Українські мислителі 20-30-х років хх століття про новітню західну філософію: підходи, характеристики, проблеми

Історія філософії кінця ХІХ – початку ХХ століть позначена не лише плюралізмом течій, шкіл, напрямків, але й принципово новим як суб’єктом, так і об’єктом філософування.

Мислителі Радянської України, будучи територіально та змістовно віддаленими від основних напрямів та тенденцій сучасної їм західної філософії, досліджували її, намагаючись з’ясувати особливості останньої,закономірності її становлення та головних представників. Так, зокрема, проблеми сучасної західної філософії досліджувались В.Юринцем, П.Демчуком, Т. Степовим, Е.Берглером, В. Берковичем, Н. Білярчик.

Важливо усвідомлювати те, що українські філософи 1920-1930рр діяли в рамках досить жорсткої марксистсько-ленінської парадигми, що змушували їх підходити до характеристики історико-філософської ситуації насамперед з точки зору її ідеологічно-політичної приналежності, що зумовило, відповідно, не зовсім адекватні сучасному розумінню характеристики західної філософії Але така ідеологічна методологія не стала для українських мислителів ключовою при оцінці тих чи інших історико-філософських явищ. Глибока обізнаність з історією філософії, методами дослідження дозволила їм намалювати досить характерну картину розвитку філософії наприкінці ХІХ - початку ХХ століть.

Мислителі Радянської України, аналізуючи творчість своїх західних сучасників, з неодмінністю вказували не лише на множинність напрямків та течій, але й на еклектизм кожного конкретно взятого мислителя. Так, В. Юринець, характеризуючи Е. Гуссерля писав: « у нього нема жодної думки, що не стрівалась б уже у філософів різних діб і при тім він має ще одну неабияку здатність: він сполучає несполучне, вплітає до своєї системи цілі комплекси думок філософів, що стояли на протилежних полюсах, включали один одного» [4, с. 55]. Така полярність була характерною не лише для власних філософських творів мислителів Заходу, але і для оцінки ними ж історико-філософського процесу в цілому.

Українські мислителі усвідомлювали кризу західної філософії, розкриваючи як особливості цієї кризи, так і соціальне коріння: «Інтуїтивна філософія Бергсона являє собою відміну «філософських шукань» сучасної буржуазії. Вона, як інші «модні» напряки в сучасній буржуазній філософії, повно відбиває одну з тенденцій сучасної буржуазії – дискредитувати за всяку ціну пізнавчу цінність інтелекту і обумовленої діяльности останнього – науки» [1, с. 80]. Тобто, антисцієнтиський характер сучасної західної філософії не лише був помічений українськими мислителями, окрім того, було дано і, власне, соціально-культурне тлумачення цього явища. Водночас, антиінтелектуалізм сучасної західної філософії не є цілком однозначним, адже, на думку українських мислителів, утилітарна спрямованість і «пошана» інтелектові у представників західної філософії: Зокрема, Н. Білярчик, характеризуючи філософію прагматизму, стверджує, що «основий мотив прагматизму це – зростання в філософській думці сучасної буржуазії тенденції до антиінтелектуалізму,намагання приборкати гординю розуму,зняти вінок з ідеї об’єктивної наукової істини та теоретичної цінности наукового пізнання» [2, с. 118].

Гострою проблемою для західних мислителів є, без сумніву, проблема надмірної психологізації оточуючого світу, що, відповідно, не лише веде до відсутності об’єктивної оцінки світу, зокрема питання про його реальність, проблем детермінізму, але і закладає труднощі у формування власного категоріального апарату філософа.

Хибами сучасної західної філософії, на думку українських мислителів, є також містицизм та інтуїтивізм, що безпосередньо продовжують лінію антиінтелектуалізму. Ця особливість бере свій початок як у філософів попередніх поколінь, що стали духовними орієнтирами сучасного західного інтелектула ( Й. Шеллінг і Платон у Е. Гуссерля, Плотин у М. Шеллера), так і зумовлюється кризою всього західного суспільства. Отже, «людина загнилого суспільства не має більше сили, крім тільки вірити» [ 3, с. 16].

В. Беркович точно підмічає особливу роль мистецтва, художньої творчості загалом та її можливий синкретизм з філософією, що був характерним для філософської картини кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Таким чином, українські мислителі Радянської України 1920-1930рр. не лише змогли виявити відмінність сучасних їм західних течій від власного, дещо стереотипного погляду на світ марксистського філософа, але і дати повне обґрунтування означених ними особливостей західного інтелектуального простору. Зокрема, знайшли своє обґрунтування та оцінку такі риси філософії Заходу як антиінтелектуалізм, психологізм, містцицизм, естетизм, антиісторизм, соціоморфізм, практицизм. Водночас важливим є не лише визначення таких рис, але і проведений українськими мислителями глибокий аналіз причин саме такого розвитку західної філософії, що дозволяє говорити про не лише високий рівень обізнаності їх з історико-філософською ситуацією сучасників, але і здатність до «схоплення доби в розумі».

Література:

1. Беркович В. Соціяльне коріння інтуїтивної філософії Бергсона / В. Беркович // Червоний шлях. – 1927. - №3. - С.80-94.

2. Білярчик Н. Філософія прагматизму/ Н. Білярчик //Червоний шлях. – 1927. - №9-10. - С. 116 -131

3. Демчук П. Неогегеліянство як зброя фашизму / Петро Демчук //Червоний шлях. – 1931. - №3. - С. 114-139.

4. Юринець В. Філософсько-соціологічні нариси / Володимир Юринець – Х.: ДВУ, 1930. – 235 с.

Гревцова Дар’я

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького