Сучасні типи легітимності влади:

1. Ідеологічна легітимність – утвердження і виправдання влади за допомогою ідеології, що вноситься у масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною залежно від того, хто є її суб’єктом, до кого вона звернена, на яких цінностях грунтується.

Наприклад, комуністична ідеологія, в основі якої лежить ідея соціальної рівності, формує тип легітимності влади, пов’язаний з очікуванням і отриманням людиною від неї усіляких благ. Ліберальна ідеологія, що грунтується на ідеї індивідуальної свободи, навпаки, робить легітимною ту владу, яка надає людині гарантії індивідуальної свободи, не втручається в її особисті справи. Різновидом ідеологічної легітимності є ідентифікація об’єкта влади з її суб’єктом. Такий тип легітимності притаманний тоталітарному суспільству і досягається завдяки інтенсивній пропаганді з використанням гасел типу “Держава – це ми, трудящі”, “Народ і партія єдині”, “Плани партії – плани народу” тощо.

Різновидом ідеологічної легітимності є етнічна легітимність, яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою.

Ознаки етнічної легітимності:

• висока активність осіб корінної національності;

• маніпуляція ідеєю національної держави;

• неспротив осіб некорінних національностей.

Етнічна легітимність може призвести до утвердження етнократії – влади націоналістично налаштованої етнічної еліти.

Феномен етнократії виявився у багатьох колишніх радянських республіках. Не уникла цього явища і Україна, про що свідчать заклики й намагання деяких політичних сил призначати на державні посади “патріотів”, “свідомих українців” тощо. (Детальніше див.: Волков В.К. Этнократия – непредвиденный феномен посттоталитарного мира//Полит. Исследования. 1993. № 2.)

Етнічна легітимність не має історичної перспективи, бо провідною тенденцією світового розвитку є утвердження раціонально-легального типу легітимності, що розрахована на свідомість, розум людей. Водночас ідеологічна легітимність грунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання і навіювання. Вона є результатом односпрямованого процесу впливу влади на маси, який не передбачає зворотних зв’язків, активної участі мас у розробці тієї ж ідеології.

2. Структурна легітимність пов’язана з раціонально-легальною і притаманна стабільним суспільствам, де заведений порядок формування владних структур став звичним. Люди визнають владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил. Вони переконані у правомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

3. Персоналізована легітимність грунтується на довірі до конкретної керівної особи. Така легітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщо харизматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованою легітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізована легітимність підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді як харизма може протиставляти себе ідеологічним стереотипам та існуючим владним структурам.

Існують і інші типи легітимності політичної влади. Наприклад, за джерелами розрізняють:

• легітимність участі, що грунтується на залученні громадян до участі в управлінні суспільними справами, що створює обстановку причетності їх до політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення і результати;

• технократична легітимність, що грунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями;

• легітимність через примус виявляється в силовому примушенні громадян до визнання і виконання настанов влади.

Легітимність влади проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональному та місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи влади, люди можуть не довіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять за допомогою методів, далеких від демократії.

З легітимністю тісно пов’язана ефективність політичної влади як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об’єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищим є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє.

Рекомендована література

Ануфриев Е. А. Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит, журн. - 1996. - № 4.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи­тализма. М, 1985.

Бутенко А. П. Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. - 1999. -№ 2.

Бутенко А. П. Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше­ния // Социально-гуманитарные знания. - 1999. - № 3.

Вебер М. Политика как призвание и профессия //Избр. произведения. М., 1990.

Ильин М. В., Коваль Б. И. Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради­ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.

Коваль Б. И., Ильин М. В. Власть versus политика // Полит, исследования. 1991. № 5. Лузан А. А.

Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989.

Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994. Мясников О. Г. Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6. Халипов В. Ф. Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990. № 7.

Чудинова И. М. Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12.

Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьева Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія : Навчальний посібник. Видання 2-е, перероблене та доповнене.- К.: Видавництво «Фірма «ІНКОС», Центр учбової літератури, 2007.-288с.

1. Політологія Кн. Перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство /

А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина.- Київ: Ельга- Н, Ніка- Ценр, 2000.- 548с.:іл.

4. Гелей С.Д., Рутар С.М.

Основи політології : Навч. пос- 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1999.-427с.-(Вища освіта XXI століття). 1. В. И. Скиба та ін.

Вступ до політології: Екскурс в історію правничо- політичної думки/К.: Основи, 1996. 717с.