Лекція № 8. Розвиток буржуазної держави та права у Франції

1.Буржуазна революція у Франції.

2. Розвиток державності Франції у XIX ст.

3. Французьке буржуазне право.

Ключові поняття: Установчі збори, “муніципальна революція”, конституція, конституційна монархія, республіка, Конвент, режим терору, якобінська диктатура, Директорія, консульство, імперія, хартія, Паризька Комуна, самоврядування, буржуазне право, кодекс.

1. Буржуазна революція у Франції.

У травні 1789 р. відбулося відкриття Генеральних штатів, які не скликалися вже 175 років. У червні вони оголосили себе Національними зборами, а в липні –Установчими зборами. Спроба короля розігнати депутатів призвела до повстання у Парижі 14 липня, яке переросло в революцію. Країною прокотилася хвиля “муніципальної революції” – створення нових органів самоврядування. 26 серпня Установчі збори прийняли перший конституційний акт – “Декларацію прав людини і громадянина”. Найголовнішим же підсумком діяльності цього зібрання стала Конституція, затверджена 3 вересня 1791 р., за якою законодавча влада надавалась Національним зборам, виконавча - королю, судова – обраним народом суддям.

10 серпня 1792 р. в Парижі почалося збройне повстання, в результаті якого монархія була ліквідована. Законодавчі збори прийняли постанову про скликання Національного Конвенту, який 21 вересня оголосив скасування монархії; Франція стала республікою. Але до літа 1793 р. країна опинилася в критичних умовах, і саме в цей час до влади прийшли якобінці, які й встановили режим терору. 24 червня 1793 р. Конвент урочисто оголосив текст проекту нової Конституції, де проголошувалось загальне виборче право, прямі вибори, право обіймати виборні посади та ін. Якобінська Конституція була радикальним актом, але вона не набула чинності. Складна ситуація у Франції змусила створити революційний уряд, складовою частиною якого був вищий законодавчий орган – Конвент. Центром влади став Комітет громадського порятунку, під наглядом якого були міністерства. На місцях органами якобінської диктатури стали революційні комітети; муніципалітети також продовжували існувати, але їхня роль значно зменшилась.

Після розгрому внутрішньої контрреволюції і звільнення Франції від зовнішніх інтервентів потреба в якобінській диктатурі відпала, тому її влада в липні 1794 р. була повалена. З прийняттям нової Конституції (1795) виконавча влада перейшла до особливого комітету - Директорії. Але в результаті державного перевороту 19 листопада (18 брюмера) 1799 р. Директорія була повалена і фактично встановлена військова диктатура. За новою Конституцією (1799) зовні зберігався республіканський лад. Виконавча влада була у віданні трьох консулів (а фактично лише в одного – Наполеона Бонапарта). Процес прийняття важливих державних актів був розчленований між Державною радою, Трибунатом, законодавчим корпусом і першим консулом. У 1804 р. Наполеон Бонапарт проголосив себе імператором і республіка перестала існувати.

2. Розвиток державності Франції в XIX ст.

Після поразки Наполеона в 1814 р. королівська влада Бурбонів була реставрована. 4 червня король Людовік XVIII видав Хартію, за якою формою правління Франції стала конституційна монархія. Король був главою держави і головнокомандуючим, йому підпорядковувались усі міністри і жоден закон не набував чинності без його підпису. Парламент складався із палати депутатів і палати перів, останню з яких призначав король, а до першої проводилися двоступеневі вибори. Але в результаті революції 1830 р. легітимна монархія була повалена, а новим королем став Луї Філіп Орлеанський із молодшої гілки Бурбонів. Хартія 1830 р. розширила повноваження парламенту, особливо у сфері законодавства. Король вже не мав права видавати закони без парламенту. Ця монархія впала у лютому 1848 р. під час повстання робітників Парижа. У результаті була встановлена Друга республіка. Новий уряд відновив свободу слова, друку і зборів, провів політичну амністію, ввів 10-годинний робочий день.

Конституція 1848 р. проголосила республіку остаточною формою правління на принципах суверенітету, свободи, рівності і братерства. Законодавчу владу здійснювали однопалатні Національні збори. Виконавча влада зосереджувалась у руках президента, котрим був обраний Луї Бонапарт. Проте у грудні 1852 р. він оголосив себе імператором і встановив режим авторитарної влади.

Друга імперія припинила своє існування внаслідок невдалої війни проти Прусії. У вересні 1870 р. був сформований уряд національної оборони, котрий заключив перемир'я і провів вибори до Національних зборів. Цей же уряд спробував відновити монархію.

18 березня 1871 р. Париж повстав і влада перейшла до рук Центрального Комітету Національної гвардії, котрий призначив вибори до Ради Паризької Комуни. Новообрана Рада видала 19 квітня Декларацію, в якій відстоювала право на автономне самоврядування населення. Вищим органом у Парижі стала Виконавча комісія. Саме місто було поділене на 20 округів, на чолі яких стояли муніципальні мерії. Уведено виборність чиновників. Серед інших заходів Паризької Комуни слід відзначити відокремлення церкви від держави, введення робітничого контролю над виробництвом, безкоштовної обов’язкової освіти, заборону незаконних обшуків, арештів, реквізиції та ін.

28 травня 1871 р. Паризька Комуна загинула. Тимчасовим президентом Франції став прибічник монархізму А.Тьєр.

Конституція Третьої республіки складалася із трьох законів, прийнятих 24-25 лютого та 16 липня 1875 р., про організацію сенату, державної влади та повноваження президента. Закони 1875 р. оформили республіканський устрій і з невеликими поправками вони проіснували до другої Світової війни. У 1880-х рр. реальна влада у Франції перейшла до кабінету міністрів, президент же був відтіснений від вирішення найважливіших державних питань.