В) особливості державного ладу Риму в період домінату;

Після двадцятилітнього правління Діоклетіана і боротьби за владу між його спадкоємцями наступив період тридцятилітнього правління Костянтина (306—337 рр.), який знову відновив єдність влади.

Костянтин продовжив реформи Діоклетіана, зокрема його політико-територіальну реформу. Тетрархія була скасована, але в кожній з двох частин імперії утворили по дві префектури, якими управляли префекти, що були наділені цивільною владою. Військова влада в префектурах належала військовим магістрам — двом начальникам піхоти і двом начальникам кінноти. Префектури ділилися на діоцези (6 в західній частині імперії і 7 в східній), очолювані вікаріями; діоцези — на провінції, якими управляли ректори, провінції — на округи з окружною адміністрацією.

5) У військовій області професія воїна ставала спадковою. В армію стали широко притягуватися варвари, що отримували римське громадянство і можливість просуватися по службових сходах аж до вищих посад.

6) Прагнення правлячої аристократичної верхівки до централізованого управління увінчалося під час царювання Діоклетиана підпорядкуванням усіх поліцейських сил Риму начальнику імператорської канцелярії, який відігравав роль, аналогічну ролі першого міністра.

7) Якщо ці заходи Костянтина були продовженням справи, започаткованої ще Діоклетіаном, то стосовно питань релігійної політики цього не можна сказати. У 313 р. імператорським едиктом християнство було визнано рівноправним з іншими релігіями, що існували в імперії, а потім, після хрещення Костянтина в 337 році, — державною релігією.

Армія, чиновництво і християнська церква стали трьома головними опорами домінату — військовою, політичною й ідеологічною. Нарешті, враховуючи, що східна частина римської держави менше, відносно західної, зазнавала нападів варварських племен і була економічно більш розвиненою, Костянтин на місці давньогрецького міста Візантій заснував нову столицю, давши її назву Константинополь (330 р.).

Перенесення столиці в Константинополь закріпило процес розпаду імперії на дві частини: Західну і Східну. Остаточне відділення Східної імперії прийшлося на кінець IV століття. З приходом на Константинопольський престол імператора Аркадія (395 р.) західна і східна частини старої римської держави більше політично не об’єднувалися.

На початку V ст. Західно-Римська імперія зазнавала постійного натиску кочових племен і германських народів з півночі. Соціальна криза всередині самої імперії, розпад її військової організації зробили Рим нездатним до реального протистояння новим силам. У 476 р. германський вождь Одоакр скинув з престолу останнього римського імператора,

Г) причини занепаду Римської імперії.