1.2. Історія розвитку страхових відносин

Суть, функції і призначення страхування формувалися істо­рично, відбиваючи як рух, тенденції загального історичного роз­витку, так і особливості іманентного саморозвитку. Враховуючи обидва фактори, синтезуючи історичні й теоретичні аспекти дослідження, можна визначити потребу і функції страхування як одного з різновидів людської діяльності, з'ясувати суспільно- політичні, історико-культурні передумови появи страхування, основні тенденції, закономірності, національну специфіку та етапи розвитку.

Зміст і характер, функції й адресації, а отже, і роль страху­вання змінювалися залежно від загального рівня суспільного й культурного розвитку, особливостей кожного етапу страхового процесу.

Перші форми страхування боло виявлено за дві тисячі років до нашої ери в законах вавилонського царя Хаммурапі, які перед­бачали укладання угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб завдані збитки, яких зазнає будь-хто в дорозі від різних небезпек, розподілялися між усіма учасниками.

У галузі мореплавства знайдено угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля та інших небезпек між купцями на бере­гах Перської затоки, у Фінікії. Є відомості про те, що у Стародавній Греції існували угоди купців-піратів щодо питань розподілу доходів від торгово-розбійницьких операцій та розподілу збитків від мор­ських небезпек, пов'язаних із цими операціями.

Прийнято вважати, що найрозвинутішим, порівняно з іншими народами, взаємне страхування у постійних організаціях статут­ного типу було у Стародавньому Римі.

Римські професійні корпорації були організаціями, що об'єд­нували своїх членів на основі суспільно-економічних, релігійних, побутових і особистих інтересів. Однією з головних цілей цих колегій було забезпечення своїм членам достойного поховання (похоронна процесія, пам'ятник тощо). Крім того, ці колегії вико­нували функції взаємодопомоги. Згідно з правилами професійних колегій, вступаючі до них сплачували внески — вступний та щомі­сячні. Зокрема, згідно зі Статутом Ланувійської колегії, заснова­ної у 133 р. н. е., вступний внесок до колегії становив 100 сестерцій й амфору доброго вина, а щомісячний — 5 асів (1 сестерція = 4 аси). У випадку смерті члена колегії з її каси виплачували певну суму (300 сестерційⁱⁱ) на організацію похорону. Цільове призна­чення цієї суми (яку дещо умовно можна назвати страховою сумою) забезпечувалося низкою правових гарантій. По-перше, на одержання страхової суми могли претендувати лише спадкоємці за заповітом, а не згідно із законом. По-друге, з цієї суми не могли сплачувати боргові майнові зобов'язання померлого. Статут Лану­війської колегії чітко окреслював випадки, коли страхова сума не виплачувалася. До них належали самогубство і недоплата щомі­сячних внесків.

Середньовічне страхування спочатку мало такі самі риси, як і античне, тобто воно було багато в чому схожим за своїм характе­ром до страхування у професійних колегіях та організаціях рабов­ласницького суспільства і пройшло у своєму розвитку такі самі стадії:

1. від взаємодопомоги взагалі, без диференціації за видами нещасних випадків, за формами і розмірами взаємної під­тримки — до конкретизації і навіть спеціалізації взаємодопо­моги, з уточненням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

2. від розподілу збитку — до системи періодичних, чітко визна­чених страхових внесків, до попереднього акумулювання стра­хового фонду.

Середньовічне страхування звичайно називають гільдійсько- цеховим. Перші гільдії виникли в Англії (Х-ХІст.), Німеччині (XI- XII ст.), Данії та Ісландії (XII ст.)^iiiiv. Перші гільдії виконували роль братства. Згодом починається процес диференціації, у результаті якого виникли «захисні» гільдії (за основну ціль ставили охорону особи та майна своїх членів від домагань ззовні) та «професійні» гільдії, в основі яких лежали професійні інтереси. Найбільшого поширення набули гільдії купців (їх різновид — німецькі «ганзи») і цехи ремісників. Були гільдії акторів, найманих солдатів, гра­біжників, волоцюг. Гільдії виконували і розвивали таку важливу функцію, як надання взаємодопомоги своїм членам за певних умов, іншими словами — функцію страхування. Спочатку від­шкодування збитків або виплата допомог проводилися з загаль- ногільдійської каси поряд з іншими витратами. З часом організа­ція взаємодопомоги переходить до регулярних внесків, обґрунтувавши перелік і розміри страхових виплат. Перелік стра­хових випадків будувався з урахуванням ступеня ризику. Гільдій­ське взаємне страхування передбачало різноманітні страхові випадки, які стосувалися як особи, так і майна членів гільдії, поді­ляючи вже у ті часи страхування на особисте і майнове.

Майнове страхування передбачало відшкодування збитків, які виникли внаслідок стихійного лиха (пожежа, повінь, загибель корабля).

Особисте страхування в гільдіях передбачало виплату допо­моги у випадку смерті, хвороби, інвалідності. Зокрема за даними, що відносять до 1284 р., одна з англійських гільдій виплачувала допомогу незрячим, та за деяких інших захворювань.

Зростання міст і великих населених пунктів збільшувало небезпеку одночасної загибелі або пошкодження майна від пожеж та інших стихійних лих.

У 1310 р. у м. Брюге засновано «Страхову палату», яка прово­дила операції у справі захисту майнових інтересів.

У 1667 р.ум. Осло засновано Норвезьку «Бранд-касу»;у 1681 р. організовано «Вогняний офіс» для страхування будинків й інших споруд; у 1696 р. створено англійське страхове товариство «Спів­дружність», яке проіснувало до 1905 р., яку придбала відома сьо­годні лондонська страхова компанія «Комершіал Юніон».У 1706 р. було засновано перше товариство страхування життя.

У XVII ст. виникло перше страхове товариство в галузі мор­ського страхування у Франції (1686 р., Париж). Потім страхові товариства з'явилися і в інших країнах: в Італії (Генуя — 1741 р.), в Данії (1746 р.), у Швеції (1750 р.) та ін.

На початку XVIII ст. в Англії виникло комерційне страхування життя, яке використовувало найновіші на той час досягнення ста­тистики та математики (наприклад, таблиці смертності: англій­ського астронома Галлея — 1663 р., французького математика Депарс'є - 1746 р.).

У той же час широко використовують сільськогосподарське страхування: страхування посівів від градобиття (кінець XVIII ст.) та страхування худоби (перша половина XIX ст.). У Німеччині та Франції виникли перші страхові товариства, які спеціалізувалися на страхуванні сільськогосподарських ризиків.

Страхування від нещасних випадків виникло в середині XIX ст. (1849-1850) в Англії у зв'язку з будівництвом залізниці. З 50-х років воно з'явилося і в Німеччині, а потім в інших країнах світу.

Поширення машинної техніки суттєво вплинуло на розвиток страхування від нещасних випадків (виникло у Франції 1825 р.) та страхування цивільної відповідальності (Німеччина, 70-ті рр. XIX ст.).

У XIX ст. у страховій справі з'явилися картелі та концерни. Один із таких концернів було утворено в Берліні у 1874 р. Він діяв як міжнародний, до його складу на момент заснування входило 16 страхових товариств. У 1924 р. концерн об'єднував уже 230 стра­хових товариств з 26 країн.^v

Першим центром цивілізованого страхування вважають Пів­нічну Італію, яка займала, починаючи з XIII ст., чільні місця в морській торгівлі, банківській справі та вексельних операціях. Італія вплинула на розвиток страхування в Іспанії, Франції, Німеччині, Англії й Нідерландах. З другої половини XVI ст. центр страхування перемістився з середземноморського басейну на пів­нічно-західне узбережжя, з Італії до Нідерландів.

У XVIII ст. страховий центр перемістився з Нідерландів до Англії.

До XVI ст. комерційне страхування в Англії (виключно мор­ське) знаходилось у руках іноземців: італійців (вихідців з Ломбар­дії) і німців. Німецька Ганза в Лондоні контролювала англійську зовнішню торгівлю, ломбардійські банкіри — англійський кредит. У XVI ст. королева Єлизавета спочатку позбавила генезійців тор­гових привілеїв (1578 р.) а потім вигнала їх з Англії (1597 р.). Так само було змінено статус ломбардійців та проведено «самовизна­чення» Англії.

З кінця XVII ст. Англія стала піонером у розвитку нових видів комерційного страхування: страхування від вогню, страхування життя. Англійські страхові новинки швидко набули популярності та поширилися в Європі.

У XIX ст. конкурентом Англії у сфері страхування стала Німеч­чина. У першій половині XX ст. поряд з Англією та Німеччиною виник новий світовий центр розвитку страхової справи — СІЛА.

