3. За розмірами ставок:

• преференційні – застосовуються до товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною в митні союзи, або утворюють з нею спеціальні митні зони. Вони включають навіть звільнення від сплати мита;

• пільгові – застосовуються до товарів, які походять з держав або економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів, які походять з країн, що розвиваються;

• повні (загальні) – передбачені для товарів та предметів з інших країн.

4. За походженням:

• автономні - мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органів державної влади країни;

• конвенційні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди.

5. За типами митних ставок

• постійні;

• змінні

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє со­бою різновид перемінних митних податків, ставки яких зале­жать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначе­них кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за понадквотовою ставкою тарифу. Тариф­не квотування є інструментом комбінованого характеру, який по­єднує елементи економічного І адміністративного впливу. Активно застосовується в €С, а також передбачено Угодою із сільського гос­подарства у рамках ГАТТ/ВТО.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції", особливо не перешко­джаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.

Для захисту національних виробників готової продукції та сти­мулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

Наприклад, у США шкала тарифної ескалації у ланцюжку "шку­ра — шкіра — продукти зі шкіри" становить 0,8 — 3,7 — 9,2 %, в Японії: 0 — 8,5 — 12,4 %, в ЄС: 0 — 2,4 — 5,5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених краї­нах.

Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються інші види зовнішньоторговельних обмежень - нетарифні.

ІІ. Нетарифні обмеження здійснюються: 2.1. кількісні, 2.2. приховані, 2.3. фінансові та іншими методами - їх понад 800..

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. Більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій тор­говій системі.

2.1. Кількісні обмеження. До кількісних обмежень відносять­ся: 2.1.1. квотування, 2.1.2.ліцензування, 2.1.3. “добровільні” обмеження екс­порту.

2.1.1.Квотування. Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Класифікація квот:

1. За напрямком дії квоти поділяються на:

• експортні, котрі вводяться урядом країни для за­побігання вивозу дефіцитної на внутрішньому ринку про­дукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати доро­гоцінних металів, коштовні та напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політич­них цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

• імпортні квоти, які вводяться урядом країни для захи­сту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досяг­нення збалансованості торгового балансу, регулювання попи­ту та пропозиції усередині країни як відповідна міра на дис­кримінаційну торгову політику інших держав.

2. За масштабом охоплення квоти поділяються на:

• глобальні, котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується;

• групова - встановлюється по товару (товарах) із вказівкою групи країн куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

• індивідуальні - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод.

2.1.2. Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими ор­ганами на основі видачі ліцензій. Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на ек­спорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначе­ний проміжок часу.

Основні види ліцензій:

• разова ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

• генеральна ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

• глобальна ліцензія - дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивіз даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

• автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару.

2.1.3. “Добровільне” обмеження експорту (ДОЕ) - це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукає свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій екс­порт. Приводом для ДОЕ звичайно є заяви національних това­ровиробників про те, що ввіз того чи іншого товару через кор­дон призводить до втрат на виробництві та дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, ви­магаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного то­вару. Угода підписується під натиском імпортера і тому “доб­ровільність” є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що бу­де поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення “добровільних” експортних обмежень експортером є негативним для імпорте­ра. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, які не наклали “доб­ровільних” обмежень на свій експорт.

2.2. Приховані види торговельних обмежень. Істотна роль се­ред нетарифних методів торгової політики приділяється прихованим видам торгових обмежень, яких нараховується більше 100 найменувань. З їх допомогою країни можуть в од­нобічному порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, дер­жавна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.

1. Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист спо­живачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджа­ють ввозу товарів з-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до ана­логічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогоспо­дарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, за­стосовуваним для запобігання ввозу в країну шкідників і за­хворювань, не поширених у даній країні.

2. Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи вла­ди на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, портові збори тощо з метою підви­щення їхньої внутрішньої ціни і скорочення конкурентоздатності на внутрішньому ринку.

3. Державні закупівлі. Політика в рамках державних за­купівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель дея­кою мірою дискримінує іноземних постачальників.

4. Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод при­хованої торгової політики припускає законодавче встановлен­ня частки кінцевого продукту, що повинна вироблятися місце­вими виробниками, у випадку призначення товару для прода­жу на внутрішньому ринку.

2.3. Фінансові методи торговельної політики. До фінансових методів торгової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні за нижчою ціною, ніж на внутріш­ньому ринку.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадич­ний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіва­них надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмис­не зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Субсидії. Субсидія – це фінансова чи інша підтримка державними органами вироб­ництва, перероблення, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відно­син країни експорту одержує пільги (прибутки).

2.3. Неекономічним та нетарифним методом регулювання міжнародної торгівлі. Одним із нетарифних засобів регулювання міжнародної торгів­лі є і правові інструменти, які детальніше вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Найважливіші з них — торговельні угоди, що укладаються між урядами країн здебільшого на 5—10 років і ратифікуються парламентами, та правові режими.

2.3.1. Правовий режим торгівлі – сукупність правил, що регулюють торговельну діяльність.

2.3.2. Торговельна угода – Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. Торгівельна угода проти контрафакту (Anti-Counterfeiting Trade Agreement, ACTA) — багатостороння міжнародна угода, що встановлює міжнародні стандарти у боротьбі з порушеннями інтелектуальної власності. Документ встановлює ряд правових норм в глобальному масштабі.

У силу свого характеру торгові договори укладаються від імені глав держав і підлягають ратифікації. Вони служать основою для укладання більш конкретних міжурядових угод. Крім загального режиму торгівлі торгові договори містять митно-тарифні постанови, визначають статус фізичних та юридичних осіб, які встановлюють загальний режим судноплавства та інших видів транспортних сполучень і т.д.

Наприклад: Договір між Росією і Польщею про торгівлю і економічне співробітництво.