Відбудова

Сумну картину являла собою Маловисківщина після залишення її фашистами. Все було в руїнах – залізничні станції, спиртовий завод, клуби, сотні будинків, школи, мости, переправи через ріки. Від стометрового мосту красеня через річку Вись лишились лише обгорілі пні. Лежали знівечені рами залізничного мосту, диміли вагони, склади, залишки млинів, у Малій Висці , Хмельовому, Великій Висці, Злинці.

У 4-х колгоспах міста лишилося лише 220 голів худоби, та143 коней. Стояли порожніми колгоспні амбри і комори. Все вимагало людських рук, невтомної і щоденної праці. Можливості були до краю обмеженими – інваліди, жінки, пристарілі, діти. Ні машин, ні коней… Слабкі безсилі руки та звичайні лопати. Та саме ними все було піднято і відбудовано. Цукровий завод уже у жовтні 1944 року дав першу продукцію. Через короткий час всі три залізничні станції приймали ешалони. У 1948р. вступив у дію новозбудований спиртовий завод.

Всі поля були оброблені і засіяні вже весною 1944 року. Запрацювали млини, майстерні машино-тракторних станцій. У перший же рік було налагоджено зв'язок з обласним центром, селами. Для перевезення пасажирів обладнали вантажні машини.

Вже у 1945 році поля начали давати сталі врожаї. В один з повоєнних років за високі врожаї зернових 13 колгоспникам с. Велика Виска присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У цей складний не легкий час не лише своєчасно введені у дію цукровий завод, масло завод, збудовано нові цехи спиртового заводу. Взірець праці показували школи. Це були роки розвитку художньої самодіяльності. Зміни на краще були відчутними. І це було найбільшим стимулом до самовідданої праці.

-21-

Ми перемогли на полі битви, відбудували у короткий час господарство. Цим наш народ, народ України здійснив подвиг, завоював право гордитись.

Таким залишили фашисти спиртовий завод

Новозбудований спиртовий завод.

-22-

Книга памяті

Ідея створення Книги Пам’яті воїнів, партизанів, підпільників, які загинули в боях у роки ВВв, виникла ще у нелегкі дні війни. В ряді місць такі книги видані в 1945 р. в перше повоєнне десятиліття. У 1989 році прийнято рішення видати Всесоюзну Книгу Пам’яті. Завершити цю складну, копітку роботу планувалося у 1995р., до 50-річчя Перемоги.

Україна, здобувши незалежність, підтримала добру ініціативу, благородне починання – робота над створенням Книги Пам’яті була продовжена. Вона є обласним виданням, та складається із 7 томів. Перший том най обємніший – має 1336 сторінок, решта 900 – 1000 сторінок.

Райони у Книзі Пам’яті подаються в алфавітному порядку, списки тих, які загинули подаються не лише по районних, а й по сільських, селищних та міських радах. Маловисківський район увійшов у 4 – й том, має 1078 сторінок, частково у 7 – й ( має 878 сторінок ).

Відкривається наш розділ картою–схемою бойових дій по звільненню Маловисківського району. Короткі дані про участь жителів району 10500 жителів брали участь у боях, 5070 не повернулися з поля бою, загинули, боронячи рідну землю. Сумний ряд прізвищ у 4–му томі книги зайняв 286 сторінок, у 7–му - 24.

Тяжкі, великі, наші втрати у роки війни. Від Волги до Берліна прокладено шлях могилами уродженців Маловисківського району. Майже місяць продовжувалися бої за переправу через річку Дністер. В окремі дні наступ здійснювався силами двох ворожих дивізій, великою кількістю танків. Обидві сторони несли втрати. Але ворог не вгамовувався – прагнув знищити нашу переправу.

У братській могилі що в молдавському селі Пугачени, поховано

-23-

більше 1500 тис. солдат, учасників боїв за переправу через Дністер. Серед них Маловищани, їх 79. У квітні 1944 року, розвиваючи весняний наступ наші війська звільнили велику частину Молдавської РСР, вийшли на західний кордон в районі міста Ясси, вклинились в територію Румунії.

Військові частини Радянської Армії, що діяли на цьому відрізку фронту, поповнювалися, в основному, українцями, в тому числі – й за рахунок військовозобов’язаних Маловисківського району.

Документи підтверджують, що у полон попали близько 5 млн. 800 тис. наших солдат. Повернуто фашисткою Німеччиною 2 млн. 400 тис. Лише у таборах військовополонених, що розміщувалися на території Кіровоградської обл. ( Кіровоград, Адабаш, Павлиш ) померли, розстріляні близько 54 тис. На станції Адабаш, що у Новоукраїнському районі, фашисти умертвили біля 24000 бійців Червоної Армії. Переважно цим пояснюється той факт, що у Книзі Пам’яті часто можна зустріти запис (пропав безвісти) або відсутність відомостей про місце захоронення. Нажаль, ми не маємо відомостей про тих, що потрапили у полон, про їх подальшу долю.

Книга Пам’яті читається нелегко. Досить частими є записи (віддано морю), (похований в Чорному морі), (замучений у таборі), (закатований фашистами), (розстріляний за участь у підпільній роботі), (повішаний окупантами), (помер від ран). Та все ж Книгу Пам’яті ватро прочитати кожному. Бо ж після такого, хоч і нелегкого читання, серце пом’якшає, додасться совісті, здатності до співчуття, поваги до тих, хто ціною життя захищав рідну землю, кожного з нас.

-24-