2.Загальна структура людини, розвиток її властивостей, внутрішні і зовнішні взаємозв’язки.

Структура особистості – це системне цілісне психологічне творення, яке має всі ознаки системного підходу та базові структурні елементи – соціальний, психологічний, індивідуальний, діяльнісний, біологічний (генетичний).

Структура особистості багатогранна. Характерни­ми її компонентами є:

• скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності);

• можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства);

• самоуправління (утвердження самосвідомості особис­тості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаб­лення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

Особистість характеризують такі ознаки:

• розумність (визначає рівень інтелектуального роз­витку);

• відповідальність (рівень розвитку почуття відпові­дальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізува­ти свої вчинки і відповідати за них);

• свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

• особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

• індивідуальність (несхожість на інших).

Спрямованість особистості – це сукупність стійких спонукань, які орієнтують діяльність людини незалежно від ситуації.

Структура спрямованості особистості

Основні елементи спрямованості:

бажання, потяги, переконання, світогляд, ідеали, схильності, потреби, інтереси.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес – спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Схильність – стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви­конувати певну працю.

Потяг – внутрішнє спонукання людини до дії, яке супроводжується бажанням зблизитись з об’єктом потягу.

Потреба – необхідність у чомусь.

Згідно з теорією Мясищева особистість характеризується трьома основними ставленнями і основу особистості складає її структура:

1. ставлення до себе;

2. ставлення до людей;

3. ставлення до діяльності.

Структура особистості (за С.Л. Рубінштейном).

Підструктура спрямованості – виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності та поведінки, у світогляді.

Підструктура знань, умінь, навичок – набувається у процесі життя та пізнавальної діяльності.

Підструктура індивідуально-психологічних особливостей – виявляється у темпераменті, характері, здібностях.

Структура особистості (за К.К. Платоновим):

1. підструктура спрямованості – об'єднує відносини і моральні риси особистості;

2. підструктура соціального досвіду – включає знання, навички, набуті в індивідуальному досвіді шляхом навчання;

3. підструктура форм відображення (психологічна) – охоплює індивідуальні особливості окремих психологічних процесів, що формуються під час соціального життя;

4. підструктура біологічно-обумовлена – об'єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості, патологічні зміни.

Розвиток особистості в онтогенезі

Розвиток людини – процес становлення та формування її особистості, вдосконалення її фізичних та духовних силі під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку.

Розвиток полягає передусім в:

• якісних змінах психічної діяльності,

• переході від нижчих ступенів (щаблів) розвитку до вищих,

• виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо,

• формуванні нових якостей особистості.

Людська особистість розвивається в таких напрямах:

анатомо-фізіологічні зміни – збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи;

психічні зміни – передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості;

соціальний розвиток особистості – набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві.

Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням одних і зменшенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили тощо).

Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні – виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих. Найпомітніші ці зміни в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час із зародкової клітини перетворюється на людську істоту.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній світ, розширенні пасивного й активного словника, розширенні обсягу уваги, сприйняття, пам'яті, збільшенні швидкості реакцій тощо.

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.