3. Особливості розвитку римського права

Найдавнішим джерелом права в Стародавньому Римі був звичай, а з розвитком державності – закон. Деякий час (рання республіка) джерелами права також були тлумачення авторитетних юристів, понтифіків, рішення сенату – сенатус-консульти, а в період найвищого розвитку імперії вони набувають сили закону. При домінаті основним джерелом права стають розпорядження імператора – конституції (поділяються на едикти, декрети, рескрипти, мандати), що пізніше стали називатися законами; деякого значення як джерела набувають також розпорядження префекта Преторію і префекта Риму. Поряд з ними визнавалися джерелами права діяльність римських юристів та едикти, видані преторами (преторське право).

Кодифікація римського права почалася зі створення “Законів XII таблиць”, поява котрих зараховується до 451-450 рр. до н.е. Це був збірник норм звичаєвого права, котрими вирішувалися питання з цивільного, кримінального, шлюбно-сімейного, процесуального права. Законами започаткована обов’язкова судова процедура розгляду справ. Взагалі для цих законів характерний юридичний формалізм, що проявлявся, наприклад, при здійсненні манципації (обряд строго встановленої форми для набуття права власності). Відповідно до манципації проводився й розділ речей на дві категорії: манциповані речі, що відчужувалися через цей обряд (земля, раби, худоба та ін.), і неманциповані речі, що цього не потребували (всі інші). Шлюбно-сімейне право має патріархальний характер. У законах згадується договірне право, але найбільше уваги приділяється борговому праву. Визнавалася свобода заповіту, але разом з тим продовжував існувати принцип родової власності. Кровної помсти вже не існувало, але зберігався принцип таліону. Серед покарань переважають штрафи, існує смертна кара і допускається самосуд.

Правовідносини між римськими громадянами регулювалися цивільним (jus civile) і преторським (jus praetorium) правом, а між римлянами й іноземцями чи між іноземцями на території Риму – правом народів (jus gentium). На основі останнього римські юристі створили концепцію загальнолюдського природного права. Суб’єктами цивільного права в період республіки могли бути лише громадяни Риму.

Систематизація імператорського законодавства відбувається в ІІІ-VI ст. н.е. З’являються кодекси Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія. Але найважливішою кодифікацією став “Звід законів Юстиніана” (Corpus juris civilis) – Інституції, Дігести, Кодекс і Новели імператора Юстиніана (527-565 рр.). Особливо детально розроблені Дігести Юстиніана (530 р.).

Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика розвитку державності Стародавнього Риму.

2. Суспільний устрій Стародавнього Риму.

3. Державний устрій Риму в період Республіки.

4. Державний устрій Риму в період Імперії.

5. Реформи Діоклетіана і Константина.

6. Розвиток римського права.

7. Кодифікація римського права.

Рекомендована література:

1. Азаревич Д. Патриции и плебей в Риме: Историко-юридическое исследование. – СПб., 1875. – Т. І–ІІ.

2. Галанза П. Государство и право древнего Рима. – М., 1963.

3. Громаков Б. История рабовладельческого государапва и права (Афины и Рим). – М., 1986.

4. Дементьева В. Магистратура диктатора в ранней Римской республике (V-III вв. до н.э.). – Ярославль, 1996.

5. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины. – Воронеж, 2000.

6. Игнатенко А. К вопросу о политическом режиме в Риме в эпоху перехода от республики к монархии // Методология историко-правовых исследований. – М., 1980.

7. История Древнего Рима / Под ред. В. Кузищина. – М., 1981.

8. Карабущенко П. Римская аристократия и римское право. – Астрахань, 1999.

9. Катрич В. Держава і право Стародавнього Рима. – К., 1972.

10. Машкин Н. История древнего Рима. – М., 1956.

11. Маяк И. Рим первых царей. Генезис римского полиса. – М., 1963.

12. Памятники римского права: Закони XII таблиц; Институции Гая; Дигесты Юстиниана. – М., 1997.

13. Покровский И. История римского права. – СПб., 1999.

14. Сестон В. Римское гражданство. – М., 1970.

15. Тищик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу. – Львів, 1999. – Т. 2.

16. Хрестоматия по истории древнего Рима / Под ред. С. Утченко. – М., 1962.

Лекція № 4.

Держава та право в ранньофеодальній Європі

План

1. Основні риси розвитку франкської держави. “Салічна правда”.

2. Особливості ранньофеодальних монархій у Франції, Англії та Німеччині.

3. Особливості розвитку права в ранньофеодальній Європі.

Ключові поняття: феодалізм, салічні франки, майордом, королівська курія, “березневі поля”, “травневі поля”, граф, король, королівство, “Салічна правда”, вергельд, ордалії, васалітет, бальяжі, сенешальства, Паризький парламент, суд присяжних, хартія, Священна Римська імперія, колегія курфюрстів, звичайне право, асизи.

Зародження феодальних відносин призвело до виникнення класу феодалів і феодально залежного населення. Визначальними ознаками феодалізму були: панування натурального господарства, наділення безпосереднього виробника засобами виробництва взагалі і землею зокрема, особиста залежність селянина від землевласника. Феодалізм пройшов у своєму розвитку етапи ранньофеодальної, феодально-роздробленої (партикулярної, доменіальної), станово-представницької й абсолютної монархії.