Методологічні інновації у контексті ґендерних досліджень

Динаміка соціальних трансформацій другої половини ХХ століття, злам традиційних підвалин життя гостро поставили проблеми пошуку адекватних засобів осмислення суті та змісту людського існування. Це привело до зміни філософської парадигми, самих засад філософії. Переосмислення звичних способів бачення соціоісторичної дійсності та культурних стандартів зробили предметом наукового аналізу царину, яка раніше залишалася маргінальною у філософії та інших гуманітарних науках. До них належить поняття ґендеру та так званий ґендерний підхід, заснований на ідеї про те, що важливими є не біологічні або фізичні відмінності між чоловіками і жінками, а те культурне і соціальне значення, яке суспільство надає цим відмінностям.

На сьогоднішній день постала необхідність віднайти нові методи, підходи до вивчення суспільного життя у найрізноманітніших його проявах. Ґендерна методологія та феміністична ідеологія можуть стати одним із таких нових інструментів вивчення та аналізу, передусім, аналізу літературного та історичного, який допоможе з’ясувати, якою ж насправді була роль жінки в історії та літературі.

Відома українська дослідниця фемінізму Соломія Павличко пише: «Я не хочу боротьби чи війни статей і не проповідую їх. Просто вважаю, що суспільство має будуватися на справедливих засадах. У всьому. Звичайно, цікавіше займатись інтелектуальними питаннями, аніж варити їсти, прати, бігати на купівлю. Та це цікавіше не лише чоловікам, але й жінкам. Тому: чому б не поділити нецікаві заняття справедливо навпіл? Я думаю, це і називається фемінізмом» [2, с.35].

Разом з тим не потрібно забувати, що фемінізм – це продукт західної цивілізації. Тому він у характерному цивілізаційному дусі працює на роз’єднання. Енергетика його підсвідомої агресивності особливо яскраво виражена в час його активного встановлення. Однак в час так званої модерністської (феміністичної) епохи, коли цивілізаційна агресія продукується з неймовірною силою, ми бачимо, як зростає поруч з жіночою чоловіча агресивність (революційні експерименти, тоталітаризм, дві світові війни).

Не можна заперечити того факту, що фемінізм спрямований на утвердження соціальної справедливості, а саме політики рівних можливостей суспільної самореалізації. Але як показує історія, ідея рівності – ідея антикультурна, за якою не просто криється поняття соціальної нівеляції, а проглядається обличчя юрби. Ідея рівності – це продукт натовпу, масової психології, психології рабства. Ідею рівності як таку дуже яскраво скритикував у романі «Чорна рада» П. Куліш. Ідею рівності репрезентував представник черні – Іванець Брюховецький. Його мрія «порівняти Україну» привела до повної національної катастрофи, до хаосу, визначила майбутню епоху Руїни» [1, с.131].

На сучасному етапі фемінізм – це уже не боротьба за рівні права між чоловіками і жінками, а метод, за допомогою якого можна зрозуміти риси та особливості формування чоловічої та жіночої ідентичності, виходячи не тільки із біологічних відмінностей статей, а й із зовсім різного погляду на речі, різного способу мислення, сприйняття оточуючого світу, психології.

В Україні з кінця ХІХ ст. починають зароджуватися феміністичні традиції, які представлені поглядами Ольги Кобилянської, Івана Франка, Лесі Українки, Марка Вовчка. Зараз відбувається відродження цих традицій, оскільки нова держава прагне до створення демократичного суспільства, яке запозичує політичні та соціальні здобутки західного світу і відроджує та досліджує свої власні надбання.

Проте формування нового українського суспільства супроводжується формуваннями численних міфів патріархального характеру, які мають на меті так зване національне відродження та повернення до традицій. Відродження та повернення, до того ж, супроводжуються ідеалізацією минулого, зокрема, козаччини та гетьманщини, народних звичаїв, заборонених постатей. Але можливо, варто задуматися, чи ідеали, які нам пропонують відродити є дійсно гуманними та конструктивними, чи не підпорядковані вони подвійним стандартам стосовно оцінки статусу жінки, коли на поверхні ми бачимо захоплення і піднесення, а в глибинній сутності – зневагу та надання другорядності?

У сучасній етнографічній науці побутує теорія про так звану Берегиню, в якій закликають повернутися до справжніх українських цінностей, які були втрачені. Але вони зводяться до того, що колись жінки знали багато пісень, вміли чудово вишивати, берегли дім і в цьому вбачали своє головне покликання. Теорія Берегині має підтвердити ідею про український матріархат, який нібито існував у нашому минулому, оповивши жінку романтичним ореолом. Вона також має на меті відволікти жінок від сучасних проблем до захоплення власною «матріархальною» історією

Перед тим, як відроджувати національні традиції, слід їх проаналізувати та вивчити, а для цього нового аналізу потрібний і новий інструментарій та новий підхід. Він може бути не один, їх може бути кілька, і звісно, він може суттєво відрізнятися від звичного, прийнятого. Можливо саме феміністичний аналіз може цілком по-новому проінтерпретувати історію української культури, зруйнувати патріархальні структури мислення та звільнити від шаблонів і стереотипів наші уявлення. Новаційні методології мають на меті показати інший бік знайомої традиції та осмислити її у новому контексті.

Література:

1. Зборовська Н. Ґендерна рівність як духовна похибка раннього фемінізму. / Н.Зборовська // Філософсько-анторопологічні студії. – К.: Стилос., 2001. – С.130-132.

