2. Системи грошового обігу, грошова маса, закон грошового обігу
Система грошового обігу – це форма організації грошового обігу, яка історично складалась у кожній країні і законодавчо встановлена державою. Історія знає три типи грошових систем: біметалізм; монометалізм; система нерозмінних кредитних (символічних) грошей.
В основі системи біметалізму (16-19 ст.) знаходились два грошових метали: золото і срібло. Таке становище суперечило природі грошей як єдиного еквівалента. Існували ціни в золоті і в сріблі, і тому з часом від системи біметалізму відмовились.
Система золотого монометалізму (19 ст. – 30 рр. 20 ст.) пройшла ряд еволюційних етапів. На цій стадії в основі грошової системи знаходилися золоті монети, що вільно обмінювалися на банкноти. При цій системі не буває ані нестачі, ані надлишку грошей в обігу. Але ця система – найдорожча грошова система, до того ж вона малорухома та інертна. Тому на початку 20 ст. відбувся перехід до золото-злиткового стандарту. Золоті монети виучили з обігу і переплавили в злитки, які зберігаються у золотому запасі країни. Обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золота по фіксованій державній ціні (золотому змісту паперових грошей).
Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець монометалізму. На зміну йому приходить система нерозмінних кредитних грошей, яка характеризується такими рисами:
1) демонетизація золота;
2) відміна золотого змісту кредитних грошей;
3) панування кредитних (символічних) грошей;
4) значне розширення безготівкового обороту;
5) посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
6) державне регулювання грошового обігу.
Але цей перехід відбувався поступово. Зокрема золото-девізний обіг існував до 70 рр. 20 ст.
Сучасний грошовий обіг утворює сукупність грошових засобів, який існує у двох формах: готівки і безготівкових грошей. За обсягом готівка (банкноти і розмінна монета) значно уступає безготівковим грошам (чекам і іншим грошовим засобам на банківських рахунках). Банкноти і розмінна монета нині складають лише біля 10% усіх грошових засобів. В сучасній економіці функціонує велика різноманітність грошових засобів, що породжує проблему грошової маси.
Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів, які знаходяться в економіці в готівковій і безготівковій формі; забезпечує обіг товарів і послуг в масштабах всієї країни. Вона відображає пропозицію грошей в економіці країни.
Грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ.
Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.
Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2 – це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.
Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.
Закон грошового обігу полягає у дотримуванні в обігу необхідної кількості грошей. Раніше користувалися формулою, яка визначає необхідну кількість готівки:
,
де
КГ – необхідна кількість готівки, яка забезпечує товарний обіг,
СЦ – сума цін, реалізованих за рік товарів,
К – річна сума цін товарів, проданих в кредит (безнегайна оплата),
П – сума платежів, що взаємопогашаються, не вимагаючи використання готівки (бартерний обмін),
ВР – розрахунки що взаємопогашаються,
О – швидкість обігу готівки.
Ця формула відображає закон обігу повноцінно золотих грошей або їх готівкових знаків (банкнот і розмінної монети), але тому що готівка нині складає лише 10-15%, абсолютна більшість товарів і послуг реалізується через безготівковий обіг, що являється специфікою системи нерозмінних кредитних грошей.
Зростання значення безготівкового обміну робить непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей. Тепер для цього широко застосовують рівняння американського теоретика Фішера (1947 р.), яке має такий вигляд:
,
де
М – готівка і безготівкові гроші,
V – швидкість обігу грошей,
P – ціни товарів і послуг,
Q – обсяг товарної маси (кількість товарів і послуг).
Звідси
знаходимо необхідну для обігу грошову
масу:
.
