73

Лекція № 1 Держава та право країн Стародавнього Сходу

1. Державний та суспільний лад і право в Стародавньому Єгипті.

2. Вавилонська держава. Закони Хаммурапі.

3. Особливості розвитку Стародавньої Індії. Закони Ману.

4. Держава і право Стародавнього Китаю.

Ключові поняття: східна деспотія, фараон, джаті, ном, раби, касти, варни, принцип таліона, ордалії, нубанда, чиновники, жерці, закони Хаммурапі, закони Ману, парішад, раджа-сабхі, ільк, ван, ді, сян, реформи Шан Яна, лі, конфуціанство.

Перші держави у світовій історії виникають у ІV-Ш тис. до н.е. на Стародавньому Сході (Єгипет, Шумер, Індія, Китай). Для них характерна державна власність на землю, сталість сільської общини, значна роль храмів як духовно-релігійних центрів суспільства, наявність надмірної централізації управління, архаїзм правових норм, застій у розвитку суспільних відносин, панування державної ідеології. Держави Стародавнього Сходу були типовими "східними деспотіями".

1. Державний та суспільний устрій і право у Стародавньому Єгипті. На території Стародавнього Єгипту спочатку виникло два царства-Верхній і Нижній Єгипет, котрі в епоху Раннього царства (XXX–XXVIII ст. до н.е.) були об'єднані в єдину державу. Саме в цей час в основному склалася і структура єгипетського суспільства. Панівні позиції в ньому займали фараон, знать і жерці. У привілейованому стані були також чиновники і службовці. Нижчий щабель суспільства займали ремісники, землероби і царські слуги. Найбезправнішими в суспільстві були раби, поповнення яких відбувалося за рахунок воєн. У часи Старого царства (XXVIII–XXIV ст. до н.е.) влада фараона стає майже абсолютною, система державного управління стає бюрократичнішою. Але внаслідок зростання сепаратизму і посилення номової (обласної) знаті, царська влада значно ослабла, що призвело до міжусобних воєн. У Середньому царстві (XXI–VII ст. до н.е.) Єгипет як держава був нестійким утворенням, що в результаті призвело до його загарбання гіксосами. Уже в часи Нового царства (XVI–XII ст. до н.е.) після перемоги над загарбниками Єгипет стає найцентралі- зованішою монархією Стародавнього Сходу. У руках фараона зосереджується вся законодавча, виконавча і судова влада. Економічною основою його влади була вся державна власність (у тому числі маєтки і раби). Правою рукою фараона був джаті (як правило, це родич), котрий безпосередньо управляв всім державним апаратом. Основу останнього складали чиновники. Основними функціями джаті були нагляд за судовими органами, розгляд територіальних спорів, призначення і контролювання чиновників, формування ополчення, управління податковою системою та ін. Суди не були відокремлені від адміністрації. Поліція, як правило, складалася із полонених і, в її обов'язки входило переслідування злочинців, стягування податків, охорона пірамід, нагляд за громадськими роботами, катування і виконання вироків та ін. Армія спочатку складалася з ополченців, а пізніше перетворилася на постійну (існували військові поселення). Адміністративно-територіально Єгипет поділявся на номи (області), що мали своє управління, деяку економічну самостійність, власну атрибутику і культ.

Законодавство у Стародавньому Єгипті, за пізнішими переказами, з'явилося вже при перших фараонах. Документально засвідчено про його існування в XVIII, XVI–XV ст. до н.е. Відомо, що в єгипетському праві розрізнялися форми власності (царська, храмова, общинна, приватна), при цьому право власності розглядалося досить детально. При укладанні договорів обов'язково повинен був дотримуватися певний ритуал (формалізм юриспруденції). У шлюбному праві існував письмовий договір. При цьому воно носило патріархальний характер (зверхність чоловіка в сім'ї, утримування гарему та ін.). Найбільшими злочинами вважалися непокора владі, пограбування гробниць та інші, за що винні каралися смертю. Загалом покарання носили жорстокий, калічницький характер: практикувалося відрубування руки, побиття палицями, каторга на рудниках та ін.

2. Вавилонська держава. Закони Хаммурапі. Єдина централізована Вавилонська держава утворилася в часи правління царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н.е.). У 1763 р. до н.е. він переміг своїх ворогів і об'єднав землі у Дворіччі під своєю владою. Вавилонська держава, як і Єгипет, була типовою східною деспотією. Влада царя (лугаль) була необмеженою, усі чиновники діяли від його імені. Безпосереднім помічником царя в управлінні був нубанда, котрому вже підпорядковувалися всі інші державні органи і чиновники. Адміністрацією контролювалася і вся судова система.

Відразу після перемоги (1763 р. до н. е.) Хаммурапі провів у державі ряд реформ, зокрема заборонив продаж землі общинників, обмежив автономію храмів, ввів єдиний податок (десятина), встановив тарифи оплати найманої праці, обмежив боргову кабалу терміном у три роки, взяв на державну службу лихварів та ін.

Протягом усього правління Хаммурапі було зведено в одну систему все законодавство країни. Цей звід отримав назву "Закони Хаммурапі" (структурно він складався із вступу, власне статей і заключної частини). Це перший відомий збірник законів, в якому зафіксовано рабовласницький устрій та існування приватної власності. За цим законодавством земельна власність поділялася на царську, храмову, общинну і приватну. Царським і храмовим господарством управляв цар. Розвитку приватної власності на землю сприяло розширення зрошувальної системи. Завдяки цьому скорочувались общинні землі і занепадала сама община. Земля могла вільно продаватись, передаватись у спадок чи здаватись в оренду. Особливий режим мало майно воїнів (ільк), яке надавалося за службу в армії. У "Законах Хаммурапі" регулюється оренда землі, згадуються різні види майнового найму (у тому числі встановлюється відповідальність за завдану при наймі шкоду), регламентуються договори особистого найму, позики, купівлі-продажу та ін. У шлюбно-сімейному праві шлюб вважався дійсним лише при існуванні письмового договору; він мав патріархальний характер. У кримінальному праві виділяється три види злочинів: проти особистості (ненавмисне вбивство, тілесні пошкодження; покарання відбувається за принципом таліона (з лат. "відплата") або ж у вигляді штрафу), майнові (крадіжка, грабунок; покарання у вигляді смертної кари чи величезного штрафу), проти сім'ї (подружня зрада, кровозмішування, підрив батьківської влади; покарання – смертна кара або тілесне покаран- ня). Кримінальний і цивільний процес не відрізнялися один від одного. Розгляд справи розпочинався тільки за заявою потерпілої сторони; обов'язковими були свідчення очевидців, клятва і випробування "божим судом" (ордалії). Суддя не мав права змінити своє рішення.