«Єпископські саги» як джерело релігійно-філософської думки та історії християнства середньовічної Ісландії»

Україну та Iсландію пов’язують стосунки ще з епохи вікiнгів – з далекого ХІ ст. Обидві країни майже одночасно прийняли християнство: Україна-Русь у 988 р., Iсландія – близько 1000 р. Віддаленість Льодового острова від українських земель не стала на заваді прямим торговим та культурним зв’язкам мiж країнами, столиця нашої країни та довколишні землі дуже часто згадуються у давньоісландських сагах. Також про це свідчить той факт, що ісландський євангеліст Торвальд Кодрансон заснував монастир поблизу церкви Іоанна Предтечі, що в Києві, так звану Торвальдову обитель [4; с. 220-222].

Дуже вузькому колу дослідників, зокрема історикам та літературознавцям, відомі такі терміни, як сага, скальдична та еддична поезія, Гардарика, Аустервегр та інші. Серед релігієзнавців в Україні досліджень, пов’язаних із культурою, історичними джерелами, релігійною думкою Ісландії, немає. Академічна думка України незнайома із такими джерелами історії християнства, як «Єпископські саги», «Саги про святих» і взагалі з релігійною літературою цієї віддаленої країни. Такі терміни, як гальдра-стави, банда-руни, сейд, нід, блот, що пов’язані із шамансько-магічною практикою, яку використовували і продовжують використовувати жителі острова (а найвизначнішими майстрами у цих справах були священики та єпископи), можна знайти у давньоісландській сазі 14 ст. «Пасмо про єпископа Йоуна Хальдорсона» (Jóns þáttr biskups Halldórssonar) [3; с. 359]. Від початку дослідження давньоісландських саг єдина теза є незмінною, яка стверджує, що давньоісландська література – плід християнства в Ісландії [5; с. 23-25]. Також неправильною є теза, що всі класичні давньоісландські саги, не тільки королівські, а й родові, повинні тлумачитися як вираження тієї чи іншої доктрини, політичної або філософської [2; с. 19-20]. Таким чином, саги можуть інтерпретуватися у певних політичних позиціях давніх скандинавів, наприклад, як демократичний націоналізм чи як доказ того, що державі потрібна сильна монархія. Тлумачення саги можна використати і для певної релігійно-філософської думки в інтерпретації історії та людської поведінки, наприклад, як у вченні Августина Блаженного «Про град Божий і Град Земний». Сучасні адепти неоязичницької релігії асатру інтерпретують саги для свого етично-морального вчення, використовуючи для пояснення того чи іншого правила моралі (необхідність вгамовувати свою гордість, уникати спокуси, дотримуватися міри) - так сага перетворюється в повчальний твір [5; с. 119-121]. Спроби так тлумачити окремі саги або епізоди з них стають все більш популярними серед дослідників саг та давньоісландської культури, особливо в Росії у працях Антона Платова. Тому стверджувати, що в середньовічній Ісландії були створені твори, в яких містилися політичні чи релігійно-філософські ідеї, ми не можемо через брак достатньої інформації, а особливо в українському сагознавстві, коли на українську мову переведена мізерна кількість ісландських текстів. Вартий уваги хіба що переклад уривку «Старшої Едди» Юрія Клена (Освальд Бургардт) [6; с. 441-444].

На мою думку, в середньовічній Ісландії не виникало ніяких конкретних філософських чи політично-ідеологічних трактатів. І, судячи з того, що серед збережених давньоісландських текстів така література навіть не представлена, то це може означати одне: широкого інтересу вона у населення Ісландії не викликала. Коли писали саги, Ісландія вже давно була християнізована. Але прихід нової релігії в Ісландію не означав знайомство її жителів з філософськими доктринами, створеними на континенті.

Найцікавішими для дослідника релігії в середньовічній Ісландії є так звані «Єпископські саги». У збірку цих саг входять такі тексти:

Сага про християнство (Kristni saga);

Пасмо про єпископа Іслейва (Ísleifs þáttr biskups);

Пробудження голоду (Hungrvaka);

Сага про святого Торлака (Þorláks saga helga);

Сага про єпископа Паля (Páls saga biskups);

Сага про святого Йоуна (Jóns saga helga);

Сага про єпископа Гудмунда (Guðmundar saga biskups);

Сага про єпископа Арна (Árna saga biskups);

Сага про єпископа Ларентіуса (Lárentíus saga biskups);

Пасмо про єпископа Йоуна Хальдорсона (Jóns þáttr biskups Halldórssonar);

Пасмо про Торвальда Мандрівника (Þorvalds þáttr víðforla) [1; c. 49-50].

«Єпископські саги» є суто ісландським джерелом літератури та історії католицької церкви в Північноатлантичному регіоні. Вони були написані в ХІІІ-ХV ст. За змістом це життя та діяння єпископів Ісландії. Таким чином, цей жанр у давньоісландській літературі має повчальний відтінок (мораль виражена експліцитно), в основному створений з метою пропаганди християнської релігії. Особливо яскраво ця роль проявляється у «Єпископських сагах». Наприклад, сага про першого ісландського святого - єпископа Торлака [3; с. 362].

Також такою сагою є «пасмо» (þáttr – у цьому контексті – «уривок, коротка сага») про єпископа Іслейва Гіцурсона, в якому йдеться про знайомство майбутнього першого єпископа Ісландії Іслейва Гіцурсона з Брандом Щедрим і конунгом Норвегії Олафом Святим, а також про одруження першого (на той час в Ісландії священикам та єпископам дозволялося одружуватись, Іслейв був одружений тричі). Хоча сама сага (пасмо) не передає детального опису життя Іслейва.

Література:

1. Biskupa sökur. – Reykjavik, 2003. – B.1. – H.2. – 49–89 р. (Islenzk fornrit. – B.XV. – H.1).

2. Ölkofra saga í Íslendingasögur, tólfta bindi.- Reykjavík, 1953. – 18 – 23 р.

3. The Complete Sagas of Icelanders. – Reykjavik, 1997. – Vol.V. – 357–369 р.

4. Дашкевич Н. Приднепровье: Киев по некоторым памятникам древнесеверной литературы // Университетские известия. – Киев., 1986. – Т.26. – Кн.11. – 220–242 с.

5. Стеблин-Каменский М. И. Мир саги. Становление литературы. – Ленинград.: Наука, Ленинградское отделение, 1984.- 258 с.

6. Тисячоліття. Пер. О. Бургардта. – Київ: Дніпро, 1995. – 441-444 с.

Яковлєва Ярослава

Харківська державна академія культури