Стратегії міліції для профілактики підліткової злочинності – ІІ
з
а
підтримки Швейцарської Агенції Розвитку
та Співробітництва
ГО «ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ НАРКОМАНІЙ ТА НАРКОЗЛОЧИННОСТІ»
Програма розвитку життєвих навичок для підлітків „групи ризику”
Керівництво для тренерів
Розробка:
Горбенко Павло
Григор’єва Вікторія
Київ 2007
Програма розвитку життєвих навичок для підлітків „групи ризику”
Теоретичні засади.
Програма розвитку життєвих навичок, яка пропонується до розгляду, побудована на мотиваційному підході та концепції розвитку життєвих навичок. Ціннісна орієнтація цих підходів є спільною з відновним підходом – повага до особистості, а ще точніше – повага до вибору, який робить ця особистість.
Мотиваційний підхід виходить із принципу, що будь-які сталі зміни можливі лише у випадку, якщо особа сама бажає їх настання. Отже, формування соціально прийнятної поведінки підлітка можливе за двох умов. По-перше, якщо він усвідомлює існування проблем, які саме для нього і зараз створює його девіантна поведінка. По-друге – якщо буде усвідомлювати й альтернативу такій проблемній поведінці, при чому не просто усвідомлювати, а сприймати як прийнятну та корисну для себе. І в цьому випадку підлітку можна допомогти якраз в усвідомленні існуючої ситуації, її цілісного бачення. Або, іншими словами, допомогти зрозуміти та прийняти відповідальність за власні дії та їх наслідки.
При цьому існує явище, яке в мотиваційному консультуванні називають амбівалентністю. Це ситуація коли особа одночасно „і хоче і не хоче” змінюватися. Вона пояснюється тим, що проблемна поведінка закріплюється багатьма внутрішніми захисними механізмами які, найчастіше, не усвідомлюються. В цьому випадку мотиваційний підхід пропонує стратегію, що спрямована на „посилення сумнівів” щодо доцільності продовження проблемної поведінки та можливості пошуку її альтернатив.
Керівний принцип поваги до особистості у мотиваційному підході проявляється й у прийнятті вибору клієнта, яким би він не був. Рішення щодо власних дій має приймати сама людина і тільки вона насправді може це зробити. Єдине, в чому їй може бути подана допомога з боку інших – у висвітленні реального стану речей.
Нарешті, ще один важливий момент, це – віра у можливість змін клієнта, не зважаючи на те, в якій ситуації він знаходться зараз. Іншими словами йдеться про приняття особи, яка „зробила помилку” але має шанс змінитися на краще.
Навчання або розвиток життєвих навичок. Якщо мотиваційний підхід каже про свідомий вибір на користь змін, який робить підліток, то необхідним є запропонувати альтернативу – якщо я відмовлюсь від чогось, що я можу отримати замість. Досить часто девіантний підліток відчуває власну неповноцінність, порівнюючи себе з більш успішними з його погляду однолітками та старшими, що й призводить до продовження проблемної поведінки. За небажанням змінюватися стоїть страх – я не зможу стати таким, як інші, отже, я буду залишатися таким, як зараз, оскільки це звично. З такою позицією можна зустрітись і у тих підлітків, які прогулюють школу, і у тих, які вживають психоактивні речовини, і у тих, які займаються крадіжками або пограбуваннями. Отже, така особа потребує навчання тим життєвим навичкам, оволодіння якими дало б їй змогу відчути впевненість в собі, а далі – розкритись як особистості.
Навчання або розвиток життєвих навичок як формальний підхід до профілактики вживання психоактивних речовин та підліткової злочинності, запропонований ВОЗ, включає 5 основних компонентів:
самоповага та емпатія;
спілкування та міжособистісні стосунки;
прийняття рішень та вирішення проблем;
творче та критичне мислення;
уміння справлятись з емоціями і стресами.
Отже, пропонована Програма розвитку життєвих навичок має на меті мотивування підлітків „групи ризику” до зміни девіантної поведінки та розвиток нових, більш конструктивні моделі поведінки. Для цього виконуються наступні завдання:
дослідження проблемної поведінки з точки зору її ефективності;
пропонування альтернатив проблемній поведінці;
засвоєння навичок нової, більш ефективної поведінки.
Загальними результатами проходження Програми має стати:
Покращення психосоціального здоров’я;
Утримання від стереотипних моделей поведінки;
Вироблення нових конструктивних моделей поведінки;
Усвідомлення правди про себе;
Застосування набутих знань, вмінь та навичок у житті.
Практична частина
Цільова група: учні 7-11 класів віком від 13-17 років, які схильні до девіантної поведінки, зокрема вживання наркотичних речовин, конфлікти з батьками, вчителями, проблемами з законом та навчанням. В той же час Программа є ефективною для роботи з підлітками, які не вчинили протиправних дій, але почувають себе невпевнено, тривожно або мають проблеми з адаптацією в колективі однолітків.
Основне призначення Програми – робота на другому рівні профілактики, однак вона може бути ефективною також на рівнях первинної (із широким загалом підлітків) та третинної профілактики (з підлітками, що мають досвід вчинення правопорушень або злочинів).
Програма розвитку життєвих навичок може функціонувати на базі загальноосвітнього або спеціального навчального закладу (школа, ПТУ, ліцей, інтернат) або соціальних сервісів (центри соціальних служб для молоді, підліткові клуби тощо).
Етапи впровадження Програми:
Презентація програми педагогічному колективу навчального закладу
Презентації програми учням навчального закладу
Первинне мотиваційне консультування (відбір учасників)
Тренінг розвитку життєвих навичок;
Післядогляд та реалізація отриманих навичок у допомозі іншим.
Початку роботи у конкретному навчальному закладі є зустріч з його адміністрацією та принципове вирішення питання щодо можливості впровадження ПРЖН, наявності приміщення, зацікавленості тощо. Також, бажано, щоб було сформовано ініціативну групу, яка буде координувати роботу з впровадження програми. До неї можуть входять шкільний психолог або соціальний педагог, а також можуть долучатися вчителі, учні старших класів, або студенти, які хотіли б взяти участь у цій діяльності.