1.4 Аналіз навколишньої території

• Від Лемківської до Хімічної

За мостом, під залізничною колією на Підзамче, від вул. Замарстинівської відгалужується вул. Лемківська, яка сполучає її з вул. Хімічною

Лемківська вулиця. Дорогу на місці нинішньої вулиці видно на плані Львова 1766 р. Жана Ігнатія ду Дефі. Тоді вона називалась Підзамецькою. У 1864 р. з'являється паралельна назва – дорога до Домса, бо підприємець Роберт Домс відкрив тут паровий млин. Через кілька років вулиця стала офіційно називатися Млинарською. Як писав Ф. Бараньський, вулиця отримала у 1871 р. свою назву від двох млинів, що працювали тоді на ній. До Млинарської належала й частина нинішньої вулиці Хімічної і вона виходила до вул. Замарстинівської біля нинішнього будинку № 49.

На початку ХХ ст. вулицю – переважно її парну сторону, почали забудовувати кам'яницями. Одним з інвесторів був каменяр та меценат Яків Герман, який був теж власником театру "Колізей". Він збудував на вул. Млинарській бурсу (гуртожиток) для єврейської ремісничої молоді. Враховуючи його доброчинну діяльність, міська рада в 1911 році надала вулиці нову назву – Якова Германа. Під час гітлерівської окупації вулиця стала називатись Гімназійною (Gimnasiumgasse). У 1946 р. вулицю перейменували на Лемківську. Саме в той час до Галичини масово переселяли мешканців Лемківщини, яка залишилась у складі Польщі.

Реміснича бурса

Близько 1910 р. на ділянках при вул. Млинарській, 4, 4 А та 4 Б споруджено блок із трьох будинків у стилі орнаментальної сецесії "Ремісничої бурси для єврейських вихованців ім. д-ра Тобіаша Ашкеназі фундації Якова Германа", тепер – вул. Лемківська, 6, 8, 10. Крім гуртожитку для ремісничої молоді, в цих кам'яницях були теж чиншові помешкання, дохід з яких йшов на утримання бурси.

У стилі сецесії збудовані на початку ХХ ст. також будинки №№ 4, 12, 14. Триповерхова наріжна кам'яниця № 5 споруджена в 1918 р. за проектом архітектора Станіслава Борковського у стилі раціональної постсецесії з характерними пілястрами іонічного ордеру. Над зрізаним наріжником з двома балконами височіє аттик у необарокових формах з бічними металевими решітками.

Млин

Територію на вул. Лемківській, 7-9 займав донедавна великий млин заснований ще в середині ХІХ ст. Робертом Домсом (1815-1893 рр.), підприємцем, що займався видобуванням бориславської нафти, виробництвом пива і борошна у Львові. Він був головою Львівської торгово-промислової палати та займався доброчинною діяльністю, зокрема заснував "Притулок для старців" (митців, інженерів, підприємців, які втратили засоби для існування), що діяв до 1940 р. при нинішній вул. Митрополита Андрея, 10.

На початку ХХ ст. тут був паровий млин барона Бруніцького "Марія Гелена", власниками якого пізніше стала родина Філіпів. Поряд із млином були будинки адміністрації та житлові будинки для персоналу, а також склади та різні допоміжні підприємства. Млин діяв до кінця ХХ ст. Збереглась частина старих будівель на його території, частина з них зруйнована.

При млині існувало професійне товариство працівників млинів "Коло мельників" ("Kolo mlynarzy"), головою якого був Теодор Лаврук, а його заступником – Ґустав Шашкевич. При товаристві видавався місячник "Млинарська газета" ("Gazeta Mlynarska"), редактором якого був Теодор Лаврук, а видавцем – Станіслав Інґлотт.

Вулиця Локєтка

На вул. Лемківській, 15 стоїть перебудована після Другої світової війни триповерхова кам'яниця початку ХХ ст. У 1900-1908 рр. тут розташовувалась майстерня скульптури, ліпнини та гіпсових виробів відомого скульптора Броніслава Маріана Солтиса (1869-1942 рр.), чиї роботи прикрашають багато львівських будівель. Б. М. Солтис був одним із керівників Промислового товариства мулярів, теслярів, каменярів у Львові.

