3. Влада як соціальне явище.

Влада є центральною категорією політології, однією з фундаментальних основ суспільного життя. Можна сказати, що влада існує повсюди, де наявні стійкі об’єднання людей: в сім’ї, у виробничих колективах та організаціях, в державі. Влада необхідна передусім для нормального відтворення людського роду.

Сучасна наука (і не лише політологія) має в своєму розпорядженні низку концепційних підходів до аналізу природи влади. Розглянемо деякі з них.

3.1. Наукові підходи до аналізу природи влади:

1. Телеологічний підхід (телеологія – вчення про ціль) зумовлений цільовим підходом до влади. Прибічники цього підходу розглядають владу як здатність досягнути поставленої мети, запланованих результатів. Такий підхід дозволяє розповсюдити владні відносини не лише на людські стосунки, а і на відносини людини з природою. Саме в системі відносин „людина - природа” декларується теза про владу людини над природою. Ця концепція тлумачить владу занадто широко, включаючи в систему владних відносин і природу.

2. Біхевіористський підхід розглядає владу як особливий тип поведінки, при якому одні особи командують, а інші підкорюються. Біхевіористська методологія індивідуалізує трактування влади, зводячи її до взаємодії реальних особистостей.

У межах біхевіористської концепції влади виокремлюються три основні моделі її трактування: силова, ринкова та ігрова.

Типовим представником силової моделі є Герберт Ласуелл, який стверджує, що первинними імпульсами для виникнення влади є прагнення до влади (воля) та наявність у індивіда „політичної енергії”. Головним мотивом політичної поведінки людини є її прагнення до влади. Набута влада, у свою чергу, стає засобом досягнення інших благ: придбання багатства, престижу, безпеки, особливого статусу. В той же час дослідники зазначають, що влада може бути і самоціллю, індивід може отримувати задоволення від володіння владою як такою. Але оскільки владні прагнення людей є різноспрямованими, то головне завдання політичної влади полягає в тому, щоб забезпечити оптимальне співвідношення, баланс сил як владних вольових прагнень.

Іншим видатним представником біхевіористського напрямку є один з авторів теорії контроля за поведінкою людей, американський вчений Беррес Скіннер. В міркуваннях Скіннера, на протилежність концепції Ласуелла, людина постає пасивним об’єктом, принципово нездатним на ініціативні дії. При цьому здатність підкорюватись контролю закладена в людині біологічно. Отже, контроль є природним явищем і завдання полягає в непомітному здійсненні бажаного впливу на людей і корекції їхньої поведінки у бажаному напрямку. Ідеї Скіннера стали методологічною базою чисельних програм примусової зміни поведінки людей, зокрема у сфері політики та владних відносин.

Яскравим представником ринкової моделі є американський вчений Толкотт Парсонс. Він розглядає владу як здатність суб’єкта виконати обов’язки, покладені на нього спільнотою, мобілізувати ресурси суспільства для досягнення поставленої мети. Вчений порівнює владу з грішми, вважаючи її елементом, що постійно перебуває в обігу, обмінюється та переміщується. Отже, влада має лише мінову вартість і здатна обмінюватися на щось цінне для спільноти. Влада постає засобом обміну, символом вартості, що використовується для досягнення бажаної мети.

Ринкова модель розглядає владу як один з товарів, на який, як і на будь-який інший у ринковому суспільстві, поширюються відносини попиту та пропозиції. В результаті виникає своєрідний ринок влади зі своїми покупцями, продавцями, посередниками та менеджерами. Прибічники ринкової моделі вважають, що це єдино можлива форма раціональної організації людських прагнень до першості. В ході конкурентної боротьби за владу виявляються ділова компетентність, здатність до підприємництва, сила волі претендентів. Однак ринок влади, як і будь-який інший, не є вільним від негативних проявів людської природи, різноманітних зловживань.

Ігрова модель влади розглядає владні відносини, боротьбу за владу як своєрідну гру, що відбувається за певними правилами.

3. Психологічні інтерпретації влади орієнтуються на пошуки витоків влади в свідомості та підсвідомості людей. Найавторитетнішою течією цього підходу є психоаналіз. Засновником цієї методології є Зігмунд Фрейд, що розглядав людські прагнення до влади як сублімацію пригніченого лібідо як потягу переважно сексуального характеру. Сексуальний потяг не спроможний реалізуватися в безпосередній формі через існуючі соціальні норми, але здатний трансформуватися у соціально прийнятні форми (зокрема – вилитися у прагнення отримати владу). Крім того, Фрейд вважає, що у психіці людини є структури, що роблять її схильною до обрання рабства заради особистої захищеності та заспокоєності за допомогою любові до правителя.

Інший теоретик психоаналізу, учень З.Фрейда Густав Юнг вбачає у потязі до влади прояв психічної енергії як такої. Цей потяг виконує функцію суб’єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності.

4. Системний підхід на відміну від психологічного та біхевіористського, вихідною точкою міркувань робить не окремого індивіда, а місце влади в політичній системі суспільства. Прихильники цієї позиції вбачають у владі:

- засіб, за допомогою якого система забезпечує виконання обов’язків, взятих на себе її елементами;

- засіб соціального спілкування (комунікації), що забезпечує врегулювання конфліктів, стабільність та інтеграцію суспільства.

5. Структурно-функціональний підхід тлумачить владу як властивість соціальної організації. При цьому наголошується здатність людської спільноти до самоорганізації, що пов’язана з доцільністю розподілу суспільних функцій на функції управління та функції підкорення.

6. Реляціоністський підхід розглядає владу як відношення між двома партнерами, один з яких здатний впливати на іншого. Влада, таким чином, постає як взаємодія суб’єкта та об’єкта, де суб’єкт має доступ до засобів контролю над об’єктом.