4.6. Особливості відповідальності за корупційні правопорушення державних службовців

У попередніх розділах роботи зазначалось, що відповідно до стан­дартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією держав- ними посадовими особами – суб’єктами корупційних злочинів, склади яких сформульовані у Конвенції, мають визнаватись у національному законодавстві всі державні службовці за змістом визначення цього термінопоняття у національному законодавстві та у кримінальному праві держави, де відповідна особа виконує такі функції.

У кримінальному законодавстві України визначення змісту терміна (термінопоняття) «державний службовець» не дається. Не дається за­гального визначення значення (змісту) терміна «державний службовець» у чинному Законі «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ. У статтях 1, 2 цього Закону дається визначення значення (змісту) термінопонять «державна служба», «посада» та «посадова особа»:

– державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ч. 1 ст. 1 Закону); у частині 2 ст. 1 Закону зазначено, що ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження;

– посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень (ч. 1 ст. 2 Закону);

– посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються ке­рівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (ч. 2 ст. 2 Закону).

Виходячи із наведеного значення термінопонять «державна служба» та «посада», у якому вони вживаються у чинному Законі «Про державну службу», державним службовцем є особа, яка займає посаду в державному органі чи його апараті, на яку покладено встанов­лене нормативними актами коло службових повноважень, яка здій­снює професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

У визначенні значення терміна «державний службовець» у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. йдеться про громадянина України, який займає посаду державної служби та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади АРК.

Потребує відповіді запитання: чи є особами, що здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, адвокати, юридичний (правовий) статус яких законодавцем визначений своє- рідно. У переліках осіб, що здійснюють зазначену діяльність, у п. «б» п. 2 ст. 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» та у статтях 365² і 368⁴ КК адвокат як суб’єкт злочинів, склади яких передбачені цими статтями, не згадується. Водночас у ч. 2 ст. 358 КК при визначенні суб’єкта злочину, склад якого нею передбачений, вжите фор­мулювання «приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг». Логіко-граматичне тлумачення тексту наведеного формулювання дає підстави для висновку, що адвокатів і приватних підприємців законодавець визнає особами, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг. Виходячи з цього, не лише адвокати, а й приватні підприємці мають визнаватись суб’єктами злочинів, склади яких передбачені ст. 365² та ч. 3 ст. 368⁴ КК.

Зазначу, що у проектах законів від 23 листопада 2007 р. «Про засади запобігання та протидії корупції» № 0876 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 0875 адвокати зазначались у переліку осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням пуб­лічних послуг. Однак при підготовці названих проектів законів до другого читання слово «адвокатом» було виключено із текстів відповідних статей, а відтак, і у тексті підпункту «в» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» та текстах статей 235³ і 235⁵ КК в редакції Закону від 11 червня 2009 р. № 1508-VІ слова «адвокат» не було.

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла присягу адвоката України (ч. 1 ст. 2 Закону «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ).

Згідно зі ст. 45 Проекту Кримінального процесуального кодексу Ук­раїни, прийнятого Верховною Радою України у першому читанні за основу 9 лютого 2012 р. і як Закон 13 квітня 2012 р., захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування. Захисником не може бути адвокат, який не внесений до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень або виключений з нього. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні; 2) ордером установленого зразка, дорученням центру з надання безоплатної правової допомоги або договором з підозрюваним, обвинуваченим чи іншою особою в інтересах підозрюваного, обвинуваченого (ч. 1 ст. 50 проекту КПК).

Згідно із Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. державні службовці є особами, уповноваженими на виконання функцій держави,– суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.

Фактично державні службовці за кримінальним законом України несуть (можуть нести) кримінальну відповідальність не за всі корупційні злочини, склади яких визначені Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією. Зокрема, державні службовці, якщо вони не мають ознак службової особи, не є суб’єктами злочину «одержання хабара національним державними посадовими особами» (ст. 3 Конвенції). Крім того, державні службовці, які не є службовими особами, фактично не можуть бути суб’єктами злочинів зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службового підроблення (ст. 366 КК), незаконного збагачення (ст. 368² КК) та провокації хабара або комерційного підкупу (ст. 370 КК).

Фактично державні службовці можуть визнаватись суб’єктами злочинів, склади яких передбачені статтями 365² та 368⁴ КК, за умови (у разі), якщо передбачені цими статтями діяння ними вчинені при наданні (у зв’язку з наданням) адміністративних чи інших публічних послуг, тобто за умови, що такі дії ними вчинені як особами, що здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публіч­них послуг.

Крім того, державні службовці можуть бути суб’єктами злочину, склад якого передбачений ст. 354 КК, за наявності в їх діях усіх необхідних (обов’язкових) ознак складу цього злочину.

Статтею 10 цього Закону від 17 листопада 2011 р. визначються основні обов’язки державних службовців, до яких віднесені, зокрема: забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосерденє виконання покладених на них службових обов’язків. Згідно з ч. 2 цієї статті, державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень, а у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

Частиною 2 ст. 11 Закону встановлено, що конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:

Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки.

Згідно зі ст. 25 чинного Закону «Про державну службу» встановлю­ються такі категорії посад державних службовців:

перша категорія – посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представ­ника Президента України в Республіці Крим, представників Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

друга категорія – посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради Украї­ни, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміні­страції Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради Ук­раїни, Прем’єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

третя категорія – посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, кон­сультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади;

четверта категорія – посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Мі­ністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

п’ята категорія – посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

шоста категорія – посади керівників управлінь, відділів, служб ра­йонних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Се­вастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

сьома категорія – посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, об­сяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу.

Важливе положення встановлене ч. 3 ст. 25 цього Закону: віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

У визначенні поняття «державний службовець» у Законі «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. зазначається, зокрема, що це громадянин України, який займає посаду державної служби та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з реалізацією завдань та виконаням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим, щодо: підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері; розроблення експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів: надання адміністративних послуг; управління держав­ним майном або майном, що належить Автономній Республіці Крим, державними корпоративними правами; управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату; реалізація інших повноважень відповідного органу (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону).

Наведу ще декілька визначень значення термінів, що вживаються у Законі «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р.:

– доручення – форма реалізації управлінських повноважень ке- рівником, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи;

керівник державної служби в державному органі, органі влади Ав­тономної Республіки Крим або їх апараті – посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, до посадових обов’язків якої належать повноваження з питань державної служби в цьому органі або його апараті;

посада державної служби – визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених пунктом 2 цієї частини;

посадові обов’язки – перелік функцій і повноважень, закріплених за посадою державної служби, які зобов’язаний виконувати державний службовець та які встановлені його посадовою інструкцією;

профіль професійної компетенції посади державної служби – комп­лексна характеристика посади державної служби, що містить визначення змісту виконуваної за посадою роботи та перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних державному службовцю для виконання посадових обов’язків;

робочий час державного службовця – час, протягом якого держав­ний службовець відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку має виконувати свої посадові обов’язки;

служба персоналу державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату – окремий структурний підрозділ чи державний службовець у цьому органі або його апараті, що забезпечує здійснення керівником державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті своїх повноважень, відповідає за документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, а також виконує інші функції, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

Класифікація посад державної служби у ст. 6 Закону «Про держав­ну службу» від 17 листопада 2011 р. здійснюється залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків.

В інших статтях Закону «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. йдеться про: повноваження центральних органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 4 Закону); повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби (ч. 1 ст. 4 Закону); профілі професійної компетентності посад державної служби та вимоги до рівня професійної компетентності кандидатів на посади державної служби, виконання функцій роботодавця, рівень про­фесійної компетентності державних службовців, повноваження керів­ника державної служби в державному органі, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату (ст. 8 Закону); повноваження служби персоналу державного органу, органу влади АРК або їх апарату (ст. 9 Закону).

Статтею 12 Закону «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. встановлено, що: 1) державні службовці під час виконання посадових обов’язків діють у межах повноважень, визначених законодавством, та відповідно до посадових інструкцій; 2) доручення керівників, надані в межах їх повноважень, є обов’язковими до виконання підлеглими державними службовцями.

Зверну увагу на те, що під посадовими обов’язками посади державної служби розуміється перелік функцій і повноважень, закріплених за посадою державної служби.

Зазначу, що більшість проблемних питань визначення правового статусу осіб, що обіймають (постійно чи тимчасово) посади в певних інституціях, які іменуються органами, апаратом, допоміжними органами, службами, органами влади АРК, які формально не є органами державної влади, вирішена Законом «Про державну службу» від 17 ли­стопада 2011 р., який підписаний Президентом України 10 січня 2012 р., опублікований 17 січня 2012 р. і набере чинності з 1 січня 2013 року¹.

Згідно зі статтею 6 цього Закону, посади державної служби залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків поділяються на п’ять груп, які поділяються на підгрупи. Зокрема, посади державної служби:

– в Адміністрації Президента України, Раді національної безпеки і оборони України, апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Конституційного Суду України, представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, членів Центральної виборчої комісії та Вищої ради юстиції, посадових осіб Рахункової палати, Голови Націо­нального банку України та його заступників, у апаратах Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів належать (віднесені) до підгруп І–І, ІІ–І, ІІІ–І, ІV–І, V–І;

– у секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національного банку України, консультативних, дорадчих, та інших допоміжних органах і службах, утворених Президентом України, державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх апараті, а також посади державної служби в Національному інституті стратегічних досліджень та Інституті законодавства Верховної Ради України, визначені законодавством, належать (віднесені) до підгруп І – 2, ІІ – 2, ІІІ – 2, ІV – 2, V – 2;

– помічників, радників, уповноважених, представників Президента України, Постійного Представника Президента України в АКР та його заступників, керівників патронатних служб Голови Верховної Ради України, Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України належать (віднесені) до підгру- пи І – 1;

– керівника патронатної служби та радників Голови Конституційного Суду України, наукових консультативних суддів Конституційного Суду України, керівників патронатних служб членів Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) належать (віднесені) до підгрупи І – 2;

– помічників і радників Голови Верховної Ради України, радників Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України, працівників патронатних служб Голови Верховної Ради України, Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України, Прем’єр міністра України належать (віднесені) до підгрупи ІІ – 1;

– працівників патронатних служб членів Кабінету Міністрів Ук­раїни (крім Прем’єр-міністра України) належать (віднесені) до підгрупи ІІ – 2;

– помічників суддів Конституційного Суду України, радників та помічників Глави Адміністрації Президента України належать (віднесені) до підгрупи ІІІ – 1;

– помічників-консультантів народних депутатів України належать (віднесені) до підгруп ІV та V – 1.

Виходячи із визначення у Законі від 17 листопада 2011 р. терміно­поняття «державна служба» як професійної діяльності державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону), та визначення термінопоняття «державний службовець» як особи, яка займає посаду державної служби (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону), зазначені особи, перелічені у ст. 6 Закону «Про дер- жавну службу», тобто віднесені до певної підгрупи однієї із п’яти груп посад державної служби, є державними службовцями, проте не всі ці особи Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» визнаються суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, але окремі з них можуть визнаватись службовими особами.

Частиною 2 ст. 2 Закону «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. встановлено, що дія цього Закону не поширюється, зокрема на суддів, працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної форми власності, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.

Під функціями з обслуговування у Законі «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. розуміється діяльність працівників державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з реалізацією завдань та виконання функцій цих органів, визначених пунктом 2 ч. 1 ст. 1, а саме функцій щодо: 1) підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері; 2) розроблення експертизи та /або редагування проектів нормативно-право­вих актів; 3) надання адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду (контролю); 5) управління державним майном або майном, що належить Автономній Республіці Крим, державними корпоративними правами; 6) управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату; 7) реалізації інших повноважень відповідного органу.

Оскільки працівники державних органів, органів влади АРК та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, не є державними службовцями, але Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» окремі з них визнаються суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, їх необхідно визнати суб’єктами злочину (корупційного), склад якого передбачений ст. 354 КК.

