2.Облік довгострокових кредитів банку.

Поняття кредиту та умови його надання

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000 р., банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату відсотків та інших зборів з такої суми.

Як правило, банківський кредит має відповідати принципам кредитування. Це строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Сторонами кредитних відносин є банк (кредитор — це суб’єкт кредитних відносин, що надає в тимчасове використання кредити іншому суб’єкту господарювання) та підприємство (позичальник — це особа, що одержала грошові кошти в кредит).

Банківський кредит надається на таких умовах: забезпеченість, повернення, строковість, платність, цільовий характер використання. Критерії віднесення кредитів до розряду довгострокових, передбачені Положенням Національного банку України «Про кредитування» (далі — Положення), затверджене Постановою правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р. і П(С)БО «Баланс», різні. Так, згідно з П(С)БО 2 «Баланс» до довгострокових кредитів належать кредити строком погашення понад 12 місяців з дати балансу. Згідно з Положенням, строк погашення середньострокового кредиту — до 3-х років, строк погашення довгострокового кредиту — понад 3 роки.

Види банківського кредиту

Кредити, які надаються банками, поділяються за строками користування:

а) короткострокові — до 1 року,

б) середньострокові — до 3 років,

в) довгострокові — понад 3 роки.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів.

Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.

Кредити класифікуються таким чином:

— за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

— за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

— за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання);

— за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

ґ) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Надання підприємству банком довгострокового кредиту здійснюється на основі кредитного договору, який укладається між кредитором (банком) і позичальником (підприємством) виключно в письмовій формі; визначає взаємні зобов’язання і відповідальність сторін; не може бути змінений в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Банк несе відповідальність за несвоєчасне переведення валюти кредиту на рахунок позичальника, а підприємство — за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його використання, за нецільове витрачання одержаних коштів.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основні з них:

• забезпеченість,

• повернення,

• строковість,

• платність,

• цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Для одержання кредиту підприємство звертається до банку у формі листа, заявки, заяви, клопотання. У цих документах повинні бути вказані сума кредиту, його мета, строк погашення, форма забезпечення кредиту. Крім того, якщо позичальник бажає отримати довгостроковий кредит на будівництво, то він повинен надати в банк такі документи, як проект будівництва (реконструкції) підприємства, висновки експертів відносно проектно-кошторисної документації, контракт з будівельною фірмою, техніко-економічне обґрунтування будівництва, графіки виконання робіт.

Після отримання необхідних документів банк приймає рішення про надання підприємству кредиту або відмови в наданні. Щоб прийняти це рішення, банк вивчає та аналізує діяльність підприємства, оцінює його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту.

Розмір відсоткових ставок та порядок їхньої сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Кредитоспроможність позичальника — це його здатність розрахуватися за своїм кредитним зобов’язанням в повному обсязі і у визначений кредитному договорі термін. Основні критерії кредитоспроможності підприємства:

• забезпечення не менше 50% всіх витрат підприємства власними коштами;

• репутація підприємства-позичальника, тобто кваліфікація та здібності керівництва підприємства, додержання ділової етики, забезпечення договірної та платіжної дисципліни;

• оцінювання продукції, що виготовлюється підприємством, тобто наявність попиту на цю продукцію, конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, об’єми експорту тощо;

• оцінювання перспектив розвитку підприємства-позичальника.

На основі цих показників банк присвоює підприємству-позичальнику певний клас кредитоспроможності, залежно від якого приймається рішення про надання кредиту. Розмір відсоткової ставки залежить від облікової ставки НБУ на дату укладання кредитного договору і від ступеня ризику, який несе банк, надаючи кредит певному позичальникові.

Згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», банки не мають права надавати кредити на покриття збитків господарської діяльності та формування чи збільшення статутного капіталу підприємства.

Для більш надійного забезпечення повернення кредиту, кредитний договір може укладатись між трьома сторонами: банк (кредитор), гарант (поручитель, страхова компанія), підприємство-позичальник.

Довгострокові кредити надаються підприємствам у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника або сплатою платіжних документів зі спецсудного рахунка.

Згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», повернення кредиту, а також сплата відсотків по ньому здійснюється позичальником з поточного рахунку.

Якщо позичальник не має можливості повернути суму кредиту і відсотків по ньому у встановлений договором строк, то ці суми стягуються з гарантів. При сплаті кредиту і відсотків по ньому дотримується черговість платежів, що вказана в договорі.

У випадку виникнення в позичальника тимчасових фінансових труднощів у зв’язку з непередбачуваними обставинами, а також в інших виняткових випадках банк може надати відстрочку сплати кредиту. Така операція називається пролонгацією кредиту. Вона оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. При цьому відсоткова ставка за кредитом збільшується. Умовою відстрочки є прийняття позичальником заходів щодо ліквідації труднощів; оформлюється вона додатковою угодою до кредитного договору і є невід’ємною його частиною.

Якщо кредит і сума відсотків по ньому сплачуються несвоєчасно і при цьому не має згоди про відстрочку, банк має право застосовувати до позичальника штрафні санкції, передбачені в договорі.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати», витрати на сплату відсотків за кредити, у тому числі довгострокові, відносять до складу фінансових витрат і до собівартості продукції (робіт, послуг) не включаються.

Відображення довгострокових кредитів банків у бухгалтерському обліку та звітності позичальника.

Облік розрахунків за кредитами і позиками (у тому числі відстроченими), строк погашення яких на дату балансу перевищує 12 місяців, ведеться на рахунку 50 «Довгострокові позики».

Рахунок 50 «Довгострокові позики» кредитується на суми отриманих кредитів та позик в кореспонденції з рахунками активів, у формі яких вони отримані (як правило, це грошові кошти), і дебетується на суми їх погашення в кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів або інших активів, якими підприємство розраховується замість грошових коштів, а також переведення довгострокових позик у поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями.

Рахунок 50 «Довгострокові позики» має такі субрахунки:

• 501 «Довгострокові кредити банків в національній валюті»;

• 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті»;

• 503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті»;

• 504 «Відстрочені довгострокові кредити банків у іноземній валюті»;

• 505 «Інші довгострокові позики у національній валюті»;

• 506 «Інші довгострокові позики у іноземній валюті».

На рахунках 501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті» та 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті» відображуються суми довгострокової заборгованості банкам за наданий кредит відповідно в національній та іноземній валюті.

На рахунках 503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті» та 504 «Відстрочені довгострокові кредити банків у іноземній валюті» відображуються суми відстроченої заборгованості банкам за кредит, строк погашення якого відстрочений, відповідно в національній та іноземній валюті.

На рахунках 505 «Інші довгострокові позики у національній валюті» та 506 «Інші довгострокові позики у іноземній валюті» відображуються зобов’язання за довгостроковими позиками (крім кредитів банків) відповідно в національній і іноземній валюті. Типову кореспонденцію за рахунком 50 «Довгострокові позики» подано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1.