2. Поняття, склад та особливості екологічного правопорушення

Основною підставою юридичної відповідальності є пра­вопорушення. Відповідно правопорушення є підставою і юри­дичної відповідальності за порушення екологічного законодав­ства. Такі порушення характеризуються особливими, специфіч­ними ознаками і називаються екологічними правопорушеннями. Це поняття визнано і на законодавчому рівні. В статті 70 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» вживаються поняття «екологічне правопорушення» та «еко­логічний злочин».

Поняття, ознаки, склад екологічного правопорушення базу­ються на загальних характеристиках правопорушення. Зокрема, ознаками екологічного правопорушення, як і будь-якого, можна визначити наступні:

з об'єктивної (зовнішньої) сторони воно проявляється у вигляді дії чи бездіяльності. В екологічних правовідносинах це досить часто невиконання встановлених законодавством обо­в'язків, недотримання заборон, екологічних вимог тощо;

за соціальними наслідками ця поведінка є соціальне шкід­ливою чи небезпечною, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальному функціонуванню суспільних відносин. Еко­логічне правопорушення порушує нормальні природні відноси­ни взаємодії природи і суспільства по забезпеченню раціональ­ного використання і охорони природних об'єктів;

за психологічною ознакою, як і інші правопорушення, та­ке діяння має свідомо-вольовий характер, є винним хоча у ви­падку заподіяння шкоди джерелом підвищеної екологічної не­безпеки цивільно-правова відповідальність власника цього дже­рела настає незалежно від наявності його вини);

за юридичною ознакою — це протиправне діяння, тобто за­боронене правовою нормою;

за наслідками правопорушення породжує виникнення пра­вовідносин по застосуванню до правопорушника заходів юри­дичної відповідальності.

Як зазначається в літературі, екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, Щ° поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушен­ня правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологіч­них зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність по­лягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства1.

Не вдаючись до детального аналізу наведених вище ознак, хотілося б підкреслити, що головна ознака, яка дозволяє відме­жувати екологічне правопорушення від інших (в тому числі тих, які пов'язані з природними об'єктами) і дає підстави визнавати його самостійним видом в системі правопорушень, полягає в за­подіянні ним шкоди природі, природним об'єктам, екосистемам (а через них і людині).

Склад екологічних правопорушень традиційно містить чотири елементи: 1) об'єкт, 2) об'єктивна сторона, 3) суб'єкт, 4) суб'єк­тивна сторона.

Об'єктом екологічного правопорушення є ті суспільні відно­сини, на які воно посягає і яким заподіює шкоду. Розрізняють загальний і спеціальний об'єкт. Загальним об'єктом екологіч­них правопорушень є екологічний правопорядок, тобто коло су­спільних відносин по охороні довкілля і раціональному викорис­танню природних ресурсів. Екологічний правопорядок визна­чають як систему принципів і правил, які регулюють взаємодію суспільства і природного середовища в інтересах раціонально­го використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, здоров'я і благополуччя людей2. Загальний об'єкт диференціюється на спеціальні. Спеціальними об'єктами є су­спільні відносини по охороні і раціональному лісів, вод, земель, надр, тваринного світу, і т. д. Іноді ще додається факультативний об єкт — життя і здоров'я людини.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характе­ризується трьома ознаками:

протиправною поведінкою особи, яка полягає у порушен­ні або невиконанні встановлених вимог екологічного законодавства (досить часто це якраз протиправна бездіяльність);

шкодою, що заподіяна, або наявність реальної загрози заподіяння шкоди. В даному випадку це шкода, заподіяна довкіл­лю в цілому, окремим природним об'єктам, і може полягати в забрудненні, виснаженні, знищенні чи пошкодженні компонен­тів довкілля. Значна кількість екологічних правопорушень ма­ють формальний склад, тобто відповідальність наступає за сам факт порушення екологічних вимог незалежно від факту настан­ня наслідків;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою особиі заподіяною шкодою.

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути як юридичні, так і фізичні деліктоздатні особи. Серед юридичних осіб — це виробничі підприємства, проектні установи, державні органи тощо. Часто суб'єктами екологічного правопорушен­ня, особливо адміністративних, є посадові особи. Відповідно до чинного законодавства адміністративна і кримінальна відпо­відальність фізичних осіб за екологічні правопорушення настає з 16-річного віку. У порядку цивільного судочинства громадя­ни несуть обмежену відповідальність з 14 до 18 років, повну — з 18 років. Багато екологічних правопорушень можуть бути вчи­нені лише спеціальним суб'єктом, тобто особою, що наділена спеціальними правами й обов'язками в галузі здійснення функ­цій, завдань, видів діяльності, пов'язаних з природокористуван­ням чи іншою діяльністю, що впливає на довкілля.

Суб'єктивна сторона екологічного правопорушення виража­ється ознакою вини, яка може бути у формі умислу чи необе­режності, причому у більшості випадків це непрямий умисел або протиправна самовпевненість. Традиційною є змішана форма вини, тобто ставлення до порушення встановлених норм вира­жається у формі умислу, а до наслідків, що виникли, — у формі необережності. Відповідальність без вини можлива у випадку, коли відшкодовується шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (що прямо передбачено ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).