Постановка проблеми

Актуальність проблеми полягає в тому, що у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень професійно-технічної освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження інноваційних технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

Нормативно-правова база: закони України «Про освіту» [3], «Про професійно-технічну освіту» [2], «Про загальну середню освіту», «Про інноваційну діяльність», «Про інтелектуальну власність», положення Міністерства освіти і науки України «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності», постанови Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України». Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Сучасна освіта, під впливом науково-технічного прогресу та інформаційного буму, вже досить таки тривалий час перебувають у стані неперервного організаційного реформування та переосмислення усталених психолого-педагогічних цінностей.

Реформа економіки, перехід її на ринкову основу, виникнення нових суспільних відносин передбачає істотні зміни в системі освіти, спонукає її до формування раціональних моделей професійної освіти на основі соціального, колективного чи індивідуального замовлення на освітні послуги. Безумовно, в сучасних реаліях посиленої уваги потребує професійно-технічна освіта. Проблеми підготовки висококваліфікованого виробника актуальні в усіх регіонах України та інших країнах. Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології». Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія». Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу.

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.

Суспільна потреба спонукає педагогів-науковців до пошуку нових педагогічних ідей і технологій, до поширення і запровадження передового педагогічного досвіду.

Покладаючись на дослідження науковців, спробуємо обгрунтувати важливе значення інноваційної діяльності професійно-технічних навчальних закладів, яка характеризується системним експериментуванням, апробацією та застосуванням інновацій в освітньому процесі.

Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати поняття інноваційних педагогічних технологій, розкрити основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання, розглянути класифікацію педагогічних технологій.

Завдання дослідження: вивчити стан досліджуваної проблеми в сучасній теорії і практиці, виявити особливості впровадження інноваційних педагогічних технологій в професійно-технічній освіті.

Виклад основного матеріалу

За оцінками авторів [5] сьогодні відомі понад три сотні визначень поняття «педагогічна технологія». Охарактеризуємо декілька, найбільш часто вживаних, із них.

Педагогічна технологія - це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм і методів їх етапність, націленість на вирішення конкретних навчально-виховних завдань [1].

Часто поняття «педагогічна технологія» розглядають як знання про педагогічну діяльність, що здійснюється за допомогою наперед визначених засобів. У такому трактуванні педагогічні технології -це окрема галузь педагогічної науки про розвиток, освіту, навчання і виховання особистості учня на основні суспільно значущих загальнолюдських якостей та досягнень психолого-педагогічної дум­ки й основ інформатики.

Автори [6] стверджують, що педагогічна технологія це «... певний порядок, логічність і послідовність відповідно до поставленої мети, як певною мірою алгоритмізації спільної діяльності викладача та учнів у процесі навчання, узгодженість їхніх дій та відносин».

Безумовно, що кожне з цих визначень має право на самостійне існування в певних умовах педагогічної діяльності. Крім того, автори часто використовують поняття «освітня технологія», яке розглядається як похідна нового типу освіти, суттєвими ознаками якої є:

1. технологія розробляється на основі конкретної філософії, методології освіти, педагогічної ідеї, в основі яких—ціннісні орієнтації, цільові установки автора чи колективу, орієнтованого на конкретний очікуваний результат;

2. технологічний ланцюг педагогічних дій вибудовується відповідно до поставленої мети й має гарантувати всім учням досягнення життєвої перспективи та високий рівень засвоєння державного стандарту освіти;

3. функціонування технології передбачає взаємопов'язану діяльність викладача й учнів з урахуванням принципів особистісно орієнтованого розвивального навчання й виховання та індивідуалізації;

4. поетапне й послідовне запровадження елементів педагогічної технології може бути відтворено будь-яким викладачем з урахуванням авторських підходів;

5. органічною частиною технології є діагностування та моніторинг результатів діяльності;

6. глибока психологізація освітніх технологій.

Всі автори сходяться в одному: оволодіння новими технологіями навчання й виховання вимагає внутрішньої готовності викладача до серйозної діяльності щодо перетворювання, насамперед, самого себе.

