Лекція 1 Вступ

1. Філософські, суспільні та естетичні передумови формування реалізму.

2. Реалізм як літературний напрям.

3. Особливості французького реалізму.

1. Філософські, суспільні та естетичні передумови формування реалізму.

ХІХ ст. – це доба індустріальної революції в Європі і США та швидкого формування міської цивілізації. Відповіддю на бурхливі виклики історії, суспільні перевороти, що відбувалися в Європі на початку ХІХ ст. став романтизм, який звернувся до духовної сутності людини, наділив її необмеженими творчими можливостями, здатністю своєю духовною активністю творити історію й власну долю. Суспільні обставини, пов’язані з подіями Французької буржуазної революції 1789-1794 рр., особистість Наполеона і його походи змінюють погляд на людину і її роль в історичному процесі. Крах Наполеона зумовив зміну політичного клімату у всій Європі і сприяв реставрації дореволюційних порядків, але Європа уже йшла шляхом буржуазного розвитку. Друга і третя третини ХІХ ст. – час стрімкого розвитку промисловості, піднесення віри у науково-технічний прогрес, занепаду релігійних вірувань. Звершуються Велика французька і американська революції. Протягом цієї доби руйнуються монархії, свобода слова усвідомлюється як закономірна умова існування цивілізованої людини, кріпацтво відходить у небуття. Стабілізація буржуазного суспільства, його повсякденна життєва практика потребували інших форм художнього вираження, чим і зумовлений перехід від романтизму до реалізму, який у 10-20 рр. почав визрівати у надрах романтизму, а у 30-40 рр. уже сформувався як певний напрямок. Середній клас (інтелігенція, службовці, заможні комерсанти) перетворюється на один з вирішальних чинників розвитку культури. Зокрема, в літературі це позначається на виборі тем письменниками (більша увага приділяється повсякденному життю, соціальним проблемам, внутрішньому світові героїв), на стилі художніх творів (книги пишуться такою мовою, яка відповідає смакам цієї групи читачів). В літературі розвивається роман з його здатністю до широкого охоплення життя суспільства, з його точністю соціолого – психологічного та соціального аналізу.

Реалізм пропонує спостереження за людською поведінкою і суспільством та вивчення повсякденного буття, які мусять бути об’єктивними і здійснюватись у тісному зв’язку з оточенням та середовищем, що формують характер людини. На основі ретельного аналізу реальності, різних варіантів соціальної поведінки створюються типи – узагальнені образи людей, властиві певному суспільству чи соціальній групі. Тому для реалізму характерне зацікавлення “низькими “ темами, матеріальними чинниками буття та приватним життям персонажів. Завдяки здатності правдиво відображувати суспільні процеси, орієнтація на узагальнені образи-типи надає реалізму унікальної якості: здатності підніматися над своїми творцями. Образи, створені роялістом за переконаннями Бальзаком, захисником патріархальних цінностей Л. Толстим, який не міг пояснити власної моральної позиції при створенні роману “Анна Карєніна”, розвиваються автономно, не підкоряючись своїм творцям. Залишаючи конкретні твори, вони набувають сили вічних супутників людства.

Умовно реалізм можна визначити, як спадкоємця реалізму просвітницького, який теж  звертався до проблеми “особистість - середовище”, але ренесансний і просвітницький реалізм по-різному вирішували означену проблему. Просвітники перебільшували роль середовища у процесі формування особистості, їх, взагалі, цікавила не стільки особистість, скільки середовище, аристократичне або буржуазне. Реалізм ХІХ ст. збагатився досягненнями художньо-психологічними, які почали визрівати ще в надрах реалізму ренесансного і набули особливо глибокого розвитку в літературі романтизму. Але, якщо романтиків цікавили переважно аномальні психічні явища, то реалісти розкрили психологію, звичайної, типової людини. Реалізм ХІХ ст. увібрав у себе творчі досягнення попередніх етапів розвитку реалізму, збагатився досягненнями мистецтва романтизму, модифікуючи їх по-своєму, надав величезну кількість прийомів зображення світу і, фактично, виступив синтезом, який узагальнив попередні етапи розвитку мистецтва. Кожний художник творив власний художній світ, але всіх їх об’єднує низка загальних рис: історизм (усвідомлення неповторності певної історичної епохи, зображення особистості на фоні руху історії), соціальний аналіз, який часто проводився через показ взаємодії типових особистостей з типовими обставинами, “саморозвиток” характерів, самостійний рух дії, автономне існування образів, показ світу як непростої, але єдності, як суперечливої цілісності.

Довгий час реалізм ХІХ ст. визначали як “критичний” (дослівно з грець. “розібраний на частини”) завдяки бажанню його представників здійснити аналіз суспільства, а з іншого - завдяки викривальному характеру їхньої творчості. Бальзак, Діккенс, Теккерей  малювали світ, в якому нехтували честю, совістю, людською гідністю, в якому дружба, любов, вірність, навіть родинні зв’язки, мало що означали, де всім заправляли гроші, пристрасть до наживи, до володіння майном, до влади над собі подібними, де “продаж тіла” і “продаж інтелекту” набули значення своєрідного культу, де ілюзії втрачались, і життя жорстоко ламало наївних мрійників, поки вони не гинули або не перетворювались на егоїстів, на подобу Растіньяка. Але творчість Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккенса, Теккерея критичним началом не вичерпується. Наприклад, Бальзак вважав свої романи світом, “кращим” за світ реальний. Стендаль закохувався у створені ним “італійські характери”, а Діккенс поряд із жахом робітних домів зображав чарівну патріархальну Англію, затишну і сповнену диваків. Тому для визначення реалізму ХІХ ст. в останній час більш використовують термін “класичний” (від лат. “взірцевий”, “першокласний”).

Другу і третю третини ХІХ ст. не слід характеризувати тільки як добу реалізму в літературі. Майже на все століття поширюється вплив романтизму, в поезії ж взагалі переважає романтична традиція. У другій половині в літературі розвиваються інші напрямки та течії нереалістичного спрямування: натуралізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, естетизм. А наприкінці століття ознакою духовного клімату доби став декаданс, який характеризується зневірою, безнадійністю, почуттям відрази до життя, захопленням занепадом.