3. Види права землекористування

Право землекористування в будь-якому наведеному вище ро­зумінні характеризується певними різновидами. В основу наукової класифікації цього права можуть бути покладені суттєві ознаки чи критерії, які відображають спільні та відмінні риси між окремими його видами. Перш за все для права землеко­ристування як права безпосередньої експлуатації землі такою ознакою виступає конкретна ціль землекористування (вирощу­вання сільськогосподарських культур, здійснення забудови тощо) Право землекористування як правовий інститут по­діляється на види за основним цільовим призначенням земель­ної ділянки і за суб'єктами цього права. Саме єдністю цих двох моментів визначаються особливості головного змісту того чи іншого виду права землекористування. Поділ видів землекори­стування на підвиди має місце у випадку конкретизації основно­го цільового призначення земельної ділянки і диференціації суб'єкта землекористування як родового поняття. Так, з ураху­ванням об'єкта і суб'єкта права землекористування можна роз­різняти, наприклад, право державних чи комунальних підпри­ємств і право громадян на користування землями сільськогоспо­дарського призначення.

На зміст права землекористування суттєво впливають стро­ки, на які надаються земельні ділянки. З урахуванням цього кри­терію раніше традиційно розрізнялося постійне та тимчасове землекористування. Чинне земельне законодавство не передба­чає тимчасового використання землі. Разом із тим, Перехідними положеннями ЗК України встановлено, що суб'єкти, які одержа­ли до введення в дію чинного ЗК України на певний строк, тобто в тимчасове користування, зберігають право на ці ділянки до закінчення строку.

Важливе місце серед видів права землекористування посідає використання земельних ділянок на умовах оренди — строкове платне володіння і користування землею на підставі договору. Орендне землекористування як спеціальний вид використання земельних ресурсів є достатньо розвинутим правовим інститу­том земельного права.

Певні особливості прав і обов'язків землекористувачів існу­ють при первинному і вторинному користуванні землею. Права первинного землекористувача походять безпосередньо від права власності на землю. Відповідно й обов'язки, що стосуються вико­ристання землі, цей суб'єкт несе тільки перед власником земельної ділянки. Вторинний же землекористувач отримує зе­мельну ділянку або її частину, яка раніше була надана первин­ному землекористувачу. Тому права вторинного землекористу­вача похідні і залежні як від права власності на землю, так і відповідних прав первинного землекористувача. Водночас вто­ринний землекористувач несе обов'язки щодо використання землі не тільки перед власником, а й перед первинним земле­користувачем. Прикладом співвідношення первинного і вторин­ного землекористування може виступати оренда земельної ділянки та її суборенда. Первинним землекористувачем тут є орендар, а вторинним — суборендар.

Чинне земельне законодавство регулює право концесійного зем­лекористування, яке слід розглядати як самостійний вид викори­стання земель. Концесією земельної ділянки іноді обґрунтовано вва­жають сукупність правовідносин, змістом яких є надання вітчизня­ним або іноземним суб'єктам господарювання — концесіонерам державою або територіальною громадою — концесієдавцем на під­ставі договору виключного права на земельну ділянку для здійснен­ня концесійної діяльності з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку на платній та строковій основі, за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань з реалізації суспіль­ного інтересу, раціонального використання та охорони землі¹.