У кінці XX — на початку XXI ст. утворилося три найрозвину­тіших страхових регіони: Європа, Північна Америка та Азія.

Поряд із процесом переміщення основних центрів страхування проходив процес переміщення основних центрів страхового права. У XIV ст. регулювання страхових відносин здійснювалося декре­тами і статутами. У XV ст. джерелом страхового права є «Ьаз Сар- ІІ0І08 д,е Вагсеїопа» (1435 р.), який неодноразово переглядався у 1436, 1458, 1461, 1484 роках. На його основі були видані збірники постанов у Бургосі (1538 р.), Севільї (1552 р., 1556 р.) і Сан-Себас- тіяні (1682 р.). На розвиток страхової справи вагомий вплив спра­вив Торговий збірник, виданий у Більбао в 1560 р та поширений на всю Іспанію і її колоніальні володіння. Актами іспанського зако­нодавства (ордонансами Карла V і Філіпа II) регулювалася стра­хова справа в Нідерландах.

У XVIII ст. вплив на розвиток європейського страхового права мав французький «Огйоппапсе 6,е Іа тпагіпе» (1681 р.)^vi, який піз­ніше майже без змін був включений до «СоЛе йе сотптпегсе».

З другої половини XVIII ст. лідером у галузі страхового права є Англія, а з кінця XVIII ст. — Німеччина (Аззекигапг- ипд, Науагег- ОгЛиипд) (1731 р.)^vii. На зразок «Аззекигапг- ипсі Науагеі- Огйпипд» були прийняті законодавчі акти в Данії (1746 р.) і Швеції (1750 р.).

У XIX ст. значення німецького страхового права посилилося.

Найавторитетніше місце в історії страхових відносин посіла асоціація Ллойда. Історія корпорації Ллойда пов'язана з іменем

Едварда Ллойда — власника кав'ярні, відкритої ним у 1688 р. поблизу лондонського порту. Цю кав'ярню відвідували моряки, купці, судновласники і суднобудівники не тому, щоб посмакувати стравами, а щоб обмінятися новинами, отримати інформацію про місцезнаходження тих чи інших торгових суден, про умови пла­вання, лоції окремих акваторій, про аварії суден, ринкову кон'юнк­туру, про ціни на товари у портах світу. Едвард Ллойд почав фік­сувати інформацію, а потім вивішувати на стінах своєї кав'ярні всі отримані ним відомості.

Кав'ярня Ллойда поступово перетворювалася на морський клуб, де укладали різноманітні торгові угоди, угоди взаємного страхування проходило фрахтування суден.

З роками стінні газети перетворилися на щоденний друкова­ний орган «Ллойдс ліст».

13 грудня 1771 р. 79 купців уклали угоду щодо надання Ллойду організаційної форми. Корпорація Ллойда почала діяти як при­ватна організація, якою керував Комітет. Але ця організація поки що не мала юридичного статусу.

З 1871 р. ця організація після прийняття закону Парламентом Великобританії виступала як страхова корпорація, що займалася морським страхуванням. У 1911 р. Парламент дозволив корпора­ції Ллойда проводити всі види страхування.

На початку 90-х р. корпорація налічувала майже 23,5 тис. індивідуальних страховиків (близько 2180 іноземних членів), об'єднаних у 430 синдикатів.

Історія розвитку страхування в Україні. До отримання Укра­їною статусу незалежної держави страхування проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування.

В Україну класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII ст. З виникненням філій англійських страхових компа­ній. У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплав­ства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств було утворено в Полтаві у 1863 р. Згодом такі самі товариства з'явилися в Києві, Одесі та Харкові. їхня діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували ризики здебільшого великих домовлас­ників, купців і фабрикантів.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг був досить широким, але найпопулярнішим і надалі залишалося страху­вання від вогню. Страхові товариства приймали заяви на страху­вання будівель, тварин, меблів, вантажів. Набуло поширення страхування життя.

За прикладом Ліфляндського товариства у Києві було органі­зовано товариство взаємного страхування землевласників. Його завдання — відшкодовувати збитки, завдані вогнем землевласни­кам Київської, Подільської та Волинської губерній.

У 1909 р. було затверджено статут Харківського Товариства стра­хування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

Цікавою є історія розвитку страхових відносин на землях Західної України, де почали свою діяльність перші національні страхові товариства «Дністер» та «Карпатія».

