Лімбічна система мозку

До лімбічної системи відносять ряд утворень головного мозку, що об’єднані спільністю анатомічних ознак і фізіологічних функцій. Основу лімбічної системи складають структури старої і проміжної кори великого мозку (морський коник, закрутка морського коника, поясна та зубчаста закрутки), а також такі підкіркові утворення як соскоподібні тіла гіпоталамуса, мигдалеподібні ядра великих півкуль та інші.

Об’єднуючи у своєму складі структури нюхового мозку і маючи двосторонні зв’язки з різними відділами головного мозку (корою великих півкуль, гіпоталамусом, зоровими горбами, мозковим стовбуром), лімбічна система виконує не лише нюхові функції, але й відіграє важливе значення у регулюванні функцій внутрішніх органів, емоційних станів та мотивації поведінки. Утвори лімбічної системи беруть участь у підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму та процесах навчання і пам’яті.

Лімбічна система координує вегетативні і соматичні рефлекси відповідно до емоційного стану. Вона забезпечує загальне покращення пристосування організму до змін навколишнього середовища.

Біла речовина великого мозку. Разом з розвитком кори розвивається складна система волокон, що з’єднують півкулі між собою та різними відділами мозку. Вони утворюють білу речовину, яка становить головну масу півкуль. Біла речовина розташована під корою великих півкуль, утворюючи вище мозолистого тіла суцільну масу. Нижче біла речовина знаходиться у вигляді прошарків, або капсул, між скупченнями сірої (підкірковими вузлами). Найбільшою серед них є внутрішня капсула.

За місцем розміщення і функціональними особливостями в складі білої речовини розрізняють асоціативні, комісуральні і проекційні волокна.

Асоціативні волокна з’єднують між собою і забезпечують функціональний взаємозв’язок окремих ділянок кори однієї пікулі. Їх розрізняють довгі і короткі. За межі однієї пікулі вони не виходять.

Комісуральні волокна з’єднують між собою симетричні ділянки обох півкуль. Вони ідуть від однієї півкулі до другої і утворюють мозолисте тіло, передню і задню спайки головного мозку.

Проекційні волокна виходять за межі півкуль в складі проекційних шляхів. По них здійснюються двосторонні зв’язки кори з розташованими нижче відділами центральної нервової системи аж до спинного мозку. Одні з них — чутливі, що проводять імпульси доцентрово від спинного мозку і стовбура до кори півкуль. Інші — рухові, які проводять імпульси, що виникли в корі, до центрів стовбура, спинного мозку.

У зв’язку з тим, що більшість проекційних провідних шляхів центральної нервової системи утворюють перехрестя, так що кожна з півкуль має зв’язок з протилежною половиною тіла. Ліва півкуля головного мозку контролює діяльність правої половини тіла, а права півкуля — лівої половини.

Екстрапірамідна система. В еволюції хребетних тварин екстрапірамідна система виникла дуже рано. У нижчих хордових, рухи яких здійснюються автоматично, пірамідна система ще відсутня, а основним еферентним шляхом для скелетних м’язів є екстрапірамідна система.

З подальшим розвитком рухової активності тварин та переднього мозку і його кори, утворюється нова система — пірамідна (зв’язана з пірамідними клітинами кори великих півкуль), а головними еферентними шляхами стають більш досконалі пірамідні шляхи. Проте роль екстрапірамідної системи у вищих хребетних і людини теж дуже велика. Вона підтримує тонус скелетних м’язів та регулює несвідомі, автоматичні рухи людини (ходіння, бігання, стрибки, плавання та ін.) і підпорядковується пірамідній системі. З участю екстрапірамідної системи тіло підтримується в потрібному положенні.

Ядра смугастого тіла (бліда куля, шкаралупа, хвостате ядро), які є найважливішими підкірковими руховими центрами, разом з ядрами проміжного мозку, червоними ядрами середнього мозку, чорною субстанцією, ретикулярною формацією та деякими іншими частинами мозку становлять екстрапірамідну систему.

До рефлекторних рухових (екстрапірамідних) шляхів відносяться рубро-спінальні, текто-спінальні, переддверно-спінальні та інші шляхи.

По низхідних нервових волокнах цих шляхів імпульси досягають передніх рогів спинного мозку і далі передаються до скелетних м’язів. Основними шляхами екстрапірамідної системи є рубро-спінальні провідні шляхи.

Пірамідна й екстрапірамідна системи — системи, що регулюють довільні (пірамідні) і мимовільні (екстрапірамідні) рухи. Оскільки вони функціонують в повній взаємодії, доповнюючи одна одну, провести чіткі межі між пірамідною і екстрапірамідною системами практично неможливо.