До основних понять інноваційних технологій відносять [7]:

• нестандартні уроки;

• індивідуальна робота;

• контроль і оцінка навчальних досягнень учнів (через контрольні роботи, тести, завдання, робочі зошити і т.д.);

• кабінетне, групове і додаткове навчання;

• факультативи за вибором учнів (поглиблюють знання);

• проблемне і модульне навчання;

• запрошення вчених, діячів культури, мистецтва на уроки;

• економізація і екологізація освіти;

• науковий експеримент при вивченні нового матеріалу;

• застосування досягнень техніки (від діапозитивів, через фільми, магнітофони, телевізори до навчання з допомогою комп'ютерів, комп'ютерні аудиторії, шкільні радіо- і телепередачі та «Інтернет-системи», мультимедійні технології тощо); нові підходи до формування навчальних планів. Запровадження інноваційних технологій вимагає від викладача:

• вивчення спеціальної літератури (додатково);

• аналіз педагогічного досвіду викладачів-новаторів;

• розробка плану запровадження нової техніки;

• оптимальне поєднання гуманітарних, природничо-математичних та професійних знань.

Розглядаючи психолого-педагогічні інновації як новостворені (застосовані) чи вдосконалені технології (чи проекти), які істотно змінюють обсяги, структуру та якість педагогічного процесу, ми, насамперед, виділяємо такі технології [1]:

• - розвивального навчання (автори -Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, О.К Дусавицький, В.Ф. Паламарчук);

• особистісно-орієнтованого навчання (О.Я. Савченко, СІ. Подмазін);

• колективного навчання (Л. Кочина, Н. Бібік);

• модульно-розвивального навчання (А. Фурман);

• життєтворчого навчання (І.Г. Єрмаков);

• особистісно-орієнтованого виховання (І.Д. Бех);

• психологічного управління (Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський);

• адаптивного управління (Г.В. Єльникова);

• інтеграційної природничої освіти (В.Р. Ільченко) тощо.

Ці та інші освітні інновації, як правило, представляються своїми технологіями, тобто сукупністю форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об'єднаних єдиною метою і визнані освіт­ньою громадськістю країни.

До навчальних інноваційних технологій прийнято відносити таку сукупність операційних дій педагога з учнем, в результаті якої суттєво покращується ставлення учнів до навчального процесу. Серед них значне місце посідають такі технології [7]:

• особистісно-орієнтовані;

• інтеграційні;

• колективної дії;

• інформаційні;

• дистанційні;

• розвивальні;

• модульно-розвивальні тощо.

До виховних інноваційних технологій відносимо мистецькі засоби й прийоми впливу педагога на свідомість особистості учня з метою формування в нього особистісних цінностей у поєднанні (контексті) із загальнолюдськими:

6. рання соціалізація учнів;

7. національна спрямованість навчально-виховного процесу;

8. духовний розвиток учнів тощо.

До управлінських інноваційних технологій відносяться сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови для оперативного й ефективного прийняття ке­рівником управлінського рішення.

Для здійснення управлінських інноваційних технологій керівник професійно-технічного навчального закладу повинен бути творчою осо­бистістю, мотивованою на управлінську діяльність, професійно об­ізнаним з основними навчально-виховними теоріями, зокрема [7]:

1. інноваційної педагогіки;

2. освітнього менеджменту тощо.

На сучасному етапі розвитку системи професійно-технічної середньої освіти в Україні на всеукраїнському рівні експериментування зареєстровано десятки педагогічних інновацій; на регіональному—декілька сотень. Необхідно зазначити, що на даний час в країні відмічається тенденція розвитку експериментальної діяльності в професійно-технічних навчальних закладах. Тому важливими для сучасних педагогічних працівників системи професійно-технічної освіти є знання і застосування законів перебігу інноваційних процесів, основ інноваційного менеджменту, модернізованих функцій керівника, діагностики педагогічних проектів, організаційно-педагогічних умов діяльності ПТНЗ, науково-організаційних засад діяльності гімназій та ліцеїв; знання нормативно-правової бази освіти, зокрема, законів України «Про освіту» [3], «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про інноваційну діяльність», «Про інтелектуальну власність», положення Міністерства освіти і науки України «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності», постанови Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України».

Досить поширеним є розуміння педагогічної технології як систематичного і послідовного втілення на практиці попередньо спроектованого навчально-виховного процесу. Автор теорії педагогічних систем В.П. Беспалько вважає, що педагогічна технологія - це наукове відповідним чином структуроване проектування (опис) педагогічного процесу шляхом аналізу, відбору, конструювання, і контролю усіх його керованих компонентів у їх взаємозв'язках з наступним відтворенням проекту в навчальній аудиторії. Саме у переведенні викладання на шлях попереднього проектування навчального процесу з наступним його відтворенням, а також у визначенні структури і змісту навчально-пізнавальної діяльності школярів В.П. Беспалько вбачає глибинний смисл і суть педагогічної технології . В умовах комп'ютеризації навчально-виховного процесу педагогічне проектування стає чи не найпершою умовою його ефективної реалізації.