2. Павличко С. Фемінізм як можливий підхід до аналізу української культури. / С. Павличко // Фемінізм – К.: «Основи», 2002. – С. 29-37.

Шиликов Алексей

Белгородский государственный университет

Конфликт как следствие межличностного взаимодействия

На современном этапе развития общества, очень актуально стало уделять все больше внимания повышению эффективности деятельности сотрудников организации. Особенно ценится умение работать в команде, но зачастую решение простой на первый взгляд задачи, приводит к разногласиям.

Проблеме конфликта и конфликтного взаимодействия в управлении посвящены многочисленные исследования представителей различных наук, в том числе социологии, теории управления, социальной психологии и психологии управления. Столь пристальное внимание к этому явлению обусловлено легко просматривающимся влиянием конфликтов на эффективность функционирования организации, на социальное и личностное благополучие вовлеченных в конфликт субъектов.

Проблемам становления и развития организации, понятию конфликта, взаимодействию сотрудников на предприятии посвящены работы зарубежных и отечественных исследователей (И. Ансоффа, О. Виханского, А. Наумова, В. Спивака и др.) [1, 2, 3].

Своей целью мы ставим рассмотреть конфликт, как следствие недопонимания друг друга сотрудниками организации в каждодневном общении. Причины его возникновения и научное обоснование разрешение конфликта с положительной или отрицательной результативностью.

На самом деле межличностные конфликты являются формой противоречий, возникающих в предметно-целевой области совместной деятельности[6; с. 56]. К причинам возникновения конфликтов в организации можно отнести конкретное содержание трудовой деятельности, ее организационные характеристики и определяемая ими структура коллектива, принципы стимулирования труда, особенности управления[7, 8].

Совместная деятельность может быть представлена через понятие взаимодействие, включающее в себя общение и взаимоотношение. Реализация профессиональных функций специалистов в группе происходит в трех взаимосвязанных процессах: взаимодействие, общение, взаимоотношение. «Взаимодействие опосредовано общением. Благодаря нему люди могут вступать в диалог общения. Иначе, взаимодействие, интеракция – это коллективная деятельность, которая рассматривается нами не со стороны содержания или продукта, а в плане социальной ее организации» [4; с. 29]. Логично использование понятия «взаимодействие» как обобщающего при освещении вопросов общения и совместной деятельности членов профессиональной группы. При этом общение и совместная деятельность могут быть рассмотрены в качестве формы профессионального взаимодействия, а отношения друг к другу его участников – одной из наиболее важных его сторон. Понятие взаимодействие предполагает наличие разных взаимодействующих сторон независимо от того, идет ли речь об общении или о внутренне переживаемом человеком конфликте. Действия этих сторон должны быть взаимонаправлены и взаимообусловлены, скоординированы и согласованы, т.е. стороны должны регулировать процесс конфликта [5; с. 209]. Следствием этого будет достижение общей цели поставленной в организации.

Этап решения межличностного конфликта является самой сложной задачей для его участников, которая требует проявления творчества. Именно межличностный уровень требует проникновения в психологическую сущность разногласий между сторонами, которые конфликтуют, не отдавая предпочтения тому или иному оппоненту. Исходя из этого, предлагается немало практических рекомендаций и по предупреждению конфликтов, и в отношении его профилактики или ослабления.

При этом выбор способов и методов преодоления конфликта зависит как от объективной ситуации, психического состояния оппонентов, так и от направленности конфликта, то есть, будет ли он способствовать более глубокому пониманию проблемы, а значит развитию элементов кооперативного взаимодействия внутри конфликта, или наоборот, приведет к разрозненности и несогласованности взаимодействия.

Существуют конструктивный и деструктивный варианты последствий конфликта. При конструктивном его разрешении создаются предпосылки для нормализации эмоционального фона взаимодействия людей: смягчается враждебность, настороженность, уменьшается чувство несправедливости, формируются установки на сотрудничество, социальную активность.

При деструктивном развитии конфликта возникает отрицательный эмоциональный фон, нарушаются социальные связи, возникают установки конфликтного взаимодействия, препятствующие и в дальнейшем рациональному поведению в конфликтах, в частности, установка на победу любой ценой, а не на разрешение имеющихся противоречий.

Особенно актуальным при этом является создание в организации условий, позволяющих оперативно выявлять противоречия и предпринимать целенаправленные шаги по их устранению еще до того, как они перерастут в конфликт, а также использование механизмов координации и интеграции целей и интересов отдельных подразделений, служб, различных групп персонала.

Таким образом, несмотря на то, что конфликт зачастую выступает как следствие межличностного взаимодействия, при грамотно выстроенной структуре организации и эффективном руководстве можно сформировать систему взаимодействия, при которой следствием решения конфликта станут положительные результаты.

Литература:

1. Ансофф И. Стратегическое управление/ Ансофф И. - М.: Экономика, 1989.- 343c.

2. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент/ Виханский О.С., Наумов А.И. – М.: Наука, 2002. - 413с.;

3. Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом/ Спивак В.А. – СПб, 2000.- 274c.

4. Леонтьев А.А. Психология общения/ Леонтьев А.А. – М., 1997. – 48с.

5. Гришина Н.В. Психология конфликта/ Гришина Н.В. – СПб., 2000. – 464с.

6. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений/ Здравомыслов А.Г. – М., 1995. – 317с.

7. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт!/ Бородкин Ф.М. – Новосибирск, 1989. – 189с.

8. Брудный В.И., Семов В.А. Конфликтность в производственном коллективе/ Брудный В.И., Семов В.А. // Психологические основы управления производством. – Одесса, 1972. – 145c.