Державні службовці віднесені Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, тобто є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення. На всіх державних службовців поширюється обмеження, вста­новлені статтями 6, 7, 8, 9, 10 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», та обов’язок подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру згідно зі ст. 12 цього Закону. Державні службовці як особи, уповноважені на виконання функцій держави, також зобов’язані уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів (ст. 14 Закону). Крім того, державним службовцям забороняється відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону (ст. 16 Закону). За порушення зазначених обмежень і заборон, невиконання обов’язків державні службовці як особи, уповноважені на виконання функцій держави, можуть нести адміністративну відповідальність за статтями 172²–172⁹, 212³ КУпАП. Кримінальну відповідальність за діяння, які містять об’єктивні та суб’єктивні ознаки корупційних злочинів у сфері службової діяльності, державні службовці можуть нести за умови, що такі діяння ними вчинено як службовими особами у кримінально-право­вому розумінні.

Наказом Головного управління державної служби України від 8 липня 2011 р. № 164 затверджений Загальний порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службов­ців, яким визначаються правові та організаційні засади проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службов­ців як одного з етапів конкурсу, що проводиться відповідно до Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою КМ України від 15 лютого 2002 р. № 169 (зі змінами) (ОВУ. – 2011. – № 61. – Ст. 2459). Метою проведення іспиту є об’єктивна оцінка знань та здібностей кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців.

До державних службовців відносяться, зокрема, судові розпорядники, які забезпечують додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Служба судових розпорядників є структурним підрозділом (сектором, відділом апарату суду), діє у кожному суді. Судові розпорядники призначаються на посади і звільняються з посади керівником апарату відповідного суду. Відповідно до ст. 153 «Служба судових розпорядників» Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VІ та рішення Ради суддів України від 24 черв­ня 2011 р. № 32, наказом Державної судової адміністрації України від 14 липня 2011 р. № 112 затверджено Положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності (ОВУ. – 2011. – № 59. – Ст. 2398), згідно з яким правовий статус судових розпорядників визначається Законом України «Про державну службу» (п. 2.9 Положення). До складу служби судових розпорядників входять старші судові розпорядники та судові розпорядники. Очолює службу судових розпорядників її керівник, а в апаратах місцевих судів, де штатна чисельність служби не перевищує двох осіб, обов’язки керівника служби покладаються на старшого судового розпорядника. Посадові обов’язки та повноваження (права) судових розпорядників визначаються розділом п’ятим (пункти 5.1–5.4) Положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, положенням про відповідний структурний підрозділ апарату суду, а також посадовими інструкціями, які затверджуються керівником апарату суду.

Як зазначалось, окремі види публічних послуг, зокрема адміністративних послуг, послуг експерта, оцінювача, можуть надаватись як особами, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, як самозайняті особи, так і особами, які здійснюють таку діяльність як наймані працівники, в тому числі і тими, які є державними службовцями.

Наявність у визначенні ознак суб’єкта злочинів, склади яких передбачені ч. 1 ст. 365² та ч. 1 ст. 368⁴ КК, застереження, що суб’єктами цих злочинів є особи, які не є державними службовцями, може мати наслідком кримінально-правову кваліфікацію дій державних службовців, які не є службовими особами, пов’язаних зі зловживанням своїми повноваженнями при наданні публічних, зокрема адміністративних послуг або/та одержанням неправомірної вигоди за вчинення дій з надання публічних послуг чи бездіяльність з використанням наданих їм повноважень, відповідно як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, одержання хабара або як незаконне збагачення, вчинені особою, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади (конкретніше – представника ви­конавчої влади).

Таким чином, в аспекті приведення його у відповідальність до стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією чинний кримінальний закон потребує, внесення до нього змін, зокрема доповнення окремими складами злочинів якими б передбачалась відповідальність державних службовців, які не є службовими особами, за зловживання службовим становищем чи повноваженнями, якими наділяється займана ними посада державної служби, та за одержання неправомірної вигоди за вчинення дій (бездіяльність), які державний службовець зобов’язаний або може вчинити у зв’язку з повноваженнями посади державної служби, яку він обіймає.

Принагідно зазначу, що КК необхідно також доповнити аналогічними за ознаками об’єктивної сторони складами злочинів, суб’єктами яких повинні бути визнані, відповідно до статей 8, 9 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, будь які працівники приватних підприємств (юридичних осіб приватного права) які працюють на них у будь-якій якості.