Рішення про відкриття «Дністра» як кооперативного товари­ства взаємного страхування було прийняте 9 грудня 1891 р. Але перші страхові операції «Дністер» почав проводити аж після 15 вересня 1892 р. Безпосередніми ініціаторами організації «Дністра» виступили патріотично настроєні кола галицької української інте­лігенції, греко-католицького духовенства", представники міщан та селян. Головним організатором товариства став відомий гро­мадський діяч Василь Нагорний, а серед засновників були відомі представники кооперативного руху на чолі з Костем Левицьким**, Стефаном Федаком, Дем'яном Савчаком.

Страхове товариство «Дністер» за статутом було господар­ським об'єднанням взаємного типу, особливістю яких, як відомо, є обов'язкове дотримання його учасниками принципу солідаризму, тобто рівності інтересів.

Греко-Католицька Церква, Католицька Церква візантійської обрядової традиції, покликана, спираючись на догматику Вселенської Церкви, бути носієм синтезу східного і західного християнства, порушеного східною схизмою 1054 р. Вона постала внаслідок укладення Берестейської унії (1596 р.) Київської митрополії з Апостольським престолом у Римі. Укра­їнська Католицька Церква (візантійської обрядової традиції) одержала назву Греко-Католицька Церква за розпорядженням австрійської імпера­триці Марії-Терези (1774 р.).

Левицький Кость (1859-1941) — український політик, адвокат, співзаснов- ник Національно-демократичної партії, 1918 р. — перший голова Держав­ного Секретаріату ЗУНР.

Статутний фонд «Дністра» у розмірі 50 тис. золотих австрій­ських ринських було сформовано шляхом підписки — купівлі акцій вартістю 100 ринських кожна, їхні власники за статутом наділялися правами довірених осіб товариства, вирішальним голосом і правом бути обраними до наглядової ради. Крім того, засновники одержували право на щорічне отримання грошової винагороди (дивідендів) у розмірі, не вищому за 6% від власного паю. Такі виплати за рахунок прибутків товариства належали зас­новникам аж до повного погашення сум, інвестованих ними у ста­тутний фонд товариства. Найвагомішу фінансову участь у засну­ванні «Дністра» взяли представники греко-католицького духовенства та інтелігенції — не лише як найзаможніші верстви українського населення, а й як найбільш національно свідомі та близькі до народних мас. З 350 членів-засновників частка духо­венства та інтелігенції становила відповідно 46,8 та 42,8% від загальної кількості учасників.

Збори, які відбулися 20 червня 1892 р., обрали керівні органи товариства, наглядову раду, ревізійну комісію та виконавчу дирек­цію. Першим президентом «Дністра» став доктор Теофілій Береж- ницький, а директором — доктор Ярослав Кулачківський, почес­ним президентом було обрано львівського митрополита Сильвестра Сембратовича*, а після його смерті, з 1901 р., — митрополита Андрея Шептицького**.

Сембратович Сильвестр (1836-1898) — митрополит Галицький Греко- Католицької Церкви, архієпископ Львівський, кардинал; професор, декан богословського факультету Львівського університету; член українських культурно-просвітницьких організацій; співзасновник богословського журналу «Рускгй Сіон*ь»\ з 1879 р. видавав перший молитовник україн­ською народною мовою; імперський таємний радник, член і двічі голова Галицького сейму, член палати панів у Відні; прихильник політики нової ери (українсько-польське порозуміння в Галичині 1890-1894). Шептгщькгій Андрей (світське ім'я — Роман Олександр Марія) (1865- 1944) — граф, митрополит Греко-Католицької Церкви, український гро­мадський і політичний діяч, член НТШ; з 1900 р. — архієпископ Львівський і митрополит Галицький; засновник Народної лічниці (1903 р.) та україн­ського національного музею у Львові (1905 р.), Богословського наукового товариства (1923) та Богословської греко-католицької академії (1928 р.); у 1914-1917 рр. інтернований російською адміністрацією; 1918 р. підтримав створення ЗУНР, за що інтернований поляками до грудня 1919 р.; під час німецької окупації — почесний голова Української національної ради; від­крито виступав проти масового винищення євреїв і надавав їм притулок у митрополичих палатах.

У 1895 р. при Товаристві взаємного страхування було засно­вано Товариство взаємного кредиту з обмеженою відповідаль­ністю, яке значно пізніше, у 1929 р., було перетворено на самостій­ний банк «Дністер».