Колись кам'яниця стояла на розі вулиць Германа і Локєтка. Як писав Ф. Бараньський у 1903 р.: "Вулиця Локєтка щойно відкрита через ґрунти реальності п. Розини Шрамової і Юліана Левицького; названа у 1901 р. на згадку про польського короля Владислава І Локєтка (1260-1333 рр.)". У 1946 р. вулицю перейменували на Самарську, а 1957 р. закрили.

До Другої світової війни непарну частину вулиці займали будівлі млина, над якими височіє шестиповерхова сушильна вежа. А парну – кілька кам'яниць. У вересні 1942 р. гітлерівці повісили на балконах цих будинків і на спорудженій неподалік шибениці голову юденрату д-ра Ляндсберґа та єврейських міліціонерів. Цю розправу описав рабин Давид Кагане, якому вдалось пережити жахіття гітлерівської окупації завдяки Андрею Шептицькому.

У 1950-1980 рр. частину будинків колишньої вул. Локєтка перебудували під виробничі приміщення, частину розібрали, щоб збудувати школу № 22 на вул. Хімічній.

На розі вул. Лемківської та Тесленка височіє п'ятиповерховий наріжний будинок споруджений на поч. ХХІ ст. у стилі конструктивізму з дворівневими помешканнями на останніх поверхах та наріжною семиповерховою "вежею".

Вулиця Тесленка.

Вулиця Тесленка сполучає вул. Замарстинівську з Лемківською. Її проклали бл. 1895 р. Як писав Ф. Бараньський: "Вулиця була прокладена і названа у 1898 р. на пошану Романа Вибрановського, наполеонівського вояка, полковника польського повстання 1831 р., котрий був у 1848 р. генералом національної гвардії у Львові". Насправді вулиця з'явилася дещо раніше й до 1898 р. називалася Бічною Млинарською. У 1946 р. вулицю перейменували на пошану українського письменника Архипа Тесленка (1882-1911 рр.).

Ця коротка вуличка, завдовжки 110 м, забудовувалась в основному на межі ХІХ-ХХ ст.: південна, непарна сторона – чиншовими кам'яницями 1890-х, північна – виробничими будівлями.

Під № 2 розташовувалася територія колишньої кондитерської фабрики доктора Івана Рукера і Спілки. Вміщена у календарі "Просвіти" за 1907 рік реклама описує її як "парову фабрику чеколяди (в найлучших сортах помадкові, сметанкові для їдженя і вареня), десерових цукрів (всякого рода наповнені конфети, атласівки, рокс-дропс анґлійскі), чайних перекусок (варшавських в кількадесяти сортах, а також тортики, нукати, ґриляри, макароники, медівники і т.д.) і овочевих перетворів (компоти, конфітури, мармолади, сиропи і кандизовані овочі)".

На цій території збереглося кілька старих будівель. З боку вулиці стоїть двоповерхова на високому цоколі кам'яниця збудована бл. 1900 р. з еклектичним декором. Над брамою привертає увагу кругле вікно. Зараз тут розміщене Закрите акціонерне товариство "Карпаткурортбуд".

Ліворуч, за брамою, стоїть при вулиці двоповерхове виробниче приміщення міжвоєнного періоду. В подвір'ї – двоповерхова кам'яниця 1890-х рр. та кілька прибудов.

При вул. Лемківській, 24 в глибині ділянки – двоповерхова кам'яниця, перебудована у 1920-х рр. Зараз у ній розміщено 2-ге фтизіатричне відділення медичного об'єднання "Фтізіопульмонологія".

Наприкінці вул. Лемківської стоїть чотириповерхова будівля 1-го поліклінічного відділення 1-ї міської лікарні, споруджена за типовим проектом у 1970-х рр. За корпусом поліклініки розташована квартальна котельня теплових мереж МКП "Львівтеплоенерго".