Відомі на даний час і такі, що найбільш часто використовуються на практиці, педагогічні технології можна класифікувати наступним чином.

Структурно-логічні технології: поетапна організація системи навчання, що забезпечує логічну послідовність постановки і розв'язання дидактичних задач на основі відбору їх змісту, форм, методів і засобів навчання на кожному етапі з урахуванням поетапної діагностики результатів.

Інтеграційні технології: дидактичні системи, що забезпечують інтеграцію міжпредметних знань і вмінь, різноманітних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, уроків, навчальних днів.

Ігрові технології: дидактичні системи використання різноманітних ігор, під час виконання яких формуються уміння розв'язувати завдання на основі компромісного вибору (театралізовані, ділові та ролеві ігри, імітаційні вправи, індивідуальний тренінг; розв'язання практичних ситуацій і задач, комп'ютерні програми тощо).

Тренінгові технології: система діяльності для відпрацювання певних алгоритмів розв'язання типових практичних завдань, у т. ч. за допомогою комп'ютера (психологічні тренінги інтелектуального розвитку, спілкування, розв'язання управлінських завдань).

Інформаційно-комп'ютерні технології: це технології, що реалізу­ються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі діалогу «людина - машина» за допомогою різноманітних навчальних програм (тренінгових, контролюючих, інформаційних тощо).

Діалогові технології: сукупність форм і методів навчання, зас­нованих на діалоговому мисленні у взаємодіючих дидактичних сис­темах суб'єкт-суб'єктного рівня: (учень-учитель, учень-автор, учи-тель-автор тощо). Діалогові форми вважаються найбільш пошире­ними серед інших сучасних технологій.

Особливість сучасної освіти полягає в тому, що на практиці різні технології можуть активно і дуже результативно поєднуватися.

Щоб визначити, чи відноситься будь-яка освітня технологія до інноваційної, необхідно виокремити в ній головну ідею, спрямо­вану на розвиток освіти і визначити рівень її новизни. Якщо ідея покладена в основу освітньої технології є абсолютно новою для значної кількості професіоналів у даній галузі наукових знань (або дещо модернізованою), актуальною й перспективною, то техно­логія, розроблена на її основі є інноваційною освітньою технологією (табл. 1.).

Таблиця 1.

Перелік наукових педагогічних ідей, покладених в основу інноваційних освітніх технологій

№ пп	Наукова педагогічна ідея:	Інноваційні освітні технології:
1.	Інтеграція змісту природничої освіти	Технологія В. Р. Ільченко «Довкілля»
2.	Інтеграція змісту шкільної освіти	Технологія Р. Шгайнера
3.	Диференціація творчих здібностей учнів	Технологія колективного навчання (Програма «Крок за кроком»)
4.	Індивідуалізація змісту навчання	Технологія особистісно-орієнтованого навчання
5.	Диференціація змісту навчання	Технологія модульно-розвивального навчання
6.	Особистісно-орієнтована організація навчально-виховного процесу	Технологія особистісно-орієнтованої школи
7.	Розвиток теоретичного мислення в учнів	Технологія розвивального навчання
8.	Розвиток внутрішніх резервів учнів	Технологія життєтворчості
9.	Розвиток чуттєвої сфери учнів	Технологія М Монтессорі
10.	Розвиток фізичного здоров'я учнів на навчальних заняттях	Технологія «Рекреаційна освіта»

В умовах глобалізації економіки, жорсткої конкуренції на ринках товарів і послуг, економіка країни має перспективи розвитку лише за умов переходу до моделі інноваційно-інвестиційного розвитку. Впровадження нових технологій виробництва потребує реалізації концепції безперервного навчання управлінського та виробничого персоналу.

Провідні зарубіжні компанії витрачають на професійний розвиток персоналу і підготовку кадрів на виробництві значні кошти − від 2 до 10 % фонду оплати праці (наприклад, компанія Дженерал Моторс витрачає в середньому на ці цілі понад мільярд американських доларів в рік). В Україні нині щомісячні витрати на професійне навчання одного працівника становлять менше двох гривень [4]. Відомо, що витрати на професійне навчання кадрів у США перевищують 100 млрд. дол. щороку. Приблизно 76 % американських корпорацій з числом зайнятих 500 і більше осіб мають програми в сфері підготовки і перепідготовки робочої сили. Загалом такі програми мають майже 30 % усіх фірм США, які розглядають витрати на освітні програми як неодмінний компонент своєї довгострокової економічної стратегії.