Зауважу, що коли мова йде про приведення національного, в тому числі кримінального законодавства до європейських стандартів, то маються на увазі не лише правові акти Ради Європи, а й правові акти Європейського Союзу, оскільки Україна має намір стати повноправним членом ЄС. До актів Європейського Союзу у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією відноситься, зокрема і Рамочне Рішення 2002/946/ПВД [1] Ради Європейського Союзу про боротьбу з корупцією у приватному секторі, згідно з яким усі держави – члени ЄС зобов’язані привести свої кримінальні кодекси й інші правові акти у відповідність із Рамочним рішенням не пізніше 22 липня 2005 р.– ст. 9 Рамкового Рішення встановлено: «1. Держави-члени здійснюють необхідні заходи з метою привести себе у відповідність із положеннями цього Рамочного рішення до 22 липня 2005 р. 2. До цієї ж дати держави-члени повідомляють Генеральному секретаріату Ради «Комісії текст положень, якими трансформовані у своє національне законодавство зобов’язання, що витікають із цього Рамочного рішення. На основі доповіді, підготовленої виходячи із цієї інформації, і письмової доповіді Комісії, Рада до 22 жовтня 2005 р. перевіряє, наскільки держави-члени привели себе у відповідність з цим Рамочним рішенням».

Особливістю зазначеного Рамочного рішення є те, що у ньому рекомендуються і розміри санкцій за корупційні злочини, які визначаються ним такими. Статтею 4 «Санкції» Рамочного рішення встановлено:

«1. Кожна держава-член вживає необхідні заходи для того, щоб вказані у статтях 2 і 3 акти підлягали ефективним, співрозмірним і таким, що володіють попереджувальним ефектом кримінально-пра­вовим санкціям.

2. Кожна держава-член вживає необхідні заходи для того, щоб вказані у статті 2 акти підлягали як максимальному покаранню тюремному ув’язненню із найменшою верхньою межею від 1 до 3 років.

3. Кожна держава-член у відповідності зі своїми правилами і свої­ми конституційними принципами вживає необхідні заходи з метою забезпечити, щоб фізична особа, яка в рамках певної професійної діяльності була засуджена за акт, вказаний у статті 2, піддавалась, коли доречно – щонайменше, коли вона займала керівну посаду на підприємстві – тимчасовому позбавленню права здійснювати цю професійну діяльність на аналогічній посаді або за аналогічною функцією, якщо із констатованих фактів витікає, що існує явна загроза зловживання нею своєю посадою, або своїм обов’язком через активну, або пасивну корупцію».

Відповідно до ст. 2 «Активна і пасивна корупція в приватному секторі» Держави-члени вживають необхідні заходи з метою ввести в розряд кримінального злочину вказані нижче акти, вчинювані умисно в рамках професійної діяльності:

а) діяння у вигляді обіцянки, пропозиції або надання, безпосеред­ньо або через третіх осіб, особі, яка здійснює на будь-якій підставі керівну функцію або роботу на користь утворення, що належить до приватного сектора, неналежної вигоди будь-якого характеру, призначеної для неї самої або третьої особи, для того, щоб в порушення своїх обов’язків дана особа вчинила дію чи утрималась від вчинення дії;

б) діяння, коли під час здійснення на будь-якій підставі керівної функції чи роботи на користь утворення що не належить до приватного сектора, особа вимагає або одержує, безпосередньо або через третіх осіб, неналежну вигоду будь-якого характеру, призначену їй самій чи третій особі або приймає обіцянку такої вигоди для того, щоб в порушення своїх обов’язків вона вчинила дію чи утримувалась від учинення дії.

2. Параграф 1 застосовується до професійної діяльності утворень, які переслідують мету одержання прибутку або не переслідують такої.

3. Держава-член може виступити із декларацією про те, що вона обмежить сферу застосування параграфу 1 актами, які тягнуть або можуть потягти за собою спотворення конкуренції, пов’язаної із придбанням комерційних товарів або послуг.

Відповідно до ст. 3 «Підбурювання і пособництво» Рамочного рішення держави-члени вживають необхідні заходи для того, щоб підбурювання до вчинення будь-якого із актів, вказаних у статті 2, або пособництво їм утворювали кримінальний злочин¹.