Хімічна вулиця

Лемківська впирається у вул. Хімічну, що сполучає вул. Замарстинівську з Джерельною і перетинає проспект Чорновола. Вулиця виникла наприкінці ХІХ ст. уздовж русла каналу Нова Полтва (інші назви – Корито, Млинський потік). Найстаріша частина нинішньої вулиці Хімічної (від Замарстинівської до вул. Лемківської) називалась спочатку вул. Короля Яна ІІІ й була фактично продовженням теперішньої вулиці Дашкевича. Подальша частина вулиці називалась Граничною, потім Кресовою, бо була до 1931 року північною границею Львова. У 1934 р. обидва відрізки об'єднали під спільною назвою вулиці Кресової. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. вулиця називалась Темною (Dunklegasse).

У 1946 р. її перейменували на честь французького комуністичного діяча, секретаря Комінтерну, комісара інтернаціональних бригад під час громадянської війни 1936-1939 рр. в Іспанії Андре Марті. Цей комуністичний фанатик, описаний Ернестом Гемінгвеєм у романі "По кому б'є дзвін", виявився надто одіозним навіть для сталінського режиму й у 1952 р. його виключили з лав Французької комуністичної партії, а наступного року вулиці надали "нейтральну" назву Хімічної, бо на ній розташовувався лакофарбовий завод.

На розі вул. Хімічної та Замарстинівської стоїть двоповерхова кам'яниця кінця ХІХ ст. перебудована на початку ХХ ст. На початку ХХ ст. до реальності за цією адресою, що була останньою в межах міста до 1931 р., належали також двоповерхова кам'яниця 1880-х за нинішньою адресою; вул. Хімічна, 2 А , також кілька виробничих будівель, які потім увійшли до території Львівського лакофарбового заводу. До війни тут розташовувалась Перша крайова фабрика хімічних продуктів, що належала Генріку Блюменфельду (1855-1928 рр.). Він був власником аптеки на вул. Жовківській, 4 (тепер вул. Б. Хмельницького), де в 1890 р. заснував фабрику харчових концентратів, лаків, фарб та крейдяних виробів. У 1901 р. Блюменфельд купив територію колишнього млина Натана Маєра, який згорів у 1894 р., й переніс сюди виробництво лаків і фарб. Після смерті Генрика Блюменфельда власником фабрики став його син Емануїл. У 1939 р. родині Блюменфельдів вдалось виїхати до Швейцарії й уникнути жахіття Другої світової війни. З приходом більшовицького режиму підприємство націоналізували й називали "Завод хімічних виробів № 1". Після війни його перейменували на Львівський лакофарбовий завод. У 1948 р. завод значно розширили, приєднавши сусідню ділянку під № 4. Наприкінці ХХ ст. завод (нова назва ВАТ "Львівлакофарб") почав занепадати і зараз на його території функціонують кілька приватних підприємств.

За адресою вул. Хімічна, 4 стоїть двоповерхова будівля перебудована в 1950-х рр. для потреб лакофарбового заводу. Тоді це був наріжний будинок, від якого перпендикулярно до нинішньої вул. Хімічної починалась вул. Нова, перейменована у 1934 р. на честь Ісидора Шараневича (1829-1901 рр.), історика, археолога, географа, професора львівського університету, дослідника Львова й Галичини, який схилявся до староруської орієнтації. У 1946 р. вулицю назвали Столярською, у 1950-му перейменували на Теслярську, а за кілька років вона була поглинута лакофарбовим заводом, що розширював свою територію.

Під № 3 та 5 на вул. Хімічній розташовані триповерхові кам'яниці, збудовані в 1910-х рр. у стилі раціональної постсецесії, а під № 7 А – наріжна будівля 1970-х рр. 1-го дитячого поліклінічного відділення 1-ї міської клінічної лікарні.

Адресу вул. Хімічна, 7 має чотириповерхова стандартна будівля середньої школи № 22 ім. Василя Стефаника, споруджена в 1958 р. (рік побудови викладено плиткою на підлозі вестибюля школи). Досить велика територія школи, через яку раніше проходила частково вул. Локєтка, обгороджена фігурним бетонним парканом.

