Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Maket_2011.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2.23 Mб
Скачать

Типологія підходІв до реконструкції інтелектуальної історії дослідницької програми соціального капіталу

Дослідницька програма соціального капіталу (надалі ДПСК), що формується в широкому міждисциплінарному колі соціальних наук в останній чверті 20-того століття претендує на визнання за нею значних зрушень у полі соціальної теорії. У ході свого розвитку ДПСК намагається розширити власний інтелектуальний контекст залучаючи до дискурсу про соціальний капітал не лише «класичні» теорії соціального капіталу, інтуїції попередників, а й намагаючись вести діалог з соціологічною класикою. З одного боку це свідчить про спроби закорінення концепту та теорії соціального капіталу у соціологічній традиції, з іншого про нагоди вдало використати ідеї класиків з метою подальшої розбудови теорії.

Здійснимо розгляд наявних в ДПСК спроб побудови власної інтелектуальної історії. Як правило інтелектуальна історія ДПСК є імпліцитною у межах ширших досліджень. Д. Кастіліоне пропонуючи побудувати експліцитну інтелектуальну історію «соціального капіталу», вказує, що ДПСК складає найбільший вплив на соціальну теорію не через з’ясування внутрішньої структури концепту, а радше через дискурс про соціальний капітал (стосовно його концептуалізації та усталення), що разом з тим залучає до розв’язання низки проблемних питань.[1; с. 178]. Д. Кастіліоне указує на використання дослідниками соціального капіталу загалом трьох основних історіографічних підходів [1; с. 178], а саме:

1. реконструкція інтелектуальних і концептуальних контекстів, в яких з’являється поняття «соціальний капітал» (ідеться про дослідження найбільш впливових концепцій та виявлення інтелектуальних горизонтів їх авторів: П. Бурдьє, Дж. Коулмана, Р. Патнама);

2. звернення до попередників, на яких указують власне автори впливових концепцій (ідеться зокрема про Ґ. Лурі, Дж. Джейкобс, Г. Беккера, Л. Ганіфана, тощо).

3. звернення до передумов виникнення у межах класичного спадку соціальної теорії. У даному випадку ідеться не лише про знаходження певних засновків та проблемних моментів, а й про ті положення класиків, що інтерпретуються на новий лад у межах теорії соціального капіталу.

При побудові інтелектуальної історії «соціального капіталу» у кожному з трьох випадків дослідник стикатиметься з певними складностями:

1. складність реконструкції, пов’язана з віддаленістю у часі, що утім не заперечує сподівань на успіх у пошуку констеляцій та вибіркової спорідненості у межах «класичних» для ДПСК інтелектуальних будов.

2. відсутність інтелектуальної послідовності поміж вжитком поняття соціальний капітал різними авторами-попередниками, та відносну маргінальність запропонованих до розгляду інституцій (наприклад, ринок праці) щодо ядра концепту «соціальний капітал».

3. небезпеки пов’язані з третім шляхом мають радше теоретичний аніж методологічний характер. Передусім це відсутність вжитку поняття соціального капіталу в творах класиків, а отже, в подальшому складність і небезпека інтерпретації, коли «старі» побудови видаватимуть за нові лише за зміни вивіски на «соціальний капітал».

Для інтелектуальних розвідок в царину історії «соціального капіталу» зорієнтованих на інтерпретацію та апропріацію класичного спадку, на позір центральною виявляється фігура А. де Токвіля. Утім, М. Вулкок у пошуку зв’язків з класикою початково указує на А. Сміта та дискусії в класичній політичній економії стосовно ролі та співвідношення егоїстичного інтересу, чесноти, морального чуття і т.д. в конституюванні економічного суспільства та його відтворенні[3; c. 161]. А. Портес та Дж. Сенсенбреннер в статті "Закоріненість та іміграція: зауваги щодо соціальних детермінант економічної дії"[2; с. 1323] пропонують визначити соціальний капітал через неекономічні очікування членів колективу. Відповідно до типу очікувань виділяються чотири типи (джерела) соціального капіталу. Кожен з типів пов’язаний з категоріями запозиченими у межах класичної соціальної теорії [2; с. 1323-1324]:

«Інтроекція цінностей» (Е. Дюркгайм і М. Вебер) – мотивації пов’язані з моральним характером певних економічних трансакцій, що обумовлені спершу інтеріоризованими цінностями.

«Реципрокність (взаємність) обміну» (Ґ. Зіммель). Соціальний капітал виникає унаслідок серій реципрокних (взаємних) обмінів у межах груп.

«Обмежена солідарність (bounded solidarity)» (К. Маркс). Термін «bounded solidarity», що пропонується А. Портесом, вказує на спорідненість з Марксовим розумінням класової солідарності. Внутрішня згуртованість класу є обмеженою, і має бути протиставленою зовнішнім впливам. При цьому така згуртованість має апропріативний (пристосовний) характер.

«Вимушена довіра (enforceable trust)». Тип соціального капіталу у теоретичному розгляді пов’язаний з концепцією матеріальної (субстантивної) раціональності М. Вебера. Джерелом соціального капіталу у даному випадку постають мотивації до дії, що відповідають інтересу групи.

Безперечно, такий підхід, що полягає у відвертому транслюванні ідей класиків в сучасних інтелектуальних контекстах потребує серйозного застереження, що його вдало формулює Д. Кастіліоне: «теорія соціального капіталу ризикує отримати старе вино у новій пляшці»[1; с. 182].

Література:

1. Castiglione D. Social capital as a research programme / D. Castiglione // The Handbook of Social Capital. - NY: Oxford University Press. - 2008. - pp. 177-199.

2. Portes A., Sensenbrenner J. Embeddedness and immigration: Notes on the social determinants of economic action / A. Portes, J.Sensenbrenner // American Journal of Sociology, 98. - 1993. - pp. 1320-1350.

3. Woolcock M. Social Capital and Economic Development: Towards a Theoretical Synthesis and a Policy Framework / M. Woolcock // Theory and Society, 27 (2). - 1998. - pp. 151–208.

Сергієнко Надія

Київський національний торговельно-економічний університет

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]