений. Т. III.// История российских гражданских законов – Спб.: 1857. – 444 с.

Харченко Екатерина

Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина