ЗМІСТ

1. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни ( 1941 – 1945 рр. ).

   1. Перші дні війни.

   2. Другий наступ ворога.

2. Мій рідний край, м. Мала Виска в роки війни.

   1. Окупація.

   2. Боротьба у тилу.

   3. Звільнення Маловисківщини від фашистів.

3. Відбудова ( 1944 -1945рр.. ).

4. Про Книгу Пам’яті.

5. Книга Скорботи.

6. Список використаної літератури.

КІРОВОГРАДЩИНА В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

( 1941 – 1945 рр. )

Кіровоградська область розташована на Правобережжі України. На той час була багата залишками та видобутком вугілля, торфу, залізної руди, графіту, високоякісного граніту, будівельного каменю, червоно-бурої глини та багато іншого. Землі були родючими тому значну їх частину використовували для вирощування зернових культур.

Кіровоградщина однією із перших зазнала страшний удар 22 червня 1941року. Трудівники сіл готувалися збирати урожай зернових, який того літа видався надзвичайно високий. Але опівдні Голова райвиконкому повідомив по радіо , що почалася війна з Німеччиною, та було введено військовий стан. Наступного дня, відповідно до наказу Президії Верховної Ради СРСР , була проведена мобілізація військовозобов’язаних 1905-1918р.н.на території Кіровоградської області до Червоної Армії. В містах і селах створювалися винищувальні батальйони, загони народного ополчення. В липні 1941р. було 32 таких батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік. На залізничних станціях створювались санітарні дружини, медичні пункти, які постійно обслуговували військові ешелони.

На початку серпня 1941 р. територія Кіровоградщини була захоплена фашистами. Влаштувавши десятки тюрем, таборів для військовополонених, гітлерівці заморили голодом і розстріляли понад 150тис. чоловік. Уже в перші дні печі цегельного заводу були перетворені на крематорій, де було знищено 5.5 тис. громадян. Було спалено десятки населених пунктів області 52 тис. чоловік насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Були створені партизанські загони, а 17 січня 1943р. в районі Чорного лісу була висаджена організаційна група на чолі з І.Д. Дібровою. Вона стала ядром цілого партизанського з єднання, та діяли на усій території області.

-1-

Важливу роль у розгортанні партизанського руху на Кіровоградщині відіграв рейд кавалерійського партизанського з’єднання під командуванням М.І.Наумова. В лютому 1943р. кіннотники пройшли по 12 районах області, завдавши ворогові великих втрат у живій силі і техніці. На початку 1944р. збройну боротьбу проти фашистів на території області вели 41 підпільно-диверсійна група, 17 партизанських загонів і 2 з’єднання. Лише протягом травня – серпня 1943р. народними месниками Кіровоградщини було знищено 46 ворожих ешелонів.

28 вересня – 3 жовтня 1943р. частини 37 – армії, 4-ї та 5-ї гвардійської армії під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро, та перейшли в наступ в Кіровоградському напрямку. 18 жовтня радянські війська зайняли міцну позицію оборони противника – Деріївку. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. У середині грудня фашистське командування, зосередивши в районні Кіровограда 4 танкові дивізії намагалося зупинити наступ Українського фронту.

Кіровоградська наступальна операція розпочалася 5 січня 1944 р., за несприятливих умов для авіації, оскільки через низьку хмарність, туман, слабку видимість, бойові вильоти майже не проводились. Противник маючи сильні сили наступав, атакував передній край оборони 7-ї гвардійської армії, були виявлені щільні мінні поля і багаторядні дротяні загородження. Хоробро бився у Кіровограді і танковий взвод батальйону під командуванням лейтенанта О.Ф.Діхтярьова. Прорвавшись до центру міста, взвод знищив 6 противо-танкових гармат, дві самохідні гармати, 10 вогневих точок і більше взводу солдатів противника. Обидва офіцери були нагороджені орденом Червоного Прапора.

У другій половині дня 6 січня 29 танковий корпус вийшов на ближні підступи до Кіровограда, з південно-східної і південної сторін. На околиці

-2-

міста раніше за всіх вдалося вийти танковому батальйону 32 бригади під командуванням капітана М.Б. Малявіна. Наших танкістів противник зустрів шквальним вогнем противно-танкових гармат і гаубиць. Батальйон на якийсь час зупинився. Оцінивши обстановку комбат вирішив, частиною сил продовжувати бій, а двома ротами обійти вогневі позиції противника. Задум вдався. Під покровом темряви танки вийшли в тил ворожих гармат, а потім знищили їх. Одночасно з батальйоном Малявіна до міста вийшов танковий батальйон 25 танкової бригади, під командуванням капітана А.Я. Гусев. Але і на цьому напрямку у противника було чимало протитанкових засобів. Коло танки порівнялися з лісосмугою, загриміли постріли противно-танкових гармат противника. Бій ішов за кожний квартал, кожний будинок. Просування танків вулицями міста забезпечували сапери, тому що вулиці, площі були нашпиговані мінами. Сапери, де перебіжками, де повзком, просувалися попереду танків, зупинялися тільки для того щоб знешкодити чергову міну. Бій тривав усю ніч. Місто не було взяте відразу. Артилерія противника не давала можливості нашій піхоті прорватися і здійснити атаку. Мінерами було перевірено майже 120 км. вулиць, вилучено і знешкоджено близько 2,5тис. фугасів та авіабомб. Під щільним артилерійським вогнем ворога вдалося врятувати від вибуху залізничний міст через річку Інгул. Запеклі бої за визволення Кіровограда тривали 3 дні. За свідченням очевидців, уже у другій половині 7 січня 1944 року у центрі міста були радянські танки, а на ранок 8 січня увесь обласний центр було звільнено від німців. Населення міста, яке було під окупацією довгих 29 місяців радісно зустрічало визволителів.

У боях за визволення Кіровограда загинуло, понад 36 тис. радянських воїнів. У складеному військовим командуванням акті вказано, що в січні – березні 1944 року загиблих у боях за Кіровоград хоронили у багатьох місцях, зокрема у братських могилах.

-3-

Однак радянські війська відбили ворога і вранці 8 січня визволили Кіровоград. Після чого успішно пройшли ближні міста і села (Долинка, Бобринець, Гайворон, Новомирогород, Мала Виска, Новоукраїнка, Помічна).

Картина. Бій на березі Дніпра ( П.Є. Кочерга, М.Є. Проценко). Картина зберігається в

М аловисківській СШ № 3

Маршал Радянського Союзу І.С. Конєв, генерал-полковник М.В. Захаров 1944рік.

-4-

Євгеній Долматовський Штурман авіаполка І.Г. Мокрий

Через чотири десятки років про ті страшні — героїчні і трагічні — дні початку війни розповів у книзі "Зелена Брама" учасник цих подій поет Євгеній Долматовський.

Лінія фронту відкотилася до Дніпра, і 1 серпня загарбники увійшли до Малої Виски, а 5-го — до Кіровограда. На маловисківську землю на багато місяців спустилася страшна ніч окупації.

Командуючий Південно-західним фронтом генерал-полковник М.П. Кирпонос, член Військової ради М.А. Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал-майор В.І. Тупиков.

-5-

Такими були сили Радянської Армії, сили ворога, коли розпочався активний наступ, розпочалися бої за остаточне звільнення Правобережної України. Станом на 1 січня 1944 року

на радянсько-німецькому фронті було зосереджено: з радянської сторони:

• 88,9 тисяч гармат і мінометів;

• 4,9 тисяч танків;

• 8,5 тисяч бойових літаків;

• 2167 установок реактивної артилерії, 6,1 млн. солдат і офіцерів. Крім того, у резерві:

• 571 тис. чол. (19 дивізій, 12 танкових корпусів, 21 моторизованих танкових бригад) Ворог мав:

• 5 млн солдат і офіцерів;

• 54 тис. гармат;

• 5400 танків.