Під № 20 стоять триповерхова виробнича будівля 1920-х рр. і кілька прибудов, в яких розташована фабрика пластмасової фурнітури, а під № 22 – п'ятиповерховий мурований житловий будинок кінця 1950-х рр. Це один із перших проектів так званих "хрущовок". За проспектом Чорновола до вул. Хімічної належить тільки п'ятиповерховий будинок № 50, споруджений у 1970-х за типовим проектом.

• Проспект Вячеслава Чорновола

Oсновна артерія північної частини міста – є продовженням проспекту Свободи і сполучає його з вул. Варшавською. Попередньо – вулиця вздовж лівого, західного берега Полтви, яка з початку ХІХ ст. мала назву дороги «Вздовж Полтви за Різнею» (wzdłuż Peltwi za Rzeźnią). У 1871 р. за вулицею закріпилася назва Полтв’яної (Pełtewna). У 1890 р. річку перекрили дубовими балками в районі площ Різні та Зернової, на початку ХХ ст. – до залізничного мосту, а в 1920-х – до сучасної вул. Липинського. У 1910-х роках було прокладено вихід з вул. Полтв’яної до Городоцької. Тоді ж непарна сторона Полтв’яної була частково забудована сецесійними будівлями.

У 1946–1956 рр., згідно з першим повоєнним генеральним планoм Львова, опрацьованим під керівництвом Анатолія Натальченка та Генріха Швецько-Вінецького, за Оперним театром планувалося створення помпезної Центральної площi Львова, розміром 250 х 160 м (більшою за розміром від Червоної площі у Москві), з величним пам’ятником Сталіну. Тут мали спорудити новий будинок для обласних компартійних органів зі сходами шириною 100 м, які мали служити також трибуною під час парадів та демонстрацій. Довкола площі планувалося спорудити готель і монументальні житлові будинки у стилі «сталінського ампіру». Площа мала з’єднуватися проспектом з новим міським парком, між вулицями Варшавською та Замарстинівською. У 1956 майбутньому парку навіть надали назву 700-річчя Львова. Передбачалося теж перенести залізничну колію Львів – Красне далі на північ.

Однак, згідно з цим планом, до 1957 р. споруджено лише семиповерховий житловий будинок під № 1, a у 1960-х – готель «Львів», кінотеатр «Мир» і засклену скриньку Облстатуправління, a саму вулицю розширили і у 1956 р. перейменували на вул. 700-річчя Львова. У 1999 р. ця основна артерія північної частини міста стала називатися проспектом Вячеслава Чорновола, на честь дисидента, багаторічного політв’язня i пізніше голови Народного Руху України, першого голови демократично обраної Львівської обласної ради у 1990–1992.

Права сторона проспекту

Права сторона проспекту Чорновола перед чотириповерховим будинком на пл. Торговій, 11 закінчується сквером, що залишається незабудованим. Тут розташований Музей вишитої ікони о. Дмитра Блажейовського, відомого доброчинця, митця, богослова, дослідника історії Церкви. Далі у торговому павільйоні 1960-х рр., де колись продавали сувеніри, зараз розташований пункт невідкладної медичної допомоги "Богдан". За ним доведений до руїни триповерховий будинок ХІХ ст., перед яким на пл. Різні – невеликий скверик зі скульптурою дівчинки.

Навпроти, до Другої світової війни, стояла триповерхова чиншова кам'яниця кінця ХІХ ст. та двоповерхова будівля гебрейської лазні. Зараз тут сквер із фонтаном та "пивним городом". Далі, за адресою вул. Полтвяна, 2 до війни стояла триповерхова чиншова кам'яниця кінця ХІХ ст. Нині тут частина скверу з "пивним городом" за двоповерховим будинком на вул. Мстислава Удатно­го, 5. На його терені при вул. Полтвяній, 6 до війни стояла теж кам'яниця на розі неіснуючої вул. Закутної.

