52.Принципи пропорційності в єс

Ч.4 ст.5 ДЄС Заходи Союзу(в т.ч. і нормативне регулювання) за змістом та формою не повинні виходити за межі того,що необх. для досягнення цілей Установчих договорів.

Принцип "пропорційності": дії та рішення Європейського Союзу повинні бути своєчасними й необхідними, спрямованими на досягнення мети Союзу, а спричинені цими діями або рішеннями негативні наслідки не можуть виходити за межі рівня, необхідного для досягнення поставленої мети.Заходи Союзу мають бути не надмірними.

Принцип деталізовано у Протоколі №2 до ДЄС.

53.Принцип субсидіарності в ЄС

В сферах,які не належать до виключної комп. ЄС Союз діє (здійсн. нормативне регулювання) лише якщо та у такому обсязі,в якому держави-члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному,регіональному або місцевому рівнях.а натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів(ч.3 ст.5 ДЄС)

Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами-членами та Спільнотою, Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями. У сферах, які не підпадають під її виключну компетенцію, Спільнота діє відповідно з принципом субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами-членами, то беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Спільнотою. Будь-які дії Спільноти не можуть провадитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору.

Простіше кажучи, принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися , поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

Субсидіа́рність— ораганізаційний і правовий принцип, згідно з яким Спільнота (наприклад, ЄС) вдається до будь-яких заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на національному, регіональному або місцевому рівнях (виняток становлять сфери виняткової компетенції Спільноти); один з основоположних принципівЄвропейського Союзу. Означає постійне оцінювання обґрунтованості дій ЄС з погляду наявних можливостей на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Амстердамський договір додав до Договору про заснування Європейської Спільноти Протокол про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, де викладені керівні настанови щодо субсидіарності

Принцип деталізовано у Протоколі №2 до ДЄС.

54.Індивідуальні та рекомендаційні акти єс:види і юр. Сила

Вторинне Право Європейського Союзу має своїми джерелами різні категорії правотворчих форм. Перша категорія актів вторинного права - це нормативні акти, до них відносяться регламенти, директиви, рамкові рішення, спільні вирішення ЕС5С, рекомендації ЕС5С. Друга категорія - це індивідуальні акти, до них відносяться рішення. Третя категорія - це рекомендаційні акти, до якнх відносяться рекомендації і висновки. Рішення — це акти індивідуального характеру або інші юридично обов’язкові розпорядження (зокрема нормативні), не спрямовані на уніфікацію або гармонізацію національного права. У них. як правило, йдеться про спеціальні, вузькі, нерідко технічні питання; вони обов'язкові тільки для тих суб'єктів права ЄС, яким адресовані. Рішення виступають юридично обов’язковими актами інститутів ЄС, проте вони не служать інструментом уніфікації або гармонізації національного права. У рамках права СС існує ше два види актів — рекомендації і висновки, проте вони не є нормативно-правовими актами, тобто не мають обов'язкового юридичного характеру. Рекомендації є інструментом для висунення пропозицій, а висновки — для викладу офіційних позицій інститутів СС з певних питань. Рада і Комісія мають необмежене право видання рекомендацій (ст. 292 Договору про функціонування ЄС); інші інститути можуть видавати їх у випадках, передбачених установчими документами. Правові акти «оновленого» Союзу класифікуються на дві категорії (законодавчі й незаконодавчі акти) залежно від суб’єктів (інститутів) нормотворчості, юридичної сили цих документів (обов’язкова або рекомендаційна) і процедури їх ухвалення (законодавча чи ні).