-6-

8-го січня 1944 року звільнено Кіровоград, 17 лютого було завершена Корсунь-Шевченківська битва, 5 березня розпочато наступ по всьому фронту. Наші війська у квітні форсували р. Дністер, р. Прут, у районі румунського міста Ясси вийшли на західний кордон України.

"Кіровоградська правда" за 12 березня 1944 року містила повідомлення "Від Радянського Інформбюро".

Оперативне зведення за 11 березня

На північний захід, захід і південь від міста Кіровоград наші війська вели наступальні бої, в ході яких оволоділи районними центрами Кіровоградської області містом Златопіль, Новомиргород, Велика Виска а також з боями зайняли більше 40 інших населених пунктів і серед них — крупні населені пункти Листопадово, Мартоноша, Панчеве, Мар'янівка, Ново-Олександрівка, Миколаївка і залізничну станцію Шестаківка.

Бойовий шлях 8-го механізованого корпусу.

-7-

Мій рідний край - м. Мала виска в роки великої вітчизняної війни

Перед Великою Вітчизняною війною Мала Виска була вже селищем міського типу. Тут працювали заводи, гранітний кар’єр, друкарня та сільськогосподарські підприємства. Як тільки по радіо прозвучало повідомлення про розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну, люди похилого віку, жінки, підлітки, замінили в полі, біля верстатів тих, хто ішов на фронт. З перших днів війни розпочався масовий призов. Було створено кілька призовних комісій. Одна з них працювала у будинку військомату, а друга у клубі ( цукровик ). Протягом червня – липня було призвано майже 2500 чоловік. Одночасно формувались команди що здійснювали постійне чергування у населених пунктах, охороняли заводи, посіви, на берегах великої річки Вись вручну копали протитанкові рови. День і ніч шляхами на схід рухалися машини, підводи, люди та діти які рухалися до Дніпра. Залізницею постійно рухалися ешалони з військовими.

Спорудження протитанкових ровів.

-8-

Перші бої на маловисківській землі відбулися коли радянські війська здійснили кілька спроб прорвати зовнішнє кільце ворожих військ, що оточило радянські 6 -12 армію у районні Новоархангельська . Кілька ешалонів з боєприпасами було розбито внаслідок нальоту ворожої авіації на станції Вись. Тому до перехрестя доріг Кіровоград – Новомиргород – Мала Виска дісталася лише невелика кількість військових частин. Без артилерійської підтримки , без авіаційного прикриття піхотинцям вдалося на добу затримати німецьку танкову колону, що проривалася у напрямку на Кіровоград. Частині поранених надавали допомогу у Маловисківській районній лікарні. Радянські воїни, що померли від ран, захороненні в братській могилі, що знаходиться у центрі міста Мала Виска.

1 серпня 1941 року гітлерівські війська захопили Малу Виску, та навколишні села Хмельове, Велика Виска. Почалися масові арешти і розстріли. Одними з перших загинули комуністи , понад 200 чоловік відправили до Німеччини. Працівники цукрових та спиртових заводів виводили з ладу обладнання, перешкоджали ворогам вивозити продукцію . Коли гітлерівці привезли для переплавки скульптуру Леніна, М.О. Бордяковський, М.А. Бровченко, В.Г. Серватовський , ризикуючи життям заховали і зберегли її. Після визволення Малої Виски пам’ятник знову було встановлено у парку цукрозаводу. Жорстоку розправу вчинили окупанти над патріотами єврейської нації , їх у Люцому лісі було вкинуто у глибоку криницю , більше 120 чоловік.

Вся окупована фашистами територія знаходилася під суворим наглядом і контролем. У кожному селі була створена управа, яку очолював призначений окупантами староста, районом здійснювала управління комендатура , нагляд за порядком покладався на поліцейське управління (жандармерія ) яке мало великий штат поліцаїв. Кожен житель був на обліку. І непокора або провина каралась лише смертю. Паралельно з розправами,

-9-

розстрілами окупанти прибирали до рук заводи, радгоспи, колгоспи. У перші ж дні була введена трудова повинність. Все працездатне населення було взяте на облік. Німцями було відновлено збір урожаю. Але техніки не вистачало, зернові збирали в основному вручну, косили косами, обмолот урожаю не припинявся і взимку. Озимі культури сіяли по тільки но зораному полі , до самих морозів. Кукурудзу , соняшник садили в незораний грунт, обробляли такі посіви сапами.

