5. Тиск на змі за допомогою судових позовів та створення нерівних умов конкуренції.

Одним із найпоширеніших методів економічного тиску на ЗМІ стало подання позовів до суду на відшкодування завданої моральної шкоди діловій репутації на невиправдано великі суми. Відомі факти, коли після задоволення низки позовів, ЗМІ змушені були припинити свою діяльність через фінансову неспроможність. Такі методи боротьби із журналістами та медіа найчастіше застосовуються під час виборчої кампанії та відразу після неї.

Підтримка з боку влади окремих видань і телерадіоканалів призводить до створення нерівних умов конкуренції на українському медіа-ринку. Привілейовані ЗМІ мають кращі стартові умови для конкурентної боротьби на ринку. У нерівноправній конкуренції зацікавлені окремі політичні та фінансові угруповання. Крім шкоди нормальному розвиткові ЗМІ на конкурентних ринкових засадах, створення таких нерівних умов конкуренції становить небезпеку економічним інтересам України.

6. Контроль у державних та комунальних засобах масової інформації.

Суттєвий вплив на ринку ЗМІ в Україні продовжують мати ЗМІ, які перебувають у державній та комунальній власності. Незважаючи на те, що більшість вітчизняних ЗМІ перебувають у приватній власності, в Україні функціонує досить потужна і розгалужена система державних та комунальних медіа. Однією з особливостей їх діяльності є те, що ці ЗМІ організаційно, фінансово та кадрово залежні від органів влади, які мають всі можливості здійснювати цензуру в них.

Основними рисами системи державних та комунальних ЗМІ є:

• цілковита підкореність органам державної влади та місцевої виконавчої влади;

• відсутність громадського контролю за діяльністю цих ЗМІ;

• як правило, слабка матеріальна база;

• низька конкурентність на інформаційному ринку, мала готовність до самостійного недотаційного функціонування.

Контролюючи значний сегмент теле-, радіопротору країни, держава володіє технологічним засобом поширення інформації. Державні ЗМІ мають значні можливості щодо охоплення аудиторії.

Місцеві органи влади, орієнтуючись на владу центральну, також мають потребу у розповсюдженні позитивних відомостей про себе. Вони виступають засновником комунальних ЗМІ, які фактично виконують роль прес-служб місцевих органів влади.

7. Насильство проти журналістів як форма політичної цензури.

Частіше за інші професійні групи журналісти стають жертвами фізичного насильства. В Україні зареєстровано випадки застосування проти журналістів методів кримінального впливу, пов’язані з їхньою професійною діяльністю. Найбільш поширеними засобами тиску на працівників ЗМІ залишаються фізичне насильство або погрози з метою змусити до припинення або обмеження журналістської діяльності.

За даними організації «Репортери без кордонів», з 1998 року в Україні 10 журналістів загинули при нез’ясованих обставинах, на 41 журналіста були скоєні напади і вони зазнали серйозних травм. Убиті у більшості випадків працювали над матеріалами, що містили обвинувачення на адресу міліції, прокуратури, або впливових політичних чи економічних структур загальнонаціонального або місцевого рівнів. Розслідування більшості випадків так і не було завершено. Найрезонанснішими злочинами проти журналістів за останні роки стали вбивства журналіста Георгія Гонгадзе (вересень 2000 р.) та директора Слов’янської телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова (липень 2001 р.).