4. Об’єктивна сторона злочинів проти правоохоронної діяльності.

Спільні риси зовнішніх проявів злочинів проти правоохоронної діяльності можна проаналізувати через зміст насильства в цих злочинах та ознаки об’єктивної сторони юридичних конструкцій:

1) “під час виконання службових обов’язків представником влади, працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем під час виконання ними покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку” (ст. 342 КК);

2) “з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” (ст. 343 КК);

3) “у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків” (ст. ст. 345, 347 КК);

4) “у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку” (ст. 348 КК).

5) "у зв’язку з діяльністю судді, народного засідателя чи присяжного, пов’язаною із здійсненням правосуддя" (ст. 379);

6) "у зв’язку із діяльністю захисника чи представника особи, пов’язаної з наданням правової допомоги"

Отже, з об’єктивної сторони зазначені юридичні конструкції вказують на час вчинення злочину:

під час безпосереднього виконання службових чи громадських обов’язків (опір, втручання) – злочини, передбачені ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348 КК;

до такого виконання (погроза) – злочини, передбачені ст. ст. 343, 345, 347, 348 КК;

після такого виконання (у зв’язку з виконанням…) – злочини, передбачені ст. ст. 345, 347, 348 КК.

Характеризуючи опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК), зауважимо, що критерієм розмежування опору і злісної непокори з об’єктивної сторони є вчинення при опорі активних дій, спеціально спрямованих безпосередньо на представника влади, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця. Примушення з насильством або погрозою застосування такого насильства спрямоване згідно з кримінально-правовою нормою на виконання представником влади, працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем явно незаконних дій. Проте в реальній діяльності може бути примушення не лише до виконання явно незаконних дій, а й до утримання від виконання службових чи громадських обов’язків. Без сумніву, що і така спрямованість посягання має визнаватись протиправною. Саме тому диспозиція ст. 342 КК та інших норм потребують уточнень.

Розглядаючи втручання у діяльність працівника правоохоронного органу як передбачений ч. 1 ст. 343 КК злочин, необхідно зазначити, що даний злочин матиме місце тоді, коли вчинене не розцінюватиметься як опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу. Це пояснюється тим, що опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу – окремо передбачені законом форми втручання. В той час коли опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 342, 345, 347, 348 та ч. 2 ст. 343 КК.

Аналізуючи склад погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), існує необхідність встановлення відповідальності за розголошення відомостей, що ганьблять працівника правоохоронного органу, його близьких чи рідних у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також окремої відповідальності за нанесення удару та вчинення інших насильницьких дій.

При розгляді посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) мають значення також додаткові аргументи, що даний злочин може бути вчинено як шляхом дії, так i бездіяльністю.

При розгляді умисного заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу (ч. 2 ст. 345 КК), існує необхідність уточнення змісту легкого тілесного ушкодження. В наукових колах аргументується також необхідність криміналізувати образу працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця.