Тема: Цивілізації доколумбової Америки
План:
Особливості цивілізаційних процесів на американському континенті.
Давні цивілізації Мезоамерики (ольмеки, мешканці Теотіуакану, тольтеки)
Цивілізація ацтеків.
Цивілізація майя.
Цивілізація інків.
Питання 1.
Поняття «цивілізації доколумбової Америки» досить умовне, бо немає спільного знаменника у релігії, культурі, побуті, до якого ми могли б їх звести. Зате є чітка історична межа, яка перервала самостійний соціокультурний розвиток цих цивілізацій, і вона настала з приходом сюди європейців, яких привів першовідкривач Христофор Колумб. Є дані, що й до нього тут неодноразово бували представники євразійського континенту, але лише його експедиція дозволила Європі «відкрити» (тобто побачити і осягнути розумом) нову землю, що мало далекосяжні наслідки для всієї світової історії.
Далеко не всі народи Америки встигли вийти на рівень цивілізації. Більше того, було тільки дві зони, в яких розвивалися цивілізаційні процеси: Мезоамерика (включає сучасні південні штати Мексики, Гватемалу, Беліз, Сальвадор, Гондурас) та Андська область (окремі території Перу та Еквадору). Ці центри були практично ізольовані один від одного.
До якого типу ми можемо віднести індіанські цивілізації? Традиційно, в історичній науці склалися такі соціоісторичні поняття як Схід та Захід. При цьому вони означають не географічну територію, а типи організації господарства, суспільства, типи світогляду того чи іншого суспільства. Традиційний Схід ґрунтується на домінуванні колективних, общинних, кланових, державних інтересів над індивідуальними, значному (іноді навіть тотальному) одержавленню економічного життя та деспотичному типі влади, джерелом існування якої були не податки а рента (тобто, держава визначали не скільки ти повинен віддати їй, а скільки ти повинен залишити собі). Тому на Сході кожен мав не скільки виробляв, а скільки йому належало за ранжиром у певних визначених рамках. Того, хто намагався вийти за ці межі, держава відразу ставила на місце. Однак, і опускати рівень доходів нижче «ранжиру» держава не могла, оскільки при цьому починалися бунти проти неї.
Згідно цієї дихотомії Схід – Захід, давньоамериканські цивілізації можна розглядати як один із різновидів культурно-історичного розвитку східного типу. Однак відмінностей між ними і класичним Сходом дуже багато. Ніде на традиційному Сході не відбувалось таких явищ як десятки тисяч людських жертвопринесень, такого масштабу нехтування особистістю. У жодному зі східних суспільств не було такої разючої диференціації доходів, як у Давній Америці. І при цьому вчені не можуть віднайти бодай один достовірно встановлений факт якихось міжстанових конфліктів, народних чи селянських повстань, боротьби тих, що тисячами помирали від голоду, або йшли на заклання кривавим жерцям. Чи можна уявити, щоб якусь цивілізацію Сходу завоювало кілька десятків європейських авантюристів, внаслідок чого від місцевої культури залишились би спогади, писемність забулася, державність зникла, а все населення перетворилось би на рабів? Чому так сталося?
Унікальність розвитку давньоамериканських суспільств була, передусім, у тому, що група пришельців потрапила на цей континент не так давно – всього 30 тис. років тому. Спочатку вони мали заселити та опанувати незнайому і багато в чому ворожу їм територію, а вже потім стати на шлях цивілізаційного розвитку. Це стало однією з причин відставання в цьому розвитку, оскільки невисока заселеність континенту довгий час давала можливість розв’язувати всі проблеми перенаселення і міжплемінних стосунків простою міграцією на нові, ще не освоєні території. За такої ситуації можна було не дбати про вдосконалення існуючих господарських і соціальних систем, інтенсифікацію виробництва, введення нових технологій, оскільки вільних земель цілком вистачало, і цей фактор істотно гальмував цивілізаційні процеси. Крім того, низька густота населення обмежувала інтенсивність контактів між людськими спільнотами, що перешкоджало обміну досвідом, новаціями та здобутками.
Інша особливість буття індіанців – тут не було верблюдів, коней, ослів та інших видів великих тяглових тварин. Місцеві жителі одомашнили тільки ламу та альпаку, які не могли рівнятися силою та витривалістю до євразійських тягловиків. Отож, сама природа позбавила індіанців однієї із найсуттєвіших складових продуктивних сил доіндустріальної доби – тяглової худоби, а це означає, що в Америці не могла розвиватися масштабна міжнародна торгівля, орне рільництво і т.п.
Ще одна специфічна риса цивілізаційного процесу: в Давній Америці первісна периферія цивілізацій ніколи не була «периферією» у відповідному значенні. Вона навпаки, домінувала, будучи таким собі океаном, великим тлом, на якому як обмежені та ізольовані анклави поставали території та суспільства, котрі досягли рівня цивілізації. Ця периферія була завжди активною та агресивною, поступаючись цивілізованим сусідам за кількістю виробленого продукту, але переважаючи їх людськими ресурсами, що змушувало останніх вести боротьбу за виживання. Це виснажувало матеріальні ресурси цивілізованих суспільств і часто завершувалося їхнім поглинанням, що знову відкидало Давню Америку назад у первісність.
Усі ці чинники діяли спільно, породжували один одного і були причиною загальної відсталості індіанців у темпах і масштабах розвитку цивілізаційних процесів. Однак, якщо загальний обсяг виробленого на душу населення продукту суттєво поступався європейським та азійським показникам, то рівень життя владної верхівки залишався практично тим самим, тобто казково розкішним. Цього можна було досягнути тільки завдяки тотальному обдиранню простолюду, який жив на рівні напівголодного животіння. Якщо додати до цього масові людські жертвоприношення, то стає зовсім незрозумілим чому в історії доколумбових цивілізацій не зафіксовано жодного випадку бунту «низів»? На чому базувалася стабільність таких суспільств?
Відповідь на це запитання віднайти дуже важко, оскільки навіть релігійні чи соціальні детермінанти не можуть його пояснити у повному обсязі. Однак, якщо придивитися пильніше до життя верхівки у стародавніх індіанців, можна дещо зрозуміти. До прикладу, у суспільстві ольмеків, той, хто претендував на членство у панівному прошарку, мусив здійснити самокастрацію. У майя така людина повинна була постійно під час обрядів жертвувати богам свою кров і брати участь у ритуальних «квіткових війнах» (кривавих побоїщах між містами, які чинилися на честь богів). Охочий пробитися нагору у цивілізації Паракас спершу переживав страхітливий ритуал посвяти (удар макамою по голові з наступною трепанацією черепа). У ацтеків член верхівки мав засвоїти курс навчання у спеціальній школі для знаті, порядки в якій нагадували концтабір, тоді як простолюдин після нетривалих занять міг іти розважатися з куртизанками. Тотонаки приносили в жертву богам своїх дітей і знать мала це робити частіше. У сапотеків жрець лише раз на життя мав право на інтимний зв'язок з жінкою. Тобто, діяв принцип «за все треба платити» і давні індіанці довели його до абсолюту. Чим вище хтось стояв на суспільній драбині, тим більшою була його плата за це і ніхто нікого силоміць до влади (а, значить, і до добробуту) не тягнув. А хто не мав цього добробуту, міг тішити себе тим, що протикати риб'ячою кісткою власного язика чи регулярно жертвувати богам свою кров його ніхто й ніколи не примусить.
І наостанок. За дивним збігом обставин, але перед вторгненням європейців практично всі високорозвинені індіанські суспільства переживали кризовий період, викликаний громадянськими війнами, внутрішніми інтригами та екологічними катастрофами, які чомусь відбулися саме в той час. Це суттєво полегшило можливості європейської експансії на нові землі.
Питання 2.
