40. Загальний суд: склад і порядок формування, структура, юрисдикція. Оскарження рішень.

Загальний суд замінив Суд першої інстанції, створений у 1989 р. з метою розвантаження Суду ЄС який не встигав вчасно розглянути велику кількість позовів, що накопичувались роками. Він займався вирішення окремих категорій справ з правом апеляції до Суду з питань права (ст. 225.1 Договору про заснування ЄС). Після набрання чинності Ніццьким договором він став незалежним судовим органом. Було значно розширено його склад та компетенцію. Згідно з Лісабонськими договорами Загальний суд став складовою судової системи ЄС.

1. Склад : входитьпо одному судді від кожної держави-члена. Вимоги до кандидатів у судді ті самі, що й у випадку формування складу Суду. Судді також призначаються за спільною згодою урядів держав-членів на шість років з правом ьути переобраними повторно.

Загальний суд може засідати у повному складі(пленумом) або створювати палати з трьох чи п’яти суддів. Правила процедури передбачають також проведення засідань у Великій палаті для вирішення основних категорій справ( ст.50 Протоколу про статут СУДУ ЄС) Перебачено також моди вість вирішення суддями нескладних справ одноособово у випадках їх невідкладного характеру, коли немає труднощів щодо питань права або фактів. У загальному суді немає генеральних адвокатів. Їх функції можуть виконувати судді при розгляді справи на пленарному засідання (ст. 49 Протоколу про Статут Суду ЄС)

2. Юрисдикція: розглядати та виносити рішення у судових справах першої інстанції або у справах які стосуються законності актів, ухвалених інститутами ЄС ( ст. 263 ДфЄС), розгляд звернень держав-членів, інститутів ЄС, фізичних чи юридичних осіб про бездіяльність інших інститутів, органів чи установ об’єднання(ст..265 ДФЄС), вирішення певних категорій спорів, пов’язаних з відшкодування збитків у випадку позадоговірної відповідальності СОЮЗУ (ст.. 268 ДФЄС), спорів за участю службовців Євросоюзу (ст. 270 ДФЄС), надання винсовкі на основі арбітражного застереження (ст..272 ДФЄС), за виключення тих, які передані спеціалізованим судам, та тих, які статутом про Суд ЄС зарезервовані для Суду.

За своїм змістом юрисдикція Суду включає три основні групи повноважень:

• Вирішувати спори з правовідносин, що виникають на підставі норм засновницьких договорів законодавства ЄС – пряма юрисдикція

• Розглядати запити судових органів держав-членів, які стикаються з проблемами тлумачення і застосування норм права Європейського союзу. – преюдиціальна (непряма) юрисдикція.

• Розбирати справи в порядку попереднього контролю.

3. Оскарження рішень. Рішення винесені Загальним судом у цих категорія справ, можуть підлягати апеляції до Суду ЄС на підставі питань права (ст.265 ДФЄС). Апеляція повинна базуватися на основі відсутності компетенції у Загальному суді, на порушенні процедури, яка негативно вплинула на інтереси заявника на порушенні Загальним судом права співтовариства (ст.58 Протоколу про Статут Суду ЄС) Якщо апеляцію задоволено, Суд Єс може скасувати рішення Загального суду або повернути йому справу для перегляду. (ст. 61 Протоколу про Статут Суду ЄС)

Також має юрисдикцію щодо винесення преюдиціальних рішень відповідно до ст. 267 ДФЄС. Такі рішення можуть переглядатися Судом ЄС, якщо існує загроза цілісності і узгодженості права Євросоюзу (ст. 256.3 ДФЄС) Загальний суд має юрисдикцію тільки в межах ДФЄС.