Збір цукрових буряків проводився до морозів, а вивозили на кагатні поля цукрового заводу протягом зими. Кожного року частина врожаю залишалася на полі. Не вистачало не тільки техніки а й робочих рук. Частину молоді вивезли в Німеччину. Окупанти намагалися поправити справу і направляли у села полонених . З весни 1942 року по осінь 1943 року частина полонених проживала у багатьох населених пунктах постійно. Поновлювалася робоча сила і за рахунок переселення. У наш район прибуло немало юнаків з Вінницької області. Заводи спиртовий, цукровий, маслозавод працювали не на повну силу.

У вересні 1942 року за завданням Кіровоградської підпільної диверсійної організації ім. Ворошилова виведено з ладу заводський котел, нагнітальний насос та інше необхідне заводське устаткування в Маловисківському цукрозаводі.

У серпні 1943 року підпільники звільнили з полону професора астрофізика Т. Горделадзе і 4-х офіцерів Червоної Армії , які були залучені до підпільної роботи. Професор працював різноробочим на складах Маловисківської контори Заготзерно. Через декілька днів партизани розібрали стіну в приміщені Маловисківської поліції і випустили заарештованих, переправили їх до Чорного лісу автомашиною , яку викрали в Маловисківському маслозаводі.

-10-

На території колишнього Хмелівського району діяв партизанський загін ім.Чапаєва, загін нищив провідники зв’язку, кабелі, роз’яснював роботу серед населення. Коло фашисти підготували до підриву Маловисківський маслозавод , група юнаків перерізала провідники і завод залишився непошкодженим. Жителі міста на навколишніх сіл Мар’янівка, Паліївка, Мануйлівка, Лутківка, Первомайське, Ульянівка, Комсомольське, та інших, переховували поранених, полонених солдат.

31 січня 1943 року з'єднання генерала Наумова залишило сумські ліси і направилось до Дніпра. Переправившись через могутню українську річку в районі Новогеоргіївська (територія сучасного Світловодського району), з'єднання через районні центри Олександрівку, Новомиргород направилось в село Патрино-Нікольське (сучасне село Первомайське). Тут величезна кінна колона зупинилась. 10 березня фашисти здійснили напад. Бій був коротким. Ворог відступив. Таким же безуспішним виявився наліт німецької авіації. Бомби впали неподалік села Ерделове (с. Леніна). Відпочивши, загін продовжив рейд. Через наші Полохівку, Нововознесенське, Спаське партизани направились у село Шляхове Новоархангельського району.

Після тяжкого бою, що продовжувався майже добу, партизанське з'єднання продовжило свій рух.

Генерал М.І. Наумов Партизанський загін, що діяв в районі.

-11-

Карта-схема. Шлях руху партизанського з’єднання генерала Наумова.

Члени підпільно-диверсійної групи, що діяла у місті мала виска у роки окупації міста ворогом.

Учасники партизанського руху, члени підпільно-диверсійних груп

О.С. Гончаров Г.О. Сорока Г.О. Сіваченко

-12-

Ф.В. Гніденко І.Д. Туз А.А. Богатиренко

З.В. Табунець Партизанський загін

У роки Великої Вітчизняної війни Мала Виска двічі була полем жорстоких боїв. У дні оборони на її околицях чинили героїчний опір ворогові підрозділи 6-ї , 12-ї армії, 223-ї стрілецької дивізії , військові льотчики. Вдруге жорстокі бої розгорнулися на вулицях Малої Виски 7-10 січня 1944 року, коли бойові підрозділи 8-го Олександрійського мехкорпусу полковника М.Н. Крічман в складі 116-ї танкової 66, 67, 68, мехбригад, 83-го танкового

-13-

полку ввірвалися в розташування німецьких військ, знищили ворожий аеродром, багато бойової техніки. Учасникам цих боїв лейтенанту В.І. Акімову рядовому І.Ф. Зибіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Колишню робітницю цукрового заводу М. І. Кальнооку яка показала танкістам дорогу до аеродромів фашисти стратили. Утримати позиції танкісти не змогли і після тяжких боїв відійшли за лінію фронту в районах с.Мар'янівки та залізничної станції Шостаківка.