Ольмеки:
Першим народом, який перетнув межу між первісністю та цивілізацію на американському континенті були ольмеки. Вони вважаються прабатьками культури всього Мезоамериканського регіону. Загалом про них відомо дуже мало. Їхню цивілізацію відкрили у 1862 р., коли у джунглях випадково наткнулися на гігантські кам'яні зображення людських голів висотою від 1,5 до 3 м. З часом виявили 11 таких голів, до того ж із різними антропологічними типами, що дозволило припустити, що ця цивілізація об’єднувала 2 народи: 1) «народ Ягуара» - чистокровних ольмеків, які мали приземкувату статуру, монголоїдні очі, пласкі носи та пухлі губи і були схожі на негроїдів; 2) «народ Змії» - високі худорляві бородані з орлиними профілями. Усі голови розвернуті у напрямку Атлантичного океану. На сьогодні найпоширенішою є версія, що ці голови були вирубані з колишніх вівтарів або тронів владик і є їхніми посмертними статуями.
Історія ольмеків нам майже невідома. Вчені припускають, що їхня цивілізація зародилась десь між 1500 і 1200 р. до н.е. Згідно легенди, ольмеки ведуть свій рід від шлюбу жінки та ягуара. А їхня писемність, яка вибита на кам’яних стелах, статуетках чи вирізана на керамічному посуді, досі нерозшифрована, що не дозволяє нам заглибитися у їхню історію.
Мешкали ольмеки в дерев'яних хижах, укритих пальмовим листям. Основним їхнім заняттям було вирубно-вогневе землеробство, хоча займалися вони також полюванням, рибальством і збиральництвом. Металів вони не знали, зате з каменем уже могли робити все, що завгодно: обтісувати, розпилювати, терти, шліфувати, свердлити. З каменю виготовляли не лише знаряддя війни та праці, а й пам’ятки мистецтва. Також вони виготовляли ступінчасті піраміди, найвища з яких сягає 33 м. Ходили вони голими або у довгих сорочках, а волосся на голові голили. Серед культів найбільшого поширення набули культ бога дощу, культ ягуара та культ богині Місяця. Зафіксований також канібалізм, але який характер він мав, культовий чи просто харчовий, сказати важко.
Висока концентрація населення і відносно стабільне економічне становище сприяли розвитку інтелектуального життя. Їхні мудреці розробили складну календарну систему, створили двадцятеричну числову систему, якою потім послуговувалися всі народи Мезоамерики. Зналися на медицині та агрономії. Також побудували перший в Америці міський водопровід. Ольмеки створили знамениту «гру з м’ячем», яка поширилась і в пізніших цивілізаціях. Також винайшли піктографічну писемність, яку поки що вчені не можуть розшифрувати до кінця.
Скоріш за все, їхня цивілізація була конфедерацією міст-держав. Кожне місто було політичним, культовим і торгово-ремісничим центром, якому підпорядковувалась аграрна периферія. Очолював його верховний вождь-жрець, влада якого була абсолютною. Після смерті йому будували пишний мавзолей. Ритуал поховання ольмецького вождя був доволі моторошним: йому відрізали голову і клали її разом із тілом у саркофаг, а для супроводу покійника кам’яними сокирами рубали голови молодим хлопцям і клали їх поруч із трупом володаря. Щоб не допустити до верхівки кар’єристів, претендентам влаштовували низку доволі неприємних процедур. Їхні жерці штучно деформували собі черепи шляхом стискання, підпилювали зуби, регулярно протикали собі вуха та язики для пожертвування крові богам. Та найголовнішою перепусткою до стану жерців була добровільна самокастрація. Простолюдини жили значно скромніше, зате від них подібних обрядів ніхто не вимагав.
У ІУ – ІІІ ст. до н.е. починається криза ольмецького суспільства, яка завершується його крахом. Причини на сьогоднішній день не встановлено, є хіба що ряд гіпотез: виснаження природи від господарської діяльності, величезна соціальна нерівність, яка завершилась бунтом низів (однак, його поки що ніхто не довів), великі міграції в регіоні і прихід нових племен. Наявні сліди руйнувань та раптовий, а не поступовий занепад цивілізації схиляють вчених до думки про насильницький характер її загибелі.