Вишиванка мого краю

Вишиванка – один з найдавніших і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла давно і передавалася з покоління до покоління. Про побутування вишиваних виробів і Україні свідчать численні літературні, фольклорні та речові пам’ятки.

З ХІХ століття вишиванка стала ремеслом. Цей вид мистецтва глибоко пов'язаний народними традиціями, побутом релігією. Вишиванкою займалися переважно жінки та дівчата. І донині чимало мешканців України займаються вишиванням.

Споконвіку наш український народ передбачав бачення світу фарбами: переважно червоними та чорними, – говорить жителька села Миколо-Комишувата Красноградського району Харківської області Олександра Трохимівна Ашпетова. І в таких контрастах він бачив все своє життя, долю народу. І дійсно, чого тільки не було в нашій історії! Та які б не траплялися катаклізми українці проявляли невичерпну жагу до краси. Ми завжди уміли її бачити. І тому зберегли свою національну неповторність, колорит, яскравість.

Червоними і чорними вишивали наші предки, передаючи у традиційних візерунках мову нашого народу. Червоним кольором вишивали рушники до свята, а червоне з чорним для буднів. За мотивами та орнаменти слобожанських вишиванок зустрічаються геометричні, рослинні, зооморфними на домотканому полотні, краї яких прикрашали мереживом. Геометричні орнаменти дуже прості кружальця. Трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрестики. У кожний з цих символів наші предки вкладали глибокий зміст. Наприклад: ромб - уособлював родючість; хрест – рух сонця; ламана лінія – нескінченність, вічність; кривульки – знаки води, насіння; квадратики – поле. У вишиванках відображалась переважно тема землеробства.

Із слів майстрині села Миколо – Комишувата дізналася, що в основу рослинного орнаменту покладено прагнення народу перенести у вишиванку красу природи. В вишиванках мого краю відсліджуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «барвінок», «дубове листя». Деякі з них і нині зображають стародавні символи уявлення народу. Так, мотив «барвінку» є символом невмирущості.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні ниви. Однією з характерних особливостей вишиванок на Слобожанщині є поєднання різноманітних технік.

Техніка вишиванок З Харківської області має багато спільного поширення з установленими формами вишиванки центральних областей України.

Кузіванова Катерина

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля

«Утаємничене серце»: вираз специфіки українського світобачення

Специфіку української національної культури і філософії яскраво виражає вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі, а саме «філософія серця».

Образ серця як центру емоційного життя людини простежується вже в українців Княжої доби – в народних піснях, казках, приказках. Уже після прийняття християнства серце починає переважно розглядатися як орган, яким ми сприймаємо Бога і через який Бог спілкується з людиною, а також як центр морального життя і духовності.

Кордоцентризм відображає специфіку ментальної свідомості українців, яким притаманні надмірна розчуленість, сердечність, релігійність, мрійливість та задумливість. Уміння серцем жити вважається однією з кращих рис менталітету українського народу. Теоретичне обґрунтування філософії серця, яка трактує серце як центр людського буття, в Україні започаткував Г.Сковорода, а продовжив П.Юркевич.

Підгрунтям для виникнення кордоцентричної філософії талановитих українських мислителів стали євангельські мотиви, християнська антропологія та здобутки вітчизняних церковних, культурних, освітніх діячів. Обидва мислителі вийшли з кордо- і Логосоцентричної православно-релігійної школи, Києво-Могилянської, за життя Г.Сковороди, Київської духовної, за життя П.Юркевича, академії. Обоє – християнські філософи, які спирали філософію на релігію. Першокнига Юркевича, як і Сковороди – Біблія, у них один Першовчитель – Христос.

Філософія Г.Сковороди – це філософія внутрішньої людини в людині, людини духу і «духовного розуму»: «Голова всього в людині – людське серце», оскільки «без зерна горіх є ніщо, а людина без серця [1; с. 363]». Тому так важливо мати «чисте серце», тому що воно є Боже.

Сенс доброчесного життя полягає у перетворенні навколишнього світу відповідно до істини, одержаної саме під час пізнання. Г.Сковорода, спираючись на традиції східнохристиянської філософії, розуміє акт самопізнання не як гносеологічний, а онтологічний процес реального наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. І результатом цього процесу постає не зміна навколишнього світу, а перетворення людини, обожнення її. У самопізнанні, з погляду Г.Сковороди, полягає сенс людського життя. У процесі його людина розкриває саму себе, повертається до глибинних основ свого існування. Із цим пов’язаний кордоцентризм мислителя.

Памфіл Юркевич вперше представив «філософію серця» як теоретично обґрунтоване філософське вчення.

Серце у світогляді П.Юркевича грає центральну і містичну роль, бо у ньому від таїнства хрещення перебуває Господь. Від рівня чистоти або нечистоти серця залежить зміст щастя людини. Людина, на погляд П.Юркевича, повинна віддати Богу своє серце, щоб стати вірним йому своїми думками і діями. При цьому він запропонував досить незвичайний на той час підхід до розгляду людини як конкретної індивідуальності. На думку Юркевича, релігійне переживання відкриває перед нами той факт, що серце є більш глибокою основою душевного життя, ніж розум. Серце, за Юркевичем, – центр усього людства, усіх його душевних сил: «Сердце есть средоточие многообразных душевных чувствований, волнений и страстей [2; с. 71]». Серце є символом Божої тайни, є місцем зустрічі людини з сакральними цінностями, з Абсолютом, з Богом. Тому воно виконує функцію посередника між ними, але істинну роль медіатора між людиною та Богом, на його думку, виконує Ісус Христос.

Процес самозаглиблення, самопізнання, внутрішнє єднання з Богом, таємнича сердечність, глибоке прочитання богословських ідей виражають специфіку національного світобачення, слугують яскравим відображенням української ментальності, свідоцтвом унікальності та неповторності духу нашого народу. Це пояснює таку властивість українського етносу, як переважання в поведінці і діях емоційного, чуттєвого над вольовим, інтелектуальним, розумним і практичним.

Ідея кордоцентризму, ідея сакральності серця стала осьовою лінією, що проходить через погляди майже усіх українських мислителів, становить національну філософію і, на погляд багатьох вітчизняних вчених, є феноменом української православної культури. У руслі християнської традиції розроблялося вчення про серце як центр морального життя. «Філософія серця» представляє національні архетипи, що притаманні українському народу – емоційність і в силу цього – глибоке сприйняття релігії (сприйняття душею не релігійних форм, а сутності Слова Божого). Розгляд серця під таким кутом зору зустрічається у багатьох наших стародавніх пам`ятках. І хоча подібні погляди на серце розроблялися і вченими Західної Європи, у Східній Азії, але найбільше поширення і глибоке розуміння вони знайшли на українських теренах. Це пояснюється тим, що українська специфіка філософування постає як символіко-антропоцентрична, пов`язана з «внутрішньою людиною серця».

Отже, «філософія серця» притаманна українській думці. Ця філософія, безумовно, відбивається у стилі мислення, що характерний для нашої ментальності і грає важливу роль в українській культурі. Окрім цього, вона сприяє консолідації української нації, сприяє духовному її відродженню, своєрідною філософсько-культурною парадигмою чого є національна ідея.

Література:

1. Сковорода Г.С. Твори / Сковорода Г.С. – К. : Обереги, 1994. – Т. 2. – 480 с.

2. Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия / Юркевич П.Д. // Юркевич П.Д. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 669 с.

Медведська Марія

Харківська державна академія культури