Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Планування 123.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
265.22 Кб
Скачать

3.2. Житлова зона, зонування житла по поверховості

Однією з головних частин міста є його сельбищна зона та її територія, на якій розміщуються житлові райони, громадські центри, парки.

У малих містах транспортна інфраструктура тісно пов’язана з їх основним елементами та ієрархічно вони являють єдине ціле.

Архітектурно – планувальна організація сельбищної території здійснюється відповідно до розміру і структури поселень, і пов’язана з іншими видами територій – ландшафтно – рекреаційною та виробничою.

Сельбищна територія – частина території населеного міста, призначена для проживання населення і зайнята житловою забудовою,

громадськими центрами, вулично – дорожньою мережею, зеленими насадженнями загального призначення, іноді не шкідливими виробничими об’єктами.

Площа сельбищної території залежить від функціональних характеристик міста і коливається в межах 45% у містах промислових центрах; до 70-80% у містах адміністративних і наукових центрах. Планувальна структура її визначається природними особливостями і загальної планувальної структури населеного місця.

Для попереднього визначення потреб у сельбищній території приймають укрупнені показники.

Середня поверховість

забудови

Територія на 1000 люд/га

9 і більше

7

4 - 8

8

до 3 без земельної ділянки

10

до 3 із земельною ділянкою

20

1 - 2 у сільських поселеннях

50

Використавши ці дані ми отримали такі потреби в сельбищній зоні: 4–8 – 19.2 га, до 3 – 60га, до 3 із земельною ділянкою – 168 га, 1 - 2 у сільських поселеннях – 360 га.

Садибну забудову в містах слід розміщувати на території, не сприятливій для будівництва, у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межі міста.

В межах сельбищної зони формуються основні структурні елементи:

1) житловий кварталпервісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування та до 20 га з неповним комплексом.

2) житловий районструктурний елемент сельбищної території, площею 80 – 400 га, в межах якого формуються житлові квартали, розміщуються підприємства і установи з радіусом обслуговування не більше 500 м; межами житлового району є магістральні вулиці і дороги загально – міського призначення, природні і штучні межі.

3) сельбищний район (житловий масив) – структурний елемент сельбищної території площею більше 400 га, в межах якого формуються житлові райони.

В житлових кварталах слід передбачити окремі будинки або I поверхові будинки для розселення інвалідів. Будинки гуртожитків слід розташовувати на спеціально відведених ділянках. Гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів розміщують, як правило, на їх територіях .

Розрахункова щільність населення на території житлового району для малих міст слід приймати 110 – 170 люд/га.

Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом установ і підприємств приймаємо в межах 180 – 450 люд/га, при неповному обслуговування щільність населення треба збільшувати.

В житлових кварталах потрібно передбачати в’їзди на їх територію, а також наскрізні проїзди на відстані не більше 300 м один від одного. Примикання проїздів до проїзних частин магістральних вулиць допускається на відстані більше 50 м від перехрестя.

Для проїзду до житлових груп, великих підприємств передбачаються основні проїзди, до окремих будинків – другорядні. На другорядних (одно

смугових) проїздах треба передбачати роз’їзні майданчики шириною 6 м і довжиною 15 м на відстані не більше 75 м один від одного. Тупикові проїзди повинні бути довжиною не більше 150 м і закінчуватися поворотними майданчиками.

Відстані між житловими будинками, житловими та громадськими будівлями треба приймати на основі розрахунку інсоляції, протипожежних вимог. Між довгими сторонами та торцями з вікнами житлових кімнат цих будинків не менше 15 м. Житлові будинки з квартирами на I поверсі треба розташовувати з відступом від червоних ліній.

Проїзди у внутрішні дворики треба приймати в світлі не менше 3,4*4,25(Н).

Площу озеленення житлових територій кварталу слід приймати не менше 6 м2 на 1 людину.

При проектуванні житлової забудови треба передбачати розміщення майданчиків, розмір яких і відстань до житлових і громадських будинків треба приймати за таблицею:

Майданчики

Питомі розміри майданчика м2 на 1 людину

Найменші відстані від майданчика до вікон житлов., громад.будівель, м

Ігрові для дітей дошкільного молодшого шкільного віку

0,7

12

Для відпочинку дорослого населення

0,1

10

Для занять фізкультурою

2,0

10 - 40

Для господарських цілей

0,3

20

Для вигулювання собак

0,3

40

Для стоянки автомобілів

0,8

(залежно від кількості автомобілів) 10 -50

Одним із найважливіших факторів, який намагаються забезпечити при розміщенні житлових районів у сельбищній зоні, є створення зручних коротких зв’язків цих районів з місцями масового прикладання праці, з міським центром та зоною відпочинку. Для створення сприятливих життєвих умов велике значення має наближення місць праці до місць проживання.

Густота і окреслення житлових вулиць залежить від типу житлових будинків, способу їх групування й об’єднання у житлові квартали, характеру розміщення зелених насаджень і центрів обслуговування та значною мірою від рельєфу місцевості.

Урахування рельєфу необхідно для забезпечення умов руху транспорту, відведення поверхневих стоків від атмосферних опадів і талих вод, нормального влаштування фундаментів та підземних споруд.

Мережа вулиць і проїздів житлового району проектується з урахуванням розподілу індивідуального автомобільного і громадського транспорту та пішохідних маршрутів, в умовах максимального обмеження в’їздів і виїздів із магістральних вулиць на житлові вулиці.

Важливе місце в архітектурно – планувальній структурі житлового району займає система озеленення території, до якої відносять парки, сквери, сади загального користування району і мікрорайонів. Зелені насадження району найчастіше проектуються крупними масивами з урахуванням топографічних особливостей території. Парки житлового району нерідко розміщують наближеним до громадського центру в поєднання зі спортивно – оздоровчим комплексом.