
- •Мале місто на 24 тисяч жителів у Новосанжарському районі
- •1. Висвітлення питань розселення адміністративного району, розташування і функціонального призначення міста
- •2. Розрахунки чисельності населення міста, сімейної та вікової структури населення
- •3. Архітектурно-планувальне рішення
- •3.1. Функціональне зонування міста в залежності від містобудівельної ситуації, інженерно-будівельного зонування, рельєфу
- •3.2. Житлова зона, зонування житла по поверховості
- •3.3 Громадський центр, система культурно-побутового обслуговування
- •3.5. Промислова зона та комунально-складська зона
- •3.6. Організація вулично-дорожньої мережі, транспортного обслуговування, зберігання транспортних засобів
- •4. Інженерне обладнання, інженерна підготовка та благоустрій території міста
- •4.1. Інженерні мережі
- •4.2. Вертикальне планування
- •4.3. Озеленення
- •4.4 Санітарне очищення міста
- •5. Заходи щодо збереження і використання пам’яток історії і культури, охорона навколишнього середовища
- •Список використаної літератури:
3.2. Житлова зона, зонування житла по поверховості
Однією з головних частин міста є його сельбищна зона та її територія, на якій розміщуються житлові райони, громадські центри, парки.
У малих містах транспортна інфраструктура тісно пов’язана з їх основним елементами та ієрархічно вони являють єдине ціле.
Архітектурно
– планувальна організація сельбищної
території здійснюється відповідно до
розміру і структури поселень, і пов’язана
з іншими видами територій – ландшафтно
– рекреаційною та виробничою.
Сельбищна територія – частина території населеного міста, призначена для проживання населення і зайнята житловою забудовою,
громадськими центрами, вулично – дорожньою мережею, зеленими насадженнями загального призначення, іноді не шкідливими виробничими об’єктами.
Площа сельбищної території залежить від функціональних характеристик міста і коливається в межах 45% у містах промислових центрах; до 70-80% у містах адміністративних і наукових центрах. Планувальна структура її визначається природними особливостями і загальної планувальної структури населеного місця.
Для попереднього визначення потреб у сельбищній території приймають укрупнені показники.
Середня поверховість забудови |
Територія на 1000 люд/га |
9 і більше |
7 |
4 - 8 |
8 |
до 3 без земельної ділянки |
10 |
до 3 із земельною ділянкою |
20 |
1 - 2 у сільських поселеннях |
50 |
Використавши ці дані ми отримали такі потреби в сельбищній зоні: 4–8 – 19.2 га, до 3 – 60га, до 3 із земельною ділянкою – 168 га, 1 - 2 у сільських поселеннях – 360 га.
Садибну забудову в містах слід розміщувати на території, не сприятливій для будівництва, у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межі міста.
В
межах сельбищної зони формуються основні
структурні елементи:
1) житловий квартал – первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування та до 20 га з неповним комплексом.
2) житловий район – структурний елемент сельбищної території, площею 80 – 400 га, в межах якого формуються житлові квартали, розміщуються підприємства і установи з радіусом обслуговування не більше 500 м; межами житлового району є магістральні вулиці і дороги загально – міського призначення, природні і штучні межі.
3) сельбищний район (житловий масив) – структурний елемент сельбищної території площею більше 400 га, в межах якого формуються житлові райони.
В житлових кварталах слід передбачити окремі будинки або I поверхові будинки для розселення інвалідів. Будинки гуртожитків слід розташовувати на спеціально відведених ділянках. Гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів розміщують, як правило, на їх територіях .
Розрахункова щільність населення на території житлового району для малих міст слід приймати 110 – 170 люд/га.
Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом установ і підприємств приймаємо в межах 180 – 450 люд/га, при неповному обслуговування щільність населення треба збільшувати.
В житлових кварталах потрібно передбачати в’їзди на їх територію, а також наскрізні проїзди на відстані не більше 300 м один від одного. Примикання проїздів до проїзних частин магістральних вулиць допускається на відстані більше 50 м від перехрестя.
Для проїзду до житлових груп, великих підприємств передбачаються основні проїзди, до окремих будинків – другорядні. На другорядних (одно
смугових) проїздах треба передбачати роз’їзні майданчики шириною 6 м і довжиною 15 м на відстані не більше 75 м один від одного. Тупикові проїзди повинні бути довжиною не більше 150 м і закінчуватися поворотними майданчиками.
Відстані
між житловими будинками, житловими та
громадськими будівлями треба приймати
на основі розрахунку інсоляції,
протипожежних вимог. Між довгими
сторонами та торцями з вікнами житлових
кімнат цих будинків не менше 15 м. Житлові
будинки з квартирами на I
поверсі треба розташовувати з відступом
від червоних ліній.
Проїзди у внутрішні дворики треба приймати в світлі не менше 3,4*4,25(Н).
Площу озеленення житлових територій кварталу слід приймати не менше 6 м2 на 1 людину.
При проектуванні житлової забудови треба передбачати розміщення майданчиків, розмір яких і відстань до житлових і громадських будинків треба приймати за таблицею:
Майданчики |
Питомі розміри майданчика м2 на 1 людину |
Найменші відстані від майданчика до вікон житлов., громад.будівель, м |
Ігрові для дітей дошкільного молодшого шкільного віку |
0,7 |
12 |
Для відпочинку дорослого населення |
0,1 |
10 |
Для занять фізкультурою |
2,0 |
10 - 40 |
Для господарських цілей |
0,3 |
20 |
Для вигулювання собак |
0,3 |
40 |
Для стоянки автомобілів |
0,8 |
(залежно від кількості автомобілів) 10 -50 |
Одним із найважливіших факторів, який намагаються забезпечити при розміщенні житлових районів у сельбищній зоні, є створення зручних коротких зв’язків цих районів з місцями масового прикладання праці, з міським центром та зоною відпочинку. Для створення сприятливих життєвих умов велике значення має наближення місць праці до місць проживання.
Густота і окреслення житлових вулиць залежить від типу житлових будинків, способу їх групування й об’єднання у житлові квартали, характеру розміщення зелених насаджень і центрів обслуговування та значною мірою від рельєфу місцевості.
Урахування рельєфу необхідно для забезпечення умов руху транспорту, відведення поверхневих стоків від атмосферних опадів і талих вод, нормального влаштування фундаментів та підземних споруд.
Мережа вулиць і проїздів житлового району проектується з урахуванням розподілу індивідуального автомобільного і громадського транспорту та пішохідних маршрутів, в умовах максимального обмеження в’їздів і виїздів із магістральних вулиць на житлові вулиці.
Важливе місце в архітектурно – планувальній структурі житлового району займає система озеленення території, до якої відносять парки, сквери, сади загального користування району і мікрорайонів. Зелені насадження району найчастіше проектуються крупними масивами з урахуванням топографічних особливостей території. Парки житлового району нерідко розміщують наближеним до громадського центру в поєднання зі спортивно – оздоровчим комплексом.