Тема 4. Рекреаційний потенціал та рекреаційні ресурси
4.1. Рекреаційний потенціал території та проблеми його оцінки.
4.2. Рекреаційні ресурси: загальні характеристики та основні класифікації.
4.3. Специфіка туристських ресурсів.
4.1. Рекреаційний потенціал території та проблеми його оцінки.
Виділення критеріїв рекреаційної діяльності за тривалістю і місця проведення часу є дуже істотною процедурою. За тривалістю рекреації виділяються туризм і екскурсії. Визначення тимчасового відмінності між екскурсіями та туризмом досить однозначно - це добовий цикл. Все, що займає в рекреаційній діяльності менше 24 годин, тобто екскурсія; більше 24 годин - туризм. Види рекреаційної діяльності досить різноманітні. Так, всі види відпочинку можна поділити на дві великі групи: стаціонарні та мобільні. Інша класифікація розглядає відпочинок як тривалу категорію (лікувальний, оздоровчий, спортивний та пізнавальний туризм) і короткочасну категорію. По сезонному ознакою в цих групах відпочинку можна виділити літні, зимові та види відпочинку перехідних сезонів. За віковими показниками розрізняють відпочинок дошкільнят, школярів, молоді, осіб середнього віку і відпочинок літнього населення. Крім того, виділяють відпочинок сімейний, індивідуальний, змішаний, організований і неорганізований. У міжнародній практиці виділяється конгресовий туризм (В.Б. Нефьодова, 2001). Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу, країни, району і т. д.
Під рекреаційним потенціалом розуміється вся сукупність при-рідних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території (Т.В. Ніколаєнко, 1998). Іноді рекреаційним потенціалом називають відношення між фак-тичної і гранично можливої чисельністю туристів, яка визначається виходячи з наявності рекреаційних ресурсів, що є, на думку ав-торів даної роботи, не зовсім вірним твердженням.
Дуже часто, під рекреаційним потенціалом розуміється наявність на території певних унікальних або, принаймні, цікавих не тільки для місцевих жителів об'єктів. Хоча це не цілком обов'язкова ознака, а тільки бажаний варіант. Рекреаційний потенціал території дуже мінливий і залежить від особливостей соціокультурного освіти, в межах якого вона розташована (Т.В. Ніколаєнко, 1998). У поняття рекреаційного потенціалу входить поняття «умови і фактори розвитку рекреаційної діяльності».
4.2. Рекреаційні ресурси: загальні характеристики та основні класифікації.
До рекреаційних ресурсів належить сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, його працездатності, і які використовують для прямого і непрямого споживання та надання курортних і туристичних послуг.
У структурі рекреаційних ресурсів виділяють 2 складові частини: природні та соціально-економічні (історико-культурні і соціально-економічні ресурси рекреаційної діяльності).
1. Природні ресурси - клімат, водні ресурси, мінеральні джерела лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний мир, національні парки та заповідники, унікальні природні об'єкти тощо.
2. Історико-культурні ресурси - включають історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні об'єкти та установи культури (історичні, археологічні, архітектурні місця твору монументального мистецтва, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва і ремесел, музеї, виставки, театри тощо).
3. Соціально-економічні умови і ресурси - включають економіко-географічне положення, транспортну доступність території, рівень її економічного розвитку, територіальну організацію господарства, рівень забезпечення обслуговування населення, структуру населення, трудові ресурси тощо.
Розвиток рекреаційної діяльності обумовило появу науки про рекреацію -рекреалогию, об'єктом дослідження якої є рекреаційна система, що складається із взаємозалежних природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органів керування та самих відпочиваючих (рекреантів).
Услід за промисловістю та сільським господарством, рекреація в усім світі стає важливим користувачем ресурсів природного середовища і території.
Однак для успішного рішення рекреаційних завдань, на призначених для цього територіях повинні перебувати:
необхідні природні комплекси;
культурні об'єкти (житло, інженерно-технічні споруди);
обслуговуючий персонал.
Така територіальна рекреаційна система повинна мати соціальну функцію як головну. У випадку, коли в межах такого природно-територіального комплексу вирішуються винятково лікувальні завдання - основне значення надається таким якостям ландшафту, як наявність і склад мінеральних вод, лікувальних грязей, характер клімату та інш.
Коли ж ландшафт використається винятково для масового відпочинку, особливого значення набуває його естетичні якості.
Природні території та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, рекреаційну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається законодавством України - законами "Про природно-заповідний фонд" та "Про курорти".
Ділянки суши і водного простору, які ставляться до перерахованих категорій, виділяються з метою збереження природної різноманітністі ландшафтів, природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання ушкодження та передчасного виснаження цих ресурсів, генофонду тваринного і рослинного миру, підтримки зонального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
До природно-заповідного фонду України відносяться:
- природні території і об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища;
- штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки й парки - пам'ятники садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки й парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної й наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, які оголошуються заказниками або пам'ятниками природи заказники діляться на:
- ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологичні;
- пам'ятники природи розподіляються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
На землях природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає, або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів і об'єктів або перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
На територіях й об'єктах природно-заповідного фонду встановлюється режим - сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій і об'єктів, характер припустимої діяльності в них, порядок охорони, використання та відтворення їх природних комплексів.
З метою організації екологічного забезпечення та функціонування природно-заповідного фонду і курортних місцевостей законодавством України передбачений ряд заходів:
ведення Державного кадастру об'єктів природно-заповідного фонду й природних лікувальних ресурсів України, здійснення їхньої економічної оцінки;
надання відповідним підприємствам, установам й організаціям, які забезпечують функціонування природних курортних територій і об'єктів природно-заповідного фонду податкових, митних і кредитних пільг у порядку встановленому законодавством;
забезпечення компенсації збитку, що виник внаслідок порушення законодавства.
Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку. Підприємства, установи й організації звільняються від плати за землю, включені до складу заказників, пам'ятників природи, заповідних урочищ і парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва.
З метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних природних територій і об'єктів, до прийняття у встановленому порядку рішень про оголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду та виділення необхідних для цього засобів - проводиться їхнє резервування.
Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природних процесів та явищ, які відбуваються в них, розробки наукових основ охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки (Кам'яні могили, Великий каньйон).
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського користування і надаються заповідникам у порядку встановленому Законодавством України.
Основними завданнями природних заповідників є:
- збереження природних комплексів і об'єктів на їх території,
- проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища,
розробка на основі наукових досліджень природоохоронних рекомендацій,
поширення екологічних знань,
- сприяння в підготовці наукових кадрів і фахівців в області охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ, або створює погрозу шкідливого впливу на його природні комплекси і об'єкти.
У проекті території природного заповідника та охорони його природних комплексів, може бути передбачене виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника в косовицях, випасах, городах і полив, відповідно до встановленим нормативам.
Дані проекти розробляються спеціалізованими проектними організаціями й затверджуються міністерством екології й природних ресурсів.
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, її змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків із включенням у їх склад території і об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать довсесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників (Асканія-Нова, Карпатський біосферний заповідник).
Для біосферних заповідників встановлюється диференційований режим охорони, відтворення і використання природних комплексів відповідно до функціонального зонування:
заповідна зона - включає території, призначені для збереження та відновлення найцінніших природних і мінімально порушених антропогенними факторами комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; режим зони визначається відповідно вимогам, встановленим для природних заповідників;
буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності із прилеглих територій; її режим і порядок створення визначаються відповідно вимогам, встановленим для охоронних зон природних заповідників;
зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації й інших видів господарської діяльності.
У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища.
Всі наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.
Складність створення національних парків полягає в тім, що на цих природних і рекреаційних територіях поєднуються дві тенденції - створення умов відпочинку серед природи при максимальному збереженні природного середовища.
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів і об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу або естетичну цінність (Шацький природний національний парк, Тростянецький дендрологічний парк, Національний дендрологічний парк Софіївка).
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами і об'єктами вилучаються із господарського використання та надаються природним паркам у порядку встановленому законодавством України.
До складу територій національних парків можуть включатися ділянки землі й водного простору інших землевласників і землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання наступних основних завдань:
- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;
створення умов для організованого туризму, відпочинку і інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;
проведення наукових досліджень природних комплексів і їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Національний природний парк являє собою складну єдину територіальну систему, що охоплює різні за функціональною спрямованістю, режими охорони та природокористування зони.
На цих територіях, з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів і об'єктів, їх особливостей, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно із функціональним зонуванням:
заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів, режим якої визначається відповідно вимогам, встановлених для природних заповідників;
зона регульованої рекреації - у її границях проводяться короткостроковий відпочинок і оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється пристрій і відповідне встаткування туристичних маршрутів та екологічних стежок; тут забороняються вирубка лісу головного користування, промислове рибальство та полювання, інша діяльність, що може негативно вплинути на стан природних комплексів і об'єктів заповідної зони;
зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів для обслуговування відвідувачів парку;
господарська зона - у її границях проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, перебувають населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, також землі інших землевласників і землекористувачів, які включені до складу парку та на яких господарська діяльність здійснюється з дотриманням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації й господарської зони забороняється будь-яка діяльність, що приводить або може привести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниженню рекреаційної цінності території національного природного парку.
Рекреаційна ємність є головною вихідною величиною, дотримання якої при проектуванні й експлуатації природного парку забезпечує збереження природного ландшафту - головного рекреаційно-господарського фонду парку. Ефективна рекреаційна діяльність можлива при наявності відповідних запасів рекреаційного потенціалу.
Рекреаційна ємність території визначається за формулою (И.Зелінський):
де Е - екологічна ємність території, чол./дн.;
пі - максимальне значення навантаження, що приводить природні комплекси першого плану стійкості відповідно до першої або другої стадії дигресії, чол./дн.га;
Sі - площа природного комплексу першого класу стійкості до рекреаційного навантаження, га.
Тому в процесі функціонування парку, його фактичну місткість небажано доводити до гранично припустимої, а підтримувати на рівні 50-75% від максимальної.
Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території проводяться відповідно до Положення про національний парк і Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
4.3. Специфіка туристських ресурсів.
Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.
Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.
Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.
Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.
Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.
Індустрія туризму достатньо диференційована і дає різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг
Туристичний ринок - система світових господарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на туристсько-екскурсійні послуги.
Туристичний ринок, як і всі інші ринки, функціонує на основі дії законів попиту і пропозиції. Туристичний попит-це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція - сукупність виробничих можливостей підприємств, спроможних надати туристичний продукт. В поняття "туристична пропозиція" входить як матеріальна база туризму, так і туристичні послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе тільки при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок - економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:
туристичного попиту;
пропозиції туристичного продукту;
ціни;
конкуренції.
Сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий. Як і будь-який інший ринок, туристичний ринок свого часу пройшов шлях від ринку продавця, коли виробник вирішує, який продукт, в якій кількості виробляти і де продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій кількості і по якій ціні виробляти.
У широкому розумінні, ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Розширене трактування розкриває дуже важливий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільне значення виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.
Окрім спеціальної функції забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме тих товарів та послуг, які потрібні споживачам.
Наприклад, туристичний ринок зорієнтований на конкретного споживача, на його побажання, смак, звичку, мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість, знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі чи вибірково.
Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача складний, нерідко не передбачає безпосереднього зв'язку між ними. В процесі просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача.
Отже, туристичні ресурси є важливою передумовою становлення і розвитку туристичної індустрії, а, відповідно, і місця, яке посідає держава на світовому туристичному ринку. Застосувавши критерій походження туристичних ресурсів, їх поділяють на натуральні (природничі) та культурні (антропогенні) цінності. За функціональними критеріями розрізняють:
- відпочинкові ресурси, які становлять основу розвитку відпочинкових функцій і залишаються у великій залежності від умов природного середовища;
- спеціальні ресурси, які також пов’язані з рисами природного середовища і роблять можливим розвиток різних форм кваліфікованого туризму;
- краєзнавчі ресурси, які є предметом пізнавального інтересу.
Серед методів, які використовуються для повноцінного дослідження привабливості туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити такі: а) методи, які опираються на вторинну інформацію (дані статистики та інформація, представлена на мапах); б) методи, які полягають у збиранні первинної інформації (анкетні дослідження, спостереження, інтерв’ю тощо).
Враховуючи специфіку явища - значну індивідуалізацію туристичних потреб і часто відсутність відповідної статистичної інформації - велике значення мають методи, пов’язані з роботою на об’єктах. Це стосується як досліджень, пов’язаних з визначенням туристичних цінностей тих чи інших об’єктів на місцевості, так і в визначенням потреб і пріоритетів туристів.
Туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація, наприклад, туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і важкою для окреслення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути дуже інтимними, через що під час опитування може даватися фальшива відповідь. Тож слушним є погляд, що інформація, отримана від туристів, повинна інтерпретуватися з урахуванням того факту, що одна й та ж особа в інший час і (або) в іншому місці дала б іншу відповідь. Це, однак, не означає, що не можна використовувати і узагальнювати результати, отримані шляхом опитування, тим самим беручи під сумнів проведення таких досліджень.
Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні – різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. До головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-готелю і формування ринку туристичних послуг в Україні можна віднести:
- забезпечення загальнодержавної та регіональної підтримки туризму;
- залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;
- створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;
- забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;
- розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності;
- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.
Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.