2. Реалізм як літературний напрям.

Реалізм (від пізньолат. realis — речовинний) з типологічної точки зору — складна естетична категорія, застосована до понять тип творчості, напрям, метод, стиль. У найширшому розумінні вона означає прагнення до максимально всеохоплюючого відбиття в мистецтві навколишнього світу та людини на основі пізнання закономірностей їх взаємин. Термін реалізм досить часто асоціюється з поняттями "істина", "правда", "правдивість", "правдоподібність", "життєподібність", "достовірність", "точність", "об'єктивність", "вірність", "наслідування природи" тощо. Ототожнюючи реалізм з вірністю природі, істиною, правдою в мистецтві, слід відзначити диференційованість застосування цього терміну до різних видів мистецтва. Воно, наприклад, абсолютно незастосовне до музики та архітектури: поняття реалізм найчастіше пов'язується з літературою, яка, поряд з музикою, є найумовнішим та найвіддаленішим від відчутної матеріальності видом мистецтва, оскільки намагається показати дійсність за допомогою графічних знаків. Сам спосіб конструювання дійсності в літературі, окреслення характерів та обставин глибоко суб'єктивний, залежить від внутрішнього «я» письменника, його світовідчуття, виховання, освіченості та багатьох інших суто індивідуальних чинників. Можна почасти погодитися з парадоксом О.Вайльда: «Мистецтво — дзеркало, яке відбиває того, хто в нього дивиться, а зовсім не життя». Інакше кажучи, якщо можна судити про реалізм скульптурного зображення чи малярського портрета, де в наявності певна міра подібності об’єкта зображення й зображеного, то стосовно літератури вершинними жанрами з точки зору вірності дійсності повинна бути автобіографія, сповідь, мемуари, щоденники, листи тощо (це помітив Л.Толстой, а в XX ст. — теоретики нового роману).

З точки зору конкретно-історичного підходу реалізм — це напрям в європейських літературах, який виник у 30-і pp. XIX ст. й зумовлений низкою культурно-історичних причин. Суттєву роль в розвиткові реалізму відіграли позалітературні чинники: відкриття в галузі природничих наук Ж.Кюв'є, Ж.Сент-Ілера, Ч.Дарвіна, філософські, соціологічні та історичні дослідження Ж.Мішле, Ф.Гізо, О.Конта, Г.Спенсера, технічний прогрес, соціальні конфлікти. За висловом О. де Бальзака, перемога реалізму над романтизмом була зумовлена торжеством науки над фантазією.

Реалізм генетично пов'язаний з романтизмом. У 30-і pp. XIX ст. чіткого розмежування між романтизмом та реалізмом не існувало. Бальзак, Стендаль, П.Меріме, О.Пушкін вважали себе романтиками ("наш батько Вальтер Скотт" — повторював Бальзак), їх творчість була значною мірою просякнута духом романтизму, досить згадати персонажів Бальзака — адептів моноідеї (Гобсек, Горіо, Вотрен, Гранде), або аналогічних героїв у М.Гоголя. Складність розмежування посилювалась відсутністю терміну реалізм, що з'явиться лише в 1850-і pp. в деклараціях французьких письменників і критиків Ж.Шанфлері та Л.Люранті (зб. статей "Реалізм" (1857). У російській критиці з її установкою на зближення літератури з життям цей термін з явиться майже на десять років раніше; вперше його вжив П.Аннєнков в опублікованій в "Современнике" за 1849 статті "Нотатки про російську літературу минулого року . Проте і Бальзак, і Пушкін, і Стендаль проголосили та втілили принципово нові цілі та завдання мистецтва, перш за все, усвідомлене прагнення до достовірності зображуваного. Стендаль в епіграфі до "Червоного й чорного" проголосив гасло "правда, гірка правда", а в трактаті "Расін і Шекспір" сказав: література повинна стати "дзеркалом, з яким ідеш по великій дорозі. То воно відбиває голубінь неба, то брудні калюжі та вибоїни". Бальзак у передмові до "Людської комедії" декларує прагнення дати панорамну й правдиву картину суспільства, залишаючи за собою функцію секретаря, який фіксує "всі типи людей, всі суспільні стани, всі соціальні зсуви так, щоб жодна життєва ситуація, жодне обличчя, жоден характер, чоловічий чи жіночий, жоден спосіб життя, жодна професія, ні будь-чиї погляди, жодна французька провінція, ні що б там не було з дитинства, старості, зрілого віку, з політики, права чи військових справ не виявилось забутим". В англійській літературі реалістичні принципи найчіткіше проголосив В.Теккерей: "Потрібно зображати вірно, інакше не варто й показувати"; "істина не завжди приємна, проте істина понад усе". В той же час він розуміє умовність створюваного ним художнього світу, ототожнюючи в "Ярмарку суєти" автора з лялькарем, який водить своїх персонажів.

Можна виділити дві тенденції в розвитку реалізму першої половини століття: соціальну (Бальзак, Гоголь), та психологічну (Стендаль, Пушкін, Лєрмонтов). Віхою в розвитку реалізму стала творчість Г.Флобера, котрий звільнюється від впливу романтичного пафосу й, більш того, іронічно його розвінчує ("Мадам Боварі"). Він водночас підносить реалізм на виший ступінь і готує певною мірою його кризу. Флобер абсолютизує принцип саморозвитку характерів і сюжету, відмовляючись від авторського втручання в розповідь ("письменник у своєму творі повинен бути, як Бог у природі, бути присутнім скрізь та бути невидимим ніде"), впливаючи на читача лише за допомогою стилю. Флобер став найближчим попередником натуралізму.

На поч. XX ст. реалізм стає провідним напрямом у більшості європейських літератур та літературі США (Марк Твен, Дж.Лондон). Видатну роль в його розвитку відіграли російські та скандинавські письменники (Тургєнєв. Л.Толстой, Достоєвський, А.Стріндберг, К.Гамсун). В українській літературі реалізм домінує у творчості І.Франка, І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, Н.Кобринської, І. Карпенка-Карого, М.Кропивницького та ін., проте поряд з цим слід відзначити сильний вплив на укр. письменників романтизму та імпресіоністичної (М.Коцюбинський) естетики. Це пояснюється не лише coціально-історичними причинами (переважання сільського укладу життя), але й сильною бароковою традицією як у відчутті нації, так і в поетиці літератури.

Малопродуктивними виявилися спроби створити "зверху" так званий соціалістичний реалізм. Щодо терміна "соцреалізм", то його можна застосовувати, очевидно, лише до ідеологізованої літератури радянського періоду.

Головні досягнення реалізму XX ст. пов'язані з синтезом на вищому рівні первнів реалізму XIX ст. з іншими літературними напрямами попередніх епох, а також з модерністськими новаціями. Суттєву роль відіграли позалітературні чинники: розвиток кінематографа та електронних засобів зв'язку інформації, розваги обмежили вагу друкованого слова й змусили видозмінитися літературу. Розуміння реалізму XX ст. не обмежується зображенням життя "у формах самого життя", але включає елементи фантастики, символіки, міфотворення, органічно злучаючи реальність і вимисел. Перед реалізмом XX ст. стоїть завдання показу світу незмірно складнішого, ніж він був у XIX ст., що вимагає нових засобів вираження. Світ, війни, атомна загроза, екологічні катастрофи, соціальні, расові, національні, релігійні конфлікти, сучасні технології поглибили відчуття абсурдності, ірраціональності навколишнього світу, відчуженості людини в ньому, що знайшло відбиття у філософських, економічних теоріях С.К'єркегора, А.Шопенгауера. Ф.Ніцше. К.Маркса, З.Фройда, М.Гайдеггера, Ж.П.Сартра, які впливали на літературу й трактування реалізму.