Філософські погляди г. С. Сковороди

«Глибоке серце чоловіка, глибше за всіх і

воно-то й є істина людини…»

Г. Сковорода

Г. С. Сковорода займав певну позицію в складних відносинах, що існували в духовному і інтелектуальному світі середовищі України. З кінця ХVII – початку XVIII століття в українському духовенстві формується консервативний напрям, орієнтований на церковну старовину, на захист церкви від державної експансії і до певної міри – на українські національні цінності, і напрям модернізаторський, що поклав надії на реформи самодержавства. Сковорода здійснює саме в цей період рішучий поворот напрямку філософських шукань, повністю заперечивши буквальний смисл Святого Письма і залишивши за ним виключно символічний і алегоричний смисл. Вираз «Бог є любов» набув таким чином буквального значення. В цьому відношенні Сковороду можна розглядати як попередника філософії Шлеймахера, що обґрунтував світогляд романтизму.

Г. Сковорода закликає почати філософське освоєння світу з простору: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це є саме пізнання людини. Поділяючи світ на істинне і тлінне, Сковорода відає перевагу Вічності і Богу. Він вважає, що розуміння віри та любові складається у повсякденній необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але коли людина прозріває, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Людина як істота не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.

Але якщо подивитися з іншої сторони, то любов і віра дають змогу, людині вийти за межі свого тлінного звичайного «Я». «Скрізь любов та віру людина пізнає себе», - пише Г. Сковорода. «Пізнати себе самого і відшукати себе самого і знайти людину – все це одне означає «[1; с.67]. Сковорода вказує на необхідність пізнання природи людини у таких її виявах як віра, надія і любов.

Людина є центром, в якому сходяться всі потреби життя, діяльності, пізнання. Пізнати може тільки через людину, в якої головним інструментом пізнання є серце. В серці людина повинна знайти останній критерій, основу пізнання і життя. Г. Сковорода стверджував – «Істинна людини є серце в людині глибоке ж це й пізнане лише Богом є не що інше, як необмежена безодня наших думок, просто кажучи, душа, тобто справжнє єство, й сила, у якій єдиній полягає життя і життєвість наша, а без неї ти є мертва тінь, то й видно, настільки незрівняна шкода втратити себе самого, хоч би хто заволодів всіма коперніковими світами»[1; с. 80].

«Пізнай себе» - це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина сама повина обрати ті заняття, які будуть приносити її внутрішнє задоволення і душевний спокій.

У духовному самопізнанні Сковорода вбачав ключ до розкриття таємниць буття світу і самої людини. «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря – повинен спочатку виміряти себе». Процес самопізнання, спрямований на осягнення невидимої натури в людині, він розглядав як Богопізнання. Істинна людина і вічність, Бог та Христос – суть те саме, стверджував Сковорода. Допомагає людині пізнати в собі Бога Біблія, або третій світ – світ символів, як самостійна реальність. Біблія, на думку Сковороди, «є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками». Мудрість, виражена в Біблії, випробувана віками, тому заперечувати її – нерозумно. Водночас він застерігає від буквального тлумачення змісту Біблії, оскільки, окрім зовнішнього вияву, тобто словесних знаків, вона має втаємничений духовний, невидимий світ. Сковорода поділяв точку зору, згідно з якою давні мудреці передавали свої думки не словами, а образами, тобто символами. Тому Біблія для нього – особливий світ символів, центральним серед яких є Сонце, що символізує істину, вічну натуру, або Бога. Головна мета кожного символу Біблії – допомогти людському розуму пізнати духовні начала, невидимості.

Таким чином, Г. Сковорода намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонального визначення філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значеня.

Вчення Г. Сковороди привертає велику увагу наших сучасників передусім спрямування на інтенсифікацію внутрішнього життя сучасної людини.

Література:

1. Сковорода Г. Пізнай у собі людину / Сковорода Г. – Львів: Світ, 1995. – 528 с.

Заїка Тетяна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка