Д) Адвокатура в Україні в період окупації фашистською Німеччиною (1941-1945 рр.)

Велика Вітчизняна війна внесла суттєві корективи в характер діяльності адвокатів. Так, у зв'язку з прийняттям Президією Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Указу “Про військовий стан”, в місцевостях, переведених на військовий стан, всі справи про злочини, що мали на меті порушити громадський порядок та державну безпеку, передавалися на розгляд військових трибуналів. У подальшому цей перелік був розширений. Військовим трибуналам надавалося право розглядати справи через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку. Вони розглядали справи у складі трьох постійних членів, їх вироки касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише в порядку нагляду. Спеціальних адвокатських органів для за-хисту підсудних у Радянській Армії та Військово-Морському флоті не було створено. Військові трибунали розглядали більшість віднесених до їх провадження справ не тільки без участі адвокатів, а й прокурорів. Таке становище пояснювали важкими фронтовими умовами. Але це було суттєвим порушенням прав людини.

Розгляд справ у загальних судах на недовгий час був припинений у зв'язку з тим, що вже у кінці жовтня — на початку листопада 1941 р. гітлерівці окупували майже всю Україну. 25 грудня 1941 р. союзний НКЮ у своєму листі “Про призначення захисту на вимогу судів” визначив порядок ви-ділення адвокатів для захисту обвинувачених у справах, що розглядалися військовими трибуналами і загальними судами. Так, президії колегій адвокатів повинні були направляти адвокатів для розгляду справ у військових трибуналах при умові отримання від останніх повідомлення напередодні слухання справи, по інших справах — не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

В міру звільнення території України від ворога налагоджувалася робота багатьох державних установ та організацій, відновлювалися і колегії адвокатів.

Як і раніше, кадрами адвокатури займалися державні органи, про що свідчать інструкція НКЮ СРСР від 26 грудня 1944 р. “Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів”, директивний лист від 21 квітня 1945 р. “Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприє-мства й організації”.

Мала свої особливості організація роботи адвокатури на Закарпатті, яке за Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1920 р.) договорами одержала Чехословаччина, а в 1938— 1944 рр. тут був встановлений режим угорських фашистів.

У листопаді 1944 р. Радянська Армія звільнила від окупантів територію Закарпатської України. В містах і селах почали діяти органи народної влади — Народні комітети. Для встановлення порядку, забезпечення охорони державного майна та прав громадян Народними комітетами були створені: народна міліція, органи внутрішніх справ і державної безпеки, народна дружина.

26 листопада 1944 р. в Мукачеві відкрився І з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, котрий одноголосно прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

У зв'язку з появою на території Закарпатської України нової системи прокурорських і судових органів для обслуговування населення, надання юридичної допомоги тощо вийшов декрет від 12 січня 1945 р. “Про організацію роботи народної адвокатури”. В розвиток його Уповноважений Народної Ради в справах юстиції розпорядженням від 20 лютого 1945 р. затвердив “Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури”, а 5 березня 1945 р. видав розпорядження “Про таксу адвокатів та їхніх заступників”.

Відповідно до цього документа при відділі юстиції в Ужгороді було засновано організаційне бюро колегії адвокатів. Оргбюро здійснювало прийом нових членів до адвокатури з числа осіб, що мали юридичну освіту та дворічний стаж роботи в правових і державних установах. Положення допускало також прийом осіб, які не мали юридичної освіти, але раніше працювали в судових і прокурорських органах чи перебували на адміністративних та інших державних посадах.

Колегія складалася з адвокатів і заступників (захисників). Причому адвокатами були як члени оргбюро, так і ті члени колегії, які склали адвокатський екзамен або мали закінчену юридичну освіту та дворічний стаж роботи в суді чи адвокатурі. Решта членів народної адвокатури були заступниками (захисниками). Приватна адвокатська практика заборонялася.

Робота народної адвокатури будувалася за принципом обов'язкового об'єднання адвокатів і заступників в юридичні консультації, утворені у кожному окружному центрі й у містах, де працювали народні суди.

29 червня 1945 р. у Москві був підписаний договір між СРСР і Чехословацькою Республікою, згідно з яким Закарпатська Україна увійшла до складу Української РСР. Цей договір був ратифікований 27 листопада 1945 р. Президією Верховної Ради СРСР, цим був завершений процес возз'єднання всіх українських земель у єдину Українську РСР.

22 січня 1946 р. на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР була утворена Закарпатська область. 24 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР на території Закарпатської області було запроваджено законодавство України. Декрет і Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури припинили свою дію.

Завершуючи аналіз періоду діяльності адвокатури України в роки Великої Вітчизняної війни, можна зробити висновок, що її організація і діяльність, як і всієї держави, визначалася умовами військового часу.

Вітчизняна війна не скасувала існуючу систему колегій адвокатів, не внесла докорінних змін у правові основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, які внесла воєнна обстановка у діяльність адвокатури, полягала в розширенні сфери участі адвокатів в засіданнях військових трибуналів.