Професійні знання і навички, отримані в навчальних закладах, через декілька років застарівають і стають недостатніми. Тому відома концептуальна схема “навчання – робота – пенсія” в умовах ринкової економіки трансформується в нову концепцію “навчання – (робота + навчання) – пенсія”, тобто складова (робота + навчання) забезпечує безперервність навчання людини протягом життя, що в нових економічних умовах вимагає впровадження в Україні гнучких інноваційних технологій професійного навчання.

Вагомою причиною впровадження цього навчання в розвинутих країнах є те, що кожен робітник за життя кардинально змінює свою професію 10 і більше раз. Високі темпи розвитку економіки і пов’язані з ними зміни характеру праці диктують потребу в скороченні тривалості роботи людини на одному місці, це означає, що людині потрібно частіше змінювати роботу і навіть професію, що вимагає все більшого переходу від традиційної форми зайнятості до гнучких та використання в процесі професійного навчання інноваційних технологій [3].

З метою мінімізації рівня безробіття, а також запобігання втраті кваліфікації вивільнених працівників, потрібно постійно домагатися їх готовності перейти з однієї роботи на іншу з відповідним рівнем компетентності і кваліфікації, тобто виникає потреба в безперервному навчанні.

Під поняттям “компетенція” розуміють підтверджену властивість використовувати ноу-хау, вміння, кваліфікацію і знання для професійної діяльності в знайомих або нових ситуаціях з прийнятими вимогами. Компетенція охоплює як професійні властивості і вміння, так і поведінку, вміння аналізувати факти, приймати рішення, необхідні для ефективної професійної діяльності [3].

Під стандартом в загальному значенні розуміється результат процесу навчання. Тобто стандарт означає, що людина повинна знати і вміти робити в практиці трудової діяльності. Ці поняття лежать в основі створення кваліфікаційної рамки, яка базується на таких принципах: можливість вступу на навчання для всіх категорій населення; забезпечення рівних прав на навчання, зафіксованих у відповідних законах .

Неможливо досить ефективно боротись з безробіттям, якщо відсутня збалансованість між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці, що можливо лише, на нашу думку, шляхом удосконалення технології професійного навчання в усій системі професійно-технічної і вищої освіти, яка б давала можливість адекватно реагувати на потреби ринку праці. За цих умов розширення професійної компетенції розглядається як важливий резерв розвитку трудових ресурсів, а професійне навчання має забезпечити безперервне підвищення кваліфікації працюючих упродовж усього періоду зайнятості. Однією із таких технологій є модульна технологія професійного навчання.

Досвід організації модульного професійного навчання свідчить про його доцільність і ефективність, але разом з тим існує багато проблем організаційного, економічного і фінансового характеру, на які звертають свою увагу автори праці [5]. Модульну технологію професійного навчання доцільно використовувати при підготовці кадрів на виробництві. Оскільки сучасна система професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів на виробництві потребує відродження і модернізації, то важливо вирішити вищезазначені проблеми, стосовно впровадження інноваційних форм професійного навчання кадрів на виробництві. Також розвиток професійного навчання кадрів на виробництві гальмують такі причини: роботодавці неохоче вкладають інвестиції в людський капітал, оскільки працівники, які одержали підготовку з професій широкого профілю можуть перейти до іншого роботодавця і таким чином підприємство втратить свої кошти; відсутність у роботодавця достатніх коштів для проведення професійного навчання; відсутня мотивація у самих робітників підвищувати свою кваліфікацію через невідповідність останньої до нарахованої їм заробітної плати.

З метою забезпечення реалізації заходів для підвищення якості трудового потенціалу підприємств, удосконалення професійного навчання персоналу безпосередньо на виробництві, необхідно: підвищити ефективність рівня професійного навчання кадрів на виробництві (змісту, форм і методів навчання); створення структур, які б забезпечували розвиток професійного навчання кадрів на виробництві.

Належний рівень професійного навчання кадрів на виробництві забезпечується шляхом впровадження в навчальний процес на підприємствах такої інноваційної форми навчання, як модульна. Що стосується створення структур з питань професійного навчання кадрів на виробництві в Україні, то по суті вони вже існують в кожному регіоні (регіональні центри модульного професійного навчання), які є структурними одиницями Українського міжгалузевого центру модульного навчання.

Вагомим документом, який суттєво здатен покращити ситуацію в сфері професійного навчання кадрів на виробництві є “Положення про професійне навчання кадрів на виробництві”.

Формування конкурентоспроможного фахівця в процесі професійної підготовки відбувається на основі концептуальних положень неперервної багаторівневої освіти, що визначають мету, рушійні сили і принципи життєдіяльності навчального закладу в системі ринкових відносин.

Галузь професійно-технічної освіти потребує якнайшвидшого впровадження нових технологій та покращення матеріально-технічної бази. Ринок праці визначає потребу у кваліфікованих робітниках, рівень їх компетенції. Відповідно до цього необхідно удосконалювати і формувати новий зміст професійно - технічної освіти, фактично, визначати алгоритм інноваційного стилю своєї діяльності.

Враховуючи власні напрацювання та міжнародний досвід, потрібно переходити на систему незалежного оцінювання компетенції та кваліфікації, а в подальшому - створення інституцій незалежної кваліфікаційної атестації з урахуванням вимог європейських стандартів в частині визнання документів про професійно-технічну освіту на національному та міжнародному рівнях.

Одним з перших кроків на виконання поставленого завдання була розробка та впровадження державних стандартів профтехосвіти за 246 професіями, 134 з яких вже впроваджені у навчально - виробничий процес.

Розробка, апробація і впровадження стандартів, зорієнтованих на отримання знань, вмінь і компетенцій - це крок до конкурентоспроможної професійної освіти, наближення її до європейської якості. У цьому контексті важливим напрямом є створення нового покоління україномовної навчальної літератури. Вирішення цієї комплексної справи можливе за умови дієвої авторської співпраці практичного працівника навчального закладу та науковця.

Вагомим чинником для якісного супроводу змісту професійної освіти є забезпечення училищ навчально - комп'ютерними комплексами та відповідним програмним забезпеченням.

Протягом двох років професійно-технічним навчальним закладам поставлено 806 сучасних навчальних комп'ютерних комплексів, що становить понад 12 тис. комп'ютерів.

Один з головних показників рівня комп'ютеризації - це кількість учнів на один комп'ютер та ефективне застосування інформаційно - комунікативної бази у навчально - виробничому процесі, використання педагогічних програмних засобів.

Важливого значення набуває міжнародна діяльність. Міжнародний обмін здійснюється у 20 регіонах 83 навчальними закладами з 19 країнами світу за всіма галузевими напрямами: промисловість, будівництво, готельно-ресторанний сервіс, туризм та агропромисловий комплекс. Працює два міжнародні проекти.

Головне завдання професійно-технічної освіти - якісна підготовка робітничого потенціалу у відповідності до інноваційних технологій виробництва. Основними пріоритетними напрямами подальшого розвитку є: подальша інтеграція профтехосвіти у світову систему підготовки робітників шляхом упровадження інноваційних технологій навчання та виробництва; здійснення переходу до гнучкої системи планування обсягів підготовки у розрізі професій та спеціальностей, упровадження різнотермінових навчальних програм для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації економічно активного населення. А це подальша співпраця з галузевими міністерствами та підприємствами, розвиток соціального партнерства. Сучасний зміст професійно - технічної освіти, що потребує розробки та впровадження державних стандартів, заснованих на компетенціях; оснащення матеріально - технічної бази новими зразками обладнання, устаткування та техніки; застосування інформаційно-комунікативних технологій у навчально-виробничому процесі та забезпечення науково - методичного супроводу оновленого змісту освіти.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що саме освітня інноваційна діяльність є способом досягнення більш ефективного розвитку нашого суспільства, його адаптації та входження до числа розвинених країн світу. Модернізація системи освіти пов’язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Проведене дослідження не вичерпує даної проблеми, але передбачає подальшу науково-пошукову роботу.

Список використаних джерел:

1. Даниленко Л.І. Теорія і практика інноваційної діяльності в загальній середній школі // Управління освітою. 2001.- №3.-С. 18-24.

2. Закон України "Про професійно-технічну освіту" №103/98-ВР, із змінами від 19 грудня 2006 р.

3. Закон України "Про освіту" №1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008

4. Нагребецька І. Українські профспілки з ознаками євроінтеграції // Урядовий кур′єр. - 2005.- № 77.- С. 13.

5. Перспективні освітні технології / За ред.Г.С. Сазоненко. – К., 2000.- 560 с.

6. Островерхова Н.М., Даниленко Л.І., Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект. К.:Школяр, 1996. - 302 с.

7. Химинець В.В. Інноваційна освітня діяльність., Ужгород:Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2007. – 364 с.

8. Професійна освіта: Словник / За ред. Н. Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 2000. – 153 с.