Тема: «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період 20-30рр.».

Мета заняття:

- отримавши уявлення про політику, яку проводив польський уряд щодо українського населення Східної Галичини в 1921-1938 рр.;

• порівнювати поняття «центристський рух», «праворадикальний рух», «ліворадикальний рух»:-

• вміти характеризувати політику уряду Румунії та Чехословаччини щодо українського населення;

• розвивати прагнення до життя, яке гідне Людини (орієнтація на свободу як характеристику гідного життя.)

Тип заняття:   лекція

Література Атлас з історії України: 10 клас. – К.,2000., Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

Структура заняття I. Організаційний момент II.    Актуалізація опорних знань і вмінь студентів III.    Вивчення нового матеріалу

План лекції

1. Українські землі у складі Польщі

2. Українські землі в складі Румунії.

3. Українські землі в складі Чехословаччини

IV.    Закріплення нових знань і вмінь студентів

V.    Підсумки заняття VI.     Домашнє завдання

І.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II.    АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ Опитування. Здійснюється перевірка домашнього завдання

III.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і Чехословаччина. Майже 10 млн українців, в основному колишніх підданих Австро-Угорської імперії, було позбавлено права на самовизначення.

Територія і населення західноукраїнських земель

Країна	Землі	Територія, тис. км2	Населення, тис. осіб
Польща	Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Західне Полісся	132,2	8млн,9
Румунія	Північна Буковина, Пінічна Бессарабія, Південна Бессарабія,	17,6	1 млн. 240
Чехословаччина	Закарпатська Україна	14,9	735тис
Разом		164,7	10 875

1. Українські землі у складі Польщі.

Спочатку влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. На Паризькій мирній конференції Польща забовязалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні. Крім цього закон від 26 вересня 1922 року надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Але ці закони так і залишились на папері.

Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом рішучих дій (бойкотування перепису та виборів, застосування тактики терору та саботажів) проте в більшості випадків це не принесло результатів.

Змінюється політика західноєвропейських держав, які погоджуються на анексію східної Галичини Польщею. У цей час політичну владу у Польщі очолює партія народних депутатів, які домагалися визнання нових східних кордонів Польщі, а потім шляхом примусової асиміляції створити одно національну польську державу. В економічному плані українські землі повинні були перетворитися в аграрно-сировинний придаток Польщі. Було офіційно поділено країну на дві господарські території: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (українські та білоруські землі). Землі району «а» підтримувалися і економічно стимулювалися, а землі Польщі «б» економічно обмежувалися. Стримування промислового розвитку західної України не дало можливості залучити сільське населення для роботи на фабриках та заводах. Величезний резерв робочої сили давав підприємцям можливість до мінімуму знижувати заробітну плату. У Західній Україні вона становила 50—60 % заробітку робітників промислових центрів Польщі і часто не забезпечувала необхідного прожиткового мінімуму. Крім того, на погіршення матеріального становища робітників впливали примусові відрахування на армію, прибутковий податок тощо. В умовах економічної кризи хронічним явищем було безробіття.

Охорону праці на підприємствах не забезпечували, частими були нещасні випадки. Робочий день досягав 14—15 годин. (Фабриканти і заводчики широко використовували працю і;жінок і підлітків; виплачуючи їм за однакову роботу нижчу заробітну плату, ніж робітникам-чоловікам. Важкими булижитлово-побутові умови робітників. У робітничих кварталах міст були відсутні водопровод, каналізація , електрика.

не вдалося вирішати проблему аграрного перенаселення і безземелля в селі. Польській уряд намагався витравити поняття «Україна» та «українець». У 1924 було проголошення державною мовою на території Польщі польську мову. Українські землі передалися у розпорядження так званих осадників. Вони сприяли асиміляції українського населення і виконували каральні функції.

Чисельні антипольські акції саботажу які здійснило українське підпілля влітку 1930 призвело до проведення польським урядом масових репресій проти українського населення Галичини – «Пацифікація»(умиротворення заспокоєння) , проводилося з 14 вересня до жовтня 1930р.. Спеціальні війська проводили чисельні ревізії в приватних будинках, стягувалися з селянських громад контрибуції продовольством і фуражем., арешти українських активістів, розправи та знущання над українськими селянами, закриття українських установ і громадських організацій. Впливові українці звернулися до Ліги націй з проханням розглянути дії каральних відділів під час «пацифікації» і змусити Польщу припинити репресії. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів. Важливим чинником суспільного життя на західноукраїнських землях була греко-католицька церква У захисті прав греко-католицького населення від утисків поляків важливу роль відігравав митрополит А. Шептицький, який виступав проти пацифікації і підтримував політику нормалізації.

У 20-ті роки серед українців краю поширюються прорадянські погляди, так у 1919 р. утворюється Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 р. стала Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Партія діяла нелегально, керував нею В. Затонський.. У 1938 р. партія була розпущена.

У 20-ті роки Ідеологією революційного руху став інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого був Д. Донцов.

Інтегральний націоналізм - тоталітарна форма націоналізму, Майбутня Українська держава повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Основні ідеї: 1)об’єднання української нації, 2)здобуття незалежності України,3) політична система майбутньої держави мала засновуватись на владі однієї націоналістичної партії, 4)на чолі держави верховний керівник, або вождь з необмеженою владою

У 1920 р. у Празі засновується Українська Військова Організація (УВО), що прагнула продовжити боротьбу з поляками. У 1929 р. представники УВО та “Української націоналістичної молоді”, “Легіону українських націоналістів”, “Асоціації націоналістичної молоді” зустрілися у Відні та заснували “Організацію українських націоналістів”(ОУН.) Командиром її було обрано Євгена Коновальця. ОУН була підпільною організацією.

Виходячи із завдання створення української державності, ОУН закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях. Починаючи з 1930р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. Перша заповідь ОУН проголошувала: “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї”.

Особливого розголосу набули замахи на польських посадових осіб. (вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького і директора української гімназії І. Бабія) Назрівав внутрішній конфлікт в Організації українських націоналістів. Особливо загострилась міжорганізаційна боротьба після вбивства у 1938 р. в Роттердамі агентом НКВС лідера організації Є. Коновальця Розходження виявилися між ветеранами і молоддю. Ці розходження стосувалися в основному тактики боротьби. У 1940р. ОУН розділилася на дві гілки ОУН (Б). Молоді радикали проводом С. Бандери (Стецько, Шухевич) вимагали від лідерів віддати перевагу власне боротьбі на терені України; застосувати радикальні методи . та ОУН(М) під проводом А. Мельника, люди старшого віку (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський) схилялися в основному до більш поміркованих дій.