5.4. Типи легітимності політичної влади.

Знання про легітимність політичної влади істотно поглиблюється її типологіями, що мають на меті виокремлення і з’ясування особливостей різних типів легітимності. Найвідомішою в політології є типологія легітимності німецького політолога та соціолога Макса Вебера.

1. Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі і вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу. Дослідники розрізняють декілька видів цього типу:

а) Патріархалізм – характеризується повною залежністю від традицій і самого владаря. Цей вид легітимності притаманний родовим відношенням.

б) Патрімоніалізм – припускає певну свободу владаря від традицій і з’являється тоді, коли виникає потреба у створенні армії та адміністративного апарату для управління захопленими територіями.

в) Султанізм – різновид патрімоніалізму, що сформувався на Сході. Влада передається за спадковим принципом, а владар фактично є вільним від патріархальних традицій, що фактично межує з абсолютною сваволею.

г) Феодалізм – відрізняється від султанізму тим, що чиновники рекрутуються з місцевої знаті, утворюючи стан нотаблей.

2. Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні, месіанські якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба згуртування всіх верств суспільства навколо політичного лідера (наприклад, в періоди революцій). При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого сприяє визнанню влади населенням. Для харизматичного типу легітимності характерним є інтенсивний емоційний зв’язок між лідером та масами, створення культу особи. Проте якщо лідер припуститься серйозної політичної помилки, його авторитет буде підданий сумніву. Крім того, для цього типу існує проблема успадкування влади. Якщо лідер не призначає наступника, то між його послідовниками нерідко виникає боротьба за право успадкувати владу, що загрожує перерости у кризу і привести до втрати впливу на суспільство.

3. Раціонально-легальний (демократичний) тип легітимності політичного панування базується не на вірі у певну особу, а на переконанні підвладних у законності (легальності) і доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності:

• органи влади та їх керівники обираються через демократичні процедури і відповідальні перед виборцями;

• правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади і посадові особи.

Цей тип є основним в сучасних демократичних державах. Оскільки він грунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним, на відміну від персоналізованого типу легітимності, пов’язаного з довірою до осіб керівників.

Названі типи легітимності політичної влади не існують у чистому вигляді – кожен з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного.

В сучасній політології дослідники виокремлюють ще декілька типів легітимності політичної влади.