1.5. Суб'єкти політики.

Cуб'єкти політики - це особи і соціуми, а також створені ними установи і організації, які беруть участь у політичному процесі.

Ними можуть бути громадянин та організація, суспільний клас і партія, етнос і держава. Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція обмежує коло суб'єктів політики лише політичними інститутами, елітами та лідерами, залишаючи поза його межами абсолютну більшість рядових виборців, особливо тих, хто з різних причин узагалі не бере участі в голосуванні. Проте й у такій неучасті проявляється політична суб'єктність громадян, яка може полягати в пасивній протидії офіційно здійснюваній політиці.

Від участі в політиці у будь-яких її формах не може відмовитися ніхто. По досягненні певного виборчого віку кожний громадянин так чи інакше стає її суб'єктом. Інша справа - ступінь участі в політиці, наділення владними повноваженнями. Вона може коливатися в межах від рядового виборця до наділеного величезними повноважен­нями глави держави.

Типології суб’єктів політики:

За ступенем свідомості участі людей у політиці (запропонована відомим американ­ським політологом Г. Алмондом):

1. Паройкіальний тип (від грецьк. «пара» - навколо та «ойкос» - дім, господарство). Цей тип суб'єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення політичної системи як чіткого та спеціалізованого утворення. Для цього типу характерна цілком безсвідома, стихійна участь у політиці

2. Суб'єкт-підданий, для якого характер­ним є свідоме виконання наказу, обов'язку. Представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, проте не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на політичну систему. Для цього типу характерна напів­свідома участь у політиці, розуміння сенсу ролей за безперечного підпоряд­кування їм як чомусь наперед заданому.

3. Учасник, або партисипант (від франц. participant - учасник). Це найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати. Для цього типу характерна цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

За характером і місцем у суспільній струк­турі:

1. Соціальні суб'єкти - індивіди та різнома­нітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, про­фесійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єк­тивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей. Тому цю групу суб’єктів називають первинними.

2. Інституціональні суб'єкти - політичні інститути, навпаки, виступають результатом свідомої ціле­спрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, гро­мадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними.

3. Функціональні суб'єкти - суспільні інститути, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організа­цій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо.

Наприклад, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпо­середньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.

Армія є складовою держави і тому не повинна виступати окремим, самостійним суб'єктом політики. Проте в деяких країнах вона відіграє самостійну роль у політичному житті, а в окремих випадках, здійснюючи воєнний переворот, пере­бирає на себе всю повноту державної влади.

За звичайних умов більшість громадських організацій не здійснюють політичну функцію. Але у разі взаємодії з політичними інститутами вони стають суб'єктами політики як групи інтересів.

Ті засоби масової інформації, що виконують політичну функцію постійно, є інституціональними суб'єк­тами політики, а ті, які виявляють причетність до політики лише ситуативно, виступають її функціональними суб'єктами.

Різні суб'єкти політики мають неоднакові динамічні якості. Одні з них є консервативними, змінюються вкрай повільно й неохоче, наприклад нація, церква, держава, партія. Інші, навпаки, схильні до гнучкого реагування на ситуації і наділені підвищеним динамізмом - індивіди, виборці, масові рухи популістського характеру тощо.