В місті діяла підпільно – диверсійна група в складі 71 чоловіка, якою керував В. С. Зайко , крім розповсюдження зведень Радінформбюро та листівок члени групи здійснювали бойові операції. Добуту зброю вони передавали партизанським загонам. Кіровоградська наступальна операція розпочалася військами 2-го Українського фронту було поставлено завдання оволодіти Кіровоградом , продовжити рух у напрямку Новоукраїнки, Великої Виски, Малої Виски, Новомиргорода.

Із записки командуючого фронтом І. С. Конєва ( стор. 94 . Київ 1083р. ) Після аналізу результатів дводенного наступу, оцінки противника і становища своїх військ 7 січня о 17 годині 30 хвилин я віддав оперативну директиву , 8 – й механізований корпус зранку 8 січня повинен був продовжувати енергійний наступ на Грузьке і наприкінці дня вийти в район Малої Виски .

8-й механізований корпус брав участь у Кіровоградській операції у складі 5-ої гвардійської танкової армії. Після повного оточення міста його штаб розташувався в с. Грузьке Кіровоградської області. Особовий склад 8-го мехкорпусу на той час налічував 16318 солдат і офіцерів, на озброєнні корпус мав 267 танків та самохідних артилерійських установок, 234 гармати і міномети ( у тому числі установок реактивних снарядів – Катюша ), 9 літаків. У складі корпусу було 4 бригади, до 10полків , декілька батальйонів , що

-14-

мали різне бойове призначення. Сформувався 8-й мехкорпус під Москвою, а свій бойовий шлях започаткував на Україні – брав участь у звільненні міст Олександрії і Знам’янки , східної та центральної частини Кіровоградщини, м.Кривий Ріг…

Групу , що направлялася у глибокий тил ворога, очолив заступник командира корпусу полковник М.Н. Крічман , танкову групу – полковник Є.О.Юрєвич, групу легких танків та автоматників – полковник Г.М.Кушнір.

У рейд було направлено 20 танків ( Т-34, і англійського виробництва ) та майже 400 бійців. Рухалися у нічний час. На кожному танку було до 20 автоматників. Ранком о 5-й годині, радянські танки з’явилися на околиці с. Паліївки ( у селі був розміщений штаб 47 німецького армійського корпусу).

Того ж ранку штаб ворожого корпусу було знищено ,взято цінні військові документи. Після цього було завдано ударів по залізничній станції , аеродрому , цукровому заводу (завод працював ). На станції було знищено ешалон зі зброєю , На аеродромі – декілька десятків літаків. Великі втрати ворог поніс у живій силі ( такого нападу фашистські війська не чекали, навіть охорона прийняла наших за своїх ). Але ворог швидко отямився. Поряд , у Новомиргороді, Тишківці, Капітанівці, розміщувалися декілька німецьких танкових дивізій , на аеродромах Злинки та Хмельового – ворожі літаки. Німецькі танки увійшли у села Паліївку і В. Виску. Шлях відступу корпусній групі був перекритий , протягом двох діб Мала Виска піддавалася масовому бомбардуванню. Виникла необхідність вириватись з кільця. Через Паліївку та Мар'янівку ранком 9 січня вирушили колони солдат. Попереду йшли танки. Діставшись до Мар'янівки майже без втрат, корпусна група зустрілася з переважаючими силами ворога, вимушена була зайняти оборону. У тяжких боях з ворогом втрачено вбитими 209 солдат і офіцерів. Не вистачало пального, боєприпасів, медикаментів. З допомогою