За нинішньою адресою пр. Чорновола, 2 у 1960-х спорудили найбільший в місті кінотеатр "Мир" на 1200 глядачів. Адапта­цію типового проекту для реалій оточення здійснив архітектор Станіслав Соколов. У 1990-х, у зв'язку із занепадом кінофікації в Україні, будівлю пристосували під мистецький центр "Клекіт", а на початку ХХІ ст. він перетворився на нічний клуб "Міленіум". Для цього будівлю колишнього кінотеатру дещо оживили в стилі хай-тек (high-tech).

У 1964-1967 рр. під № 4 будувалася найвища тоді у Львові (крім веж і коминів) 11-поверхова адміністративна будівля за проектом Мирона Вендзиловича. Висока будівля зі скла і бетону внесла дисгармонію в оточуюче середовище давньої забудови. Хо­ча з її останнього поверху відкриваються гарні краєвиди Середмістя, Високого замку, колишнього Жовківського передмістя. Варто було б там влаштувати оглядовий майданчик і ресторан. У 1960-1970 рр. популярним було кафе "Ватра", розміщене у двоповерховій партерній частині будівлі. Зараз у колишньому кафе торгують сантехнікою, а в скляному паралелепіпеді перебувають головні управління земельних ресурсів та статистики у Львівській області, Інститут землеустрою та різні підприємства.

За статуправлінням – територія Львівського юридичного університету (вул. Замарстинівська, 9), який є закритим навчальним закладом МВС, а у відновленому храмі Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього відбуваються почергові Богослужіння священиками УГКЦ та УАПЦ (вхід від пр. Чорновола).

За адресою проспект Чорновола, 6 розташований триповерховий, на високому цоколі, будинок колишньої школи ім. Миколая Рея, споруджений у 1928 р. у стилі функціоналізму за проек­том Тадеуша Врубеля. З боку проспекту будівля має півкруглі аркади, деякі з них замуровані.

Праворуч прибудована окрема будівля спортивного залу з гербом міста Львова 1930-х рр. Поруч – огорожа з металевої сітки відділяє від проспекту спортивний майданчик. Однак через діру в огорожі можна перейти на вул. Замарстинівську.

Тепер тут школа № 58, яка має ще адресу – площа 700-річчя Львова, 1. До середини ХХ ст. ця площа називалася Місіонерською від колишнього монастиря оо. місіонерів. У ХІХ ст. на ній відбувалися кінські базари та муштра вояків з поблизьких кас­рень. Тому площа мала ще назви: Кінська торговиця та пляц Муштри.

Праворуч від моста, під залізницею, за адресою площа 700-річ­чя Львова, 2 (інша адреса: проспект Чорновола, 6 А) – двоповерховий, на високому цоколі з трикутним фронтоном у центрі, будинок колишньої міської "Нової медоситні", споруджений наприкінці ХІХ ст. Близько 1930 р. його перебудували для Міського дезінфекційного закладу, в якому були відділи карантину та дезінфекції, лекційні зали та музей гігієни. Зараз тут Міська дезінфекційна станція.

Полтвяна вулиця

Попередником нинішнього проспекту Чорновола була вулиця вздовж лівого, західного берега Полтви, яка з початку ХІХ ст. мала назву дороги "Вздовж Полтви, за Різнею". Частину її можна побачити на плані Львова 1766 р. Жана Ігнатія дю Дефій. У 1871 р. за вулицею закріпилася назва Полтвяної (Пелтевної).

У 1890 р. перекрили річку дубовими балками в районі площ Різні та Зернової. На початку ХХ ст. перекрили річку на вул. Полтвяній до залізничного мосту, а в 1920-х – до сучасної вул. Липинського. У 1910-х роках було прокладено вихід з вул. Полтвяної до Городоцької. Тоді ж непарна сторона Полтвяної була частково забудована сецесійними кам'яницями. Однак парна сторона залишалася невпорядкованою, бо на неї переважно виходили тильні частини ділянок, що належали сусіднім вулицям.