У 1897 р. при товаристві «Дністер» було засновано гурток взає­модопомоги, як на кошти, передані дирекцією товариства, так і на особисті внески членів гуртка. За рахунок коштів гуртка його члени могли отримувати пільгові споживчі кредити і використо­вувати їх на власні потреби.

Чимало коштів товариство жертвувало на проведення різних доброчинних заходів, спрямованих на підтримку та розвиток українських патріотичних організацій. Крім того, сотні уповнова­жених делегатів-інспекторів і страхових агентів товариства на громадських засадах постійно вели велику просвітницьку роботу на терені всього краю, що безумовно справило великий вплив на формування національної свідомості українського населення.

У 1903 р. фонди «Дністра» (основний фонд, резервний фонд, преміальний фонд, фонд взаємодопомоги членам товариства, фонд нарахованих процентів по резервах страхових внесків) разом уже перевищували мільйон крон.У 1907 р. «Дністер» проводив активну діяльність у 57 повітах Галичини і у 8 повітах Буковини. Воно застрахувало 187 639 житлових будинків, 334 850 господарських будівель, 2 765 церков та 1753 парафіяльних будинки.

З 1909 р. керівництво «Дністра» очолив відомий громадський діяч, юрист і підприємець Стефан Федак.

1 липня 1911 р. відбулися загальні збори засновників товари­ства взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія», на яких було обрано керівні органи. До керівництва рекомендували пере­дусім тих осіб, які мали високий авторитет і були добрими фахів­цями. Президентом товариства обрали професора Стефана Смаль- Стоцького, а його заступниками — Теофіля Дембіцького, президента Земельного іпотечного банку зі Львова, та Костянтина Клима, полкового лікаря й водночас куратора буковинського кра­йового банку.

Товариство почало свою роботу 27 серпня 1911 р. у Чернівцях, активно шукаючи реальних можливостей поліпшення і подаль­шого розвитку товариства, вирішили перенести його центральні органи з Чернівців до Львова — найбільшого господарського цен­тру східного регіону Австро-Угорської імперії. Це й було зроблено восени 1913 р.

Коли на початку Першої світової війни Галичину зайняли російські війська, з боку окупаційної адміністрації надійшла вимога припинити господарську діяльність усіх центральних укра­їнських установ — як приватних, так і кооперативних. Військова жандармерія проводила обшуки в офісах українських товариств і, зокрема, конфіскувала кошти товариства «Дністер», що зробило неможливою його подальшу кредитно-страхову діяльність.

Наприкінці Першої світової війни в Україні почалася активна реорганізація кооперативного страхування. Було визнано, що багато приватних страхових організацій, які діяли на страховому ринку, дуже несолідно обслуговували кооперативи, зловживаючи їхньою довірою. Довоєнна система земського страхування була в стані занепаду, а тому виявилася дуже обмеженою у своїх фінан­сових можливостях.

Щоб ширше охопити справу кооперативного страхування, укра­їнський «Коопцентр» за домовленістю з усіма центральними спіл­ками створив статут загальноукраїнської страхової організації — Української кооперативної страхової спілки. Статут цієї організації обговорювали ще з осені 1918 р. За статутом, Українська коопера­тивна страхова спілка мала стати не звичайною асоціацією страхо­вих організацій, а самостійно діючою страховою компанією.

Статутом були передбачені різноманітні галузі страхування:

• страхування від вогню рухомого та нерухомого майна кооперативів;

• страхування життя співробітників-членів кооперативів на випадок смерті чи втрати ними працездатності;

• страхування транспорту;

• страхування рухомого майна на випадок крадіжки зі зломом;

• страхування врожаю різних сільськогосподарських куль­тур від граду;

• страхування тварин, а також інших видів майна, якщо у цьому є потреба.

Членами спілки могли стати різні кооперативи та їхні об'єд­нання. Обов'язкова кількість паїв для кожного члена мала дорів­нювати сумі, що становила б не менш як половину його річної пре­мії. Відповідальність членів становила подвійну суму від сплачених ними премій. Унесені паї давали право на дивіденди, які не могли перевищувати 8% від суми паю. Отже, як сфера діяльності спілки, так і умови участі в ній у фінансовому плані були досить привабли­вими й зацікавили навіть керівництво «Дністра» та «Карпатії».