-15-

провожатого, юнака з Мар'янівки М.А.Ткаченка, корпусній групі, що втратила майже половину особового складу, вдалося перебратися через фронт, з’єднатися з основними силами корпусу. Метою рейду у глибокий тил ворога було, переконати німецьке командування, що Радянська Армія, яка знаходилася недалеко від Кіровограда, оточила місто міцним кільцем і прорвати його уже неможливо. Відвернути увагу ворога, не дати здогадатися про активну підготовку наших військ до оточення і розгрому фашистського угрупування в районі Корсунь – Шевченківського, перерізати залізницю, якою йде постачання цих військ з південного напрямку.

Танкісти з цим завданням справилися. Їх подвиг було високо оцінено. Рядовому Зибіну І.Ф. та лейтенанту Акімову В.І. присвоєно звання Героїв Радянського Союзу, багатьох солдат і офіцерів нагороджено. Бої були жорсткі . Тяжкими виявилися і дні перебування у глибокому тилу, тому при зустрічах у Москві, Олександрії, Кіровограді, Малій Висці ветерани корпусу найперше згадували Малу Виску, Мар'янівку, Паліївку, бої на Маловисківщині.

Героїчними подвигами устелений шлях уродженців Малої Виски на фронтах ВВв. 704 чоловіки за участь у боях нагороджені орденами і медалями, 623 – загинули. З.В. Табунець, колишній бригадир Ульянівського відділка радгоспу Маловисківського цукро комбінату, відмовившись від броні, в перший день війни з’явився на збірний пункт, і сказав, що вважає себе мобілізованим. Він мужньо бився з ворогом в катакомбах Аджимушкая, біля Керчі. 1965р. там знайдено парт квиток , який належав Табунцю, одному з тих, хто до останнього подиху продовжував бій з фашистами.

13 березня 1944 року частини 214-ї стрілецької дивізії ( командир генерал Г. М. Жуков ), 780-го стрілецького полку ( командир полковник С.В. Юдін ) звільнили наше місто від фашистської окупації. Під час

-16-

оборони та в тяжких боях за звільнення Малої Виски загинуло 76 солдатів. Вони поховані в центрі міста . Їм споруджено пам’ятник .

Німецькі окупанти завдали величезних збитків місту. Відступаючи вони зруйнували залізничну станцію, міст через річку Вись, спиртовий завод, два клуби, школи, вивели з ладу цехи цукрозаводу, привели в непридатність залізничну колію, мости, пограбували колгоспи, спалили приватні будинки, магазини, адмін. будівлі. В тяжких умовах відбудовувалося сільське господарство. В 4-х колгоспах Малої Виски залишилося лише 143 коней та 220 голів великої рогатої худоби. В посушливому 1946 році артілі зібрали пшениці по 4 центнери з га. Держава допомагала технікою і кадрами.

За всі роки ВВв у Радянську Армію було призвано більше 10500 тис. жителів району. Наші земляки брали участь у всіх найвизначніших битвах і операціях. Серед воїнів Маловищан були пілоти і танкісти, артилеристи і кулеметники, розвідники і моряки, партизани і підпільники, рядові, офіцери, генерали.

П’ятеро наших земляків стали Героями Радянського Союзу – П.В. Велігін, С.І. Жердій , О.Г. Орлов, С.І. Науменко, І.М. Сухомлин, троє – повними кавалерами ордена Слави – І.А. Катана, В.С. Ларін, Д.П.Горбенко.

Уродженець с. Краснопілка І.І. Березнюк став генералом, в історію ВВв ввійшов як відомий розвідник. Великовищанин Д.К. Касьяненко у роки війни командував полком, відзначений високими нагородами. Полковник І.Ф.Ладига був викладач військової академії. І ще досить довго можна перераховувати десятки, сотні імен якими гордиться наша земля.

Герої всі – живі і мертві. Вклонімося ж їхній пам’яті, вклонімося тим, хто є одвічною легендою України, її славою.

-17